Байков Матвей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

БАЙКОВ Матвій Андрійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Математик. Фундатор Петербурзького землеробного училища.

З дворянської сім’ї.

Народився 7 серпня 1800 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ,

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 20 січня 1849 р. в м. Санкт-Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Харківський університет (1816-1819).

Працював викладачем Харківського університету (1819-1832), директором Санкт-Петербурзького

землеробного училища (1832-1849).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Павловський, І. Осиповський, В. Комлишинський, М.

Архангельський та ін.

***

НАУКА НАУК

, з професійного кредо М. Байкова

Математика не лише одна з найцікавіших наук, а й сама вірою та правдою служить іншим наукам.

ЗАМІНИТИ БУЛО НІКИМ, зі спогадів Я. Бланка

В 1822 р. він отримав ступінь магістра чистої й прикладної математики, в 1826 р. –

екстраординарного професора, а в 1828 р. затверджений ординарним професором сільського

господарства по кафедрі сільського господарювання. А оскільки замінити його з математичних

предметів було ніким, то він продовжував читання математичних лекцій безоплатно. В 1829 р.

його викликали до Санкт-Петербурга для вивчення обчислень з допомогою кісточок за способом

генерал-майора Свободського, а по поверненню до Харкова він став викладати безоплатно цей

спосіб студентам, котрі готуються до викладацької діяльності. (Навчання цьому способу було

запроваджено у всіх навчальних закладах Росії за Найвищим велінням).

В 1832 р. Байкова звільнили з служби в університеті за власним бажанням, і він став директором

щойно відкритого в Санкт-Петербурзі Землеробського училища.

…Показником вимог теоретичної підготовки молодих викладачів можуть служити вимоги

магістерських іспитів.

… Відповіді виконувалися за спостереженнями професора й зачитувалися членами факультету,

після чого були схвалені на засіданні 2 вересня, при цьому Байкова визначили для підготовки

дисертації й захисту теми «Про різні способи викладання диференціального вирахування й про

достоїнства кожного з них».

28 жовтня того ж року факультет, заслухавши підготовлену Байковим дисертацію й письмовий

схвальний про неї відгук професора Павловського, схвалив її й ухвалив представити в Раду для

призначення часу й опонентів для публічного захисту.

…У ступені магістра чистої й прикладної математики Байкова затвердили 17 червня 1822 року,

тобто вже після того, як Осиповський покинув Харківський університет.

З «Огляду викладання» довідуємося, що до 1832 р. Байков і Павловський викладали математику

спільно.

ДБАВ ПРО СТУДЕНТІВ, зі спогадів казеннокоштного випускника Б.

Інспектором студентів обрали молодого, діяльного професора математики Матвія Андрійовича

Байкова...

Він взявся за справу... з усією енергією, відвідуючи нас не щомісяця, а кілька разів на день,

причому і вдень і вночі. Був присутнім на молитвах й за столом; помалу в нас установилася

зразкова чистота, люльки зникли назавжди, придбані залізні ліжка, нові матраци, прекрасні

навчальні меблі, звернено увагу на достатнє екіпірування білизною й одягом, на навчальні

посібники й на відвідування лекцій, поліпшено харчування. Відняли у нас самоврядування, яким

ми не вміли користуватися, й обмежили свободу – без квитка не можна було відлучитися з

корпуса.

Така різка реформа не обійшлася без деяких жертв: деякі з обдарованих моїх товаришів

поплатилися дорого й відправилися, на казенні прогони, – хто в Олешки, хто в Тирасполь,

користуватися свободою на просторі, на обмеженому окладі повітового вчителя.

ЙОГО БОЯЛИСЯ, зі спогадів випускника Н.

Інспектором студентів був у мій час ординарний професор Байков. Він запровадив найстрогішу,

ледь не солдатську дисципліну серед студентів...

Строгість нагляду доходила до крайніх і деколи смішних витівок...

Студенти боялися, але не любили Байкова.

...Слова «Ти, хлопчисько, негідник, дурень» і т.п. не сприсали з його язика.

ЗАХОПЛЮВАВСЯ КОЗАЦЬКИМИ СТРАВАМИ, з статті А. Макарова «Український

святковий стіл вражав навіть спокушених гурманів москвичів і петербуржців»

Слава нової української кухні рознеслася всією імперією. В 1830-1840 роках українські рецепти

з’являються в записниках домогосподарок з Москви й Петербурга, «малоросійські страви»

готуються для палацових столів і в будинках вельмож.

Докладні описи українського стола ХIХ століття збереглися в багатьох російських мемуарах – їхні

автори з задоволенням ходили до знайомих, одружених на «хохлушках». Найвиразніший належить

перу якогось «Петербурзького старожила». Він служив під керівництвом видатного тваринника,

професора сільського господарства Матвія Андрійовича Байкова, який був переведений з

Харківського університету до Петербурга і заснував там землеробське училище. Цей

добродушний хлібосол привіз із собою з України захоплення козацькою кухнею й любив

здивувати своїх товаришів по службі дійсним українським помісним обідом.

Одного чудового дня він запросив до себе молодого товариша по службі й почастував його за

всіма правилами «малоросійської гостинності». Бенкет у будинку директора настільки вразив уяву

«старожила», що він записав його на папері в найдрібніших подробицях.

