загрузка...
Перескочить к меню

Калмыкова (Чернова) Александра (fb2)

- Калмыкова (Чернова) Александра [Спр.-дайдж.] 19K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




КАЛМИКОВА (ЧЕРНОВА) Олександра Михайлівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, видавець, бібліограф.

З дворянської родини.

Народилася 26 грудня 1849 р. (7 січня 1850) в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м.

Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області).

Померла 1 квітня 1926 р. в с. Дитячому Селі Ленінградської області СРСР (нині – Ленінградська

область РФ). Похована на Літературних містках ленінградського Волкового цвинтаря.

Закінчила Катеринославську жіночу гімназію (1864-1868),

Працювала викладачем однієї з одеських гімназій (1868-1869), секретарем Симферопольського

благодійного товариства (1874-1878), Харківської жіночої недільної школи (1879-1880),

кореспондентом газети «Південний край» (1880-1882), викладачем петербурзьких Смоленських

вечірньо-недільних класів (1885-1896), завідуючою відділом журналу «Нове слово» (1897), головою Товариства сприяння дошкільному вихованню (1909-1913), викладачем бібліотечних

курсів при Московському міському народному університеті (1913-1916), викладачем

Ленінградського педагогічного технікуму ім. Ушинського (1921-1926).

Друкувалася в газеті «Південний край», журналах «Вісник літератури», «Жайворонок», «Російська

школа», «Іграшка», «Посередник», «Бувале», «Праці Першого Всеросійського з’їзду з сімейного

виховання», «Початок», «Нове слово».

Як літератор дебютувала брошурою «Про повітря і наших невидимих ворогів у ньому» (1880).

Потім настала черга книг «Єврейське питання в Росії» (1881), «Грецький вчитель Сократ» (1886),

«Зустрічі з Л. М. Толстим» (1921).

Наша землячка – також автор досліджень «Російські лубочні картини в їх просвітницькому

значенні для народу за останні 75 років нашого життя» (1916), «Чому вчить Короленко батьків і

дітей» (1919), «Світова художня література як вчитель життя юних поколінь» (1920).

К. Залишила по собі мемуари «Уривки спогадів» (1926).

З царською владою у письменниці виникали проблеми: їй забороняли працювати вчителем (1896), висилали за межі країни (1901).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Л. Толстой, М. Горький, В. Вересаєв, П. Струве, Т.

Сухотіна, В. Вернадський, Н. Крупська, Д. Шаховський, Х. Алчевська, І. Бабушкін, В. Засулич, М.

Мінський, Л. Перовська, Ф. Ольденбург, П. і Д. Стасові, С. Толстая, Д. Мережковський, З.

Кржижанівська та ін.


***

НЕ ІСНУЄ

, з життєвого кредо О. Калмикової (Чернової)

Для живого життя вічних форм не існує.


СУЦІЛЬНИЙ МОРОК, з вірша О. Калмикової «Я плачу»


Я плачу...

Я плачу, плачу

Снова, и от боли

Вся изнываю и кричу,

И замираю вновь безвольно.

Я от тебя завишу так,

Как от луны прилив,

Жизнь без тебя –

Как мрак, как солнце без земли.

Вкус твоих губ, цвет твоих глаз –

Все в памяти всплывает.

Я без тебя один лишь час,

Но я уже скучаю.

Так странно – здесь и без тебя.

Так больно, так уныло.

И вертятся обрывки фраз,

И сердце чуть остыло.

Так грустно и так далеко

Уплыло моё счастье.

Вся боль и радость, жизнь моя,

В одном лишь твоем взгляде.

Как смотришь, дышишь, любишь ты

Осталось в моем сердце.


ВИЗНАВАТИ САМОЦІННІСТЬ КОЖНОГО, з статті О. Калмикової «Ідеали етичного

виховання»

Чи потрібні нам нові моральні цінності? Хіба нам не дало їх Євангеліє? Так, дало, відповідаю я.

Євангельські заповіді моральності вже дві тисячі років відомі народам, що іменуються

християнами. Ми знаємо ці заповіді, визнаємо їх незаперечно істинними, але – не керуємося ними

в житті, не змогли побудувати на них свого виховного впливу. Ця роздвоєність була і є для

кожного з нас причиною болісних душевних конфліктів.

Християнське вчення протиставило поняттю «я» поняття «ти», ближній. В ідеальній відвернутій

концепції це вірно. Але насправді, в реальному житті людина-християнин зустрілася не з ближнім-

індивідом, а з величезною силою колективу, з соціальним державним ладом.

І християнин-індивід під тиском всемогутніх умов соціального і державного життя, під тиском

матеріальних умов втратив в душі своїй ближнього. До цього ближнього він не дійшов до цих пір.

…»Полюби ближнього, як самого себе» – свідчить одна з головних заповідей Євангельського

вчення. Чи пробували ми роз’яснювати, вселяти цю велику істину в душі виховуваних не на

уроках, а в буденній життєвій частині нашої виховної практики? Чи відчули ми всю трудність

цього завдання?

Ближніх – людей – дитина бачить в дуже різних образах: мати, нелюбимий вчитель, товариші, прислуга, городовий, обірваний вуличний хуліган і т.д. і т.д. Чи в силах ми викликати до них в

дітях однакове відчуття любові, як до ближніх?

З трудністю цього завдання ми зустрілися всі, – батьки, вихователі – й або перестали зовсім

працювати над нею, або обійшли її, почавши культивувати у виховуваних відчуття жалості і

любові до окремих, котрі того заслуговують, ...людей. …Звідси, як по площині похилої, йде

ділення на людей


Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...