Мацеевич Александр (fb2)

- Мацеевич Александр [Справочник-дайджест] 21 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




МАЦЄЄВИЧ Олександр Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Арсеній (1716). Архієрейським Собором Російської Православної

Церкви зарахований до лику святих як Арсеній Ростовський (2000).

З родини священика.

Народився в 1697 р. в м. Володимирі-Волинському Речі Посполитої (нині