Насамперед гостеві, як петербуржцеві, впала в око якась дивна й навіть зухвала недбалість в

оздобленні стола. Він був сервірований «досить охайно, але просто до краю». Господарів зовсім не

хвилювало, що їхні ножі й виделки були «з якимись допотопними кістяними ручками», склянки,

чарки й графини не кришталеві, а «звичайного скла», серветки якісь «дуже маленькі дуже товсті»,

сільнички взагалі бляшані, а посеред стола стояв «величезний судок з безліччю кавраток для оцту,

масла, гірчиці трьох сортів, перцю чорного й червоного, цукру товченого, кориці, імбирю й одна

посудина широка с якимось чорно-бурим порошком, котрий виявився, як я потім довідався,

тертим сушеним чорним хлібом для кисляку».

Господар і його молода дружина, випускниця харківського інституту шляхетних дівиць,

проживши чимало часу в Петербурзі, зовсім не цікавилися місцевими кулінарними модами.

Обід Байкова починався з «їжі перед їжею», тобто із закусок. Так «підобідували» тоді тільки в

Росії й Україні. У Європі цей звичай з’явився пізніше, лише в 1860-х роках. При цьому

Петербурзький старожил відразу відзначив, що до української закуски горілку могли взагалі не

подавати. Байков пригощав свого гостя вином іспанських грандів – хересом. …Між іншим,

українські козаки могли пристраститися до нього, воюючи на іспанській землі як найманці.

«Передобідня закуска, – розповідає «старожил», – відрізнялася достатком предметів настільки

ситних і жирних, що, тільки пробуючи їх, можна було вгамувати апетит. Тут були поруч з

груздями, зеленим сиром, скибочками швейцарського сиру й паюсної ікри, букетики білих і

рожевих редисок, скиби окосту, гусячі стегна, кружок чудового сиру брі на солом’яному щитку,

маслюки з палевим вершковим маслом у вигляді ягняти з золотими ріжками, ціла тарілка сосисок,

інша – зі скибами різноманітних ковбас. Байков, закушуючи то тим, то іншим, говорив, що все це,

навіть зелений сир, домашнього приготування».

Закушували в окремій кімнаті, після чого хазяїн запросив гостя пройти до обіднього столу. Тут

його чекав новий сюрприз. У той час існувало кілька систем зміни блюд. На французькому обіді

було від 4 до 8 змін з декількох блюд разом. Після кожного зі столу прибирали все аж до

скатертини.

За російською традицією, кожне блюдо вносили окремо, ділили на порції й розкладали на тарілки.

Потім тарілки, ножі й виделки забирали, клали нові й вносили наступне блюдо.

У будинку Байкова була своя, українська система. Біля прибору кожного, хто обідав, височіла

купка чистих тарілок. Перед кожним новим блюдом прислуга забирала використаний посуд і

відразу ставила чистий. Гість знайшов цю українську новацію дотепною й дуже корисною.

Сам обід почався з головного блюда українського стола.

«Борщ на свинячому салі зі скибочками свинини й з чудовою просяною кашею, поданою в

маленьких горщиках для кожного куверта, забілений дивною сметаною, був верхом українського

кулінарного мистецтва, смакота, і я, в житті своєму ніколи такого борщу не пробуючи, до великої

й непідробної радості господаря й, особливо, господарки, попрохав ще тарілку.

На друге подали чудове холодне – ціле порося в білосніжній сметані.

– Ну вже тепер, – говорив Байков, наливаючи в мою чарку херес, – не знаю, чи догоджу вам?

Дивіться!

І якраз у цей момент перед господинею з’явилася величезна піраміда яскраво-червоних

превеликих раків...

Босонога хохлушка розкладала перед кожним прибором аркуші обгорткового м’якого паперу.

Катерина Андріївна мені пояснила, що це для того, щоб не «бруднити серветок» руками, які

працюватимуть над раками».

Гість познайомився й з новинкою київської кухні – фруктовим салатом із квашеної капусти з

різними ягодами й свіжопросольними огірками – винаходом київського генерал-губернатора

Дмитра Гавриловича Бібікова, який був великим любителем куренівських фруктів і овочів.

Генерал-губернаторський салат подали зі смаженою індичкою, начиненою фісташками.

А завершився обід «повітряним яблучним пирогом, прямо з жару, облитим на наших глибоких

тарілках чудовими вершками училищної ферми».

Пригостивши гостя цією кулінарною феєрією, хазяїн повів його до свого кабінету, аби дим

пообідньої сигари не в’їдався в штофну оббивку їдальні. «

– Прошу вас до кабінету, – сказав Байков, потискуючи мені руку, – нам туди подадуть каву, а ви

випалите ваших солом’яних пахітосок, прилігши на диван після цієї шлункової роботи, котрою я

вас справно замучив.

Як бачимо, стіл Байкова був у міру примхливий і в міру простий. На ньому не було золоченої

бронзи, китайської порцеляни й ваз із дорогими колоніальними ананасами й персиками. Але був

«король сирів» – брі й навіть зелений сир домашнього приготування. І найголовніше – справжній

український борщ, який у ті часи доводилося спробувати далеко не кожному петербуржцеві.

Так просто й поетично виглядав наш святковий стіл у старі часи. Таким він залишився й у нинішні

дні. Стався лише помітний крен убік міцних напоїв. І це нововведення зіпсувало загальну картину.