Фелинский Алоизий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ФЕЛІНСЬКИЙ Алоїзій

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Поет, драматург, перекладач, теоретик літератури.

З шляхетної родини. Батько – луцький суддя; племінник, Фелінський З.Щ., – священик,

мемуарист.

Народився 21 червня 1771 р. в м. Луцьку Речі Посполитої (нині – адміністративний центр

Волинської області України).

Помер 23 лютого 1820 р. в м. Кременці Кременецького повіту Волинської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Тернопільської області України).

Закінчив Володимир-Волинську повітову школу, вивчав західноєвропейську літературу, іноземні

мови в Любліні, Варшаві, Кракові.

Був секретарем Т. Косцюшко (1784), директором Кременецького ліцею (1818-1820).

Член польського Товариства друзів науки (1809).

Як літератор дебютував перекладом поеми Ж. Деліля «Сільський житель, або Французькі

георгіки» (1800).

Потім настала черга розвідок з орфографії і віршописання «Przyczyny uzywanej przeze mnie

pisowni» (1816) та «O wierszowaniu, czyli budowie wiersza polskiego» (опубликована в 1840), а

також «Dyalog i czyli rodzaj rozm όw» і «О listach».

Наш земляк – автор трагедій «Барбара Радзивилівна», «Віргінія», «Радамісті Зенобія»; пісень

«Похвала Косцюшкові», «Пісня добровольців», «Гімн на роковини проголошення Королівства

Польського». Згодом з тексту А. Фелінського і вірша А. Горецького «Гімн до Бога про збереження

свободи» анонімний автор скомпілював слова популярного релігійно-патріотичного гімну «Boze cos Polske».

Перу М. належить книга «Pisma wlasne i przekladania wierszem» (1816).

Зібрання творів «Dziela A. Felinskiego. Wydanie nowe» вийшло вже після смерті письменника

(1840).

З владою митець порозуміння не знаходив. Брав участь у польсько-литовському повстанні (1794); його «Барбару Радзивилівну» заборонив російський уряд.

Серед друзів та близьких знайомих М. – Г. Олізар, Т. Чацький, А. Горецький, Т. Косцюшко, А.

Чарторийський, Є. Роговитин, Ф. Рудзьський, Я. Липоман та ін.

***

ПОВЕРНУТИ БАТЬКІВЩИНУ

, з політичного кредо А. Фелінського

Нашу Батьківщину дай нам повернути, Господе.

МАЛО КОГО ОПЛАКУВАЛИ ТАК ЩИРО, з некрологу Є. Іванівського

Раптова смерть Фелінського до сліз схвилювала волинських громадян, викладачів та учнів. Мало

хто був оплаканий так щиро...

Хоч раніше він за учительською професією не працював, проте випередив багатьох попередників і

наступників, які протягом усього життя були віддані тому покликанню.

ДОКИ НЕ ЗАХОЛОНЕ КРОВ В НАШИХ ЖИЛАХ, з виступу Г. Олізара перед викладачами і

ліцеїстами 21 червня 1820 р.

Ми у цю годину, незважаючи на непримиренність долі, з Тобою, з Тобою говоримо, даємо Тобі з

сумом обіцянку, присягу, перед Богом дану, що доки остання краплина крові не захолоне в наших

жилах, доки рід наш, рід наших друзів не загине, до тих пір Твої діти і їх покоління щиру дружбу

будуть знаходити на землі, до тих пір кожний молодий волинянин не перестане бачити, якою

святою втіхою були тіні Чацького і Твоя!

ОТОЧЕНИЙ ЛЮБОВ’Ю, з нарису І. Савицького «Пишаюся тим, що я волинянин»

Замовчувані сторінки історії містять багато цікавого про відомих польських митців

Андрушівщини, творчість яких свідчить, що вони не стояли обіч розвитку європейської культури.

З нашим краєм пов’язані життя й діяльність Алоїзи Фелінського – відомого польського поета, драматурга і перекладача кінця XVIII – початку XIX століття.

Примхлива доля спонукала його обрати місцем проживання Волосів (нині – село Андрушівського

району Житомирської області). Дослідник творчості Фелінського В. Єршов зазначає, що в 1800

році він одружився й жив у родовому маєтку Осове Луцького повіту, за певну частину якого мусив

сплатити матері та молодшому братові. Проте маєток, де мешкало всього 8 селян, а велику

частину займав ліс, прибутку дати не міг. Поет спробував зайнятися торгівлею лісом, однак це

призвело до розорення осівської спадщини.

З 1805 по 1813 рік поперемінно, а до 1819 року постійно А. Фелінський жив у Волосові, маєтку

дружини – Юзефи з Омецінських. Село приваблювало тим, що містилося неподалік Коростишева і

Житомира – центру Волинської губернії, де проживали друзі поета.

За спогадами польського мемуариста XIX століття Є. Іванівського, нашого земляка, у Волосові

Фелінському ледь вистачало статку на вбоге життя. Незважаючи на це, саме тут він написав

найбільше наукових праць з теорії літератури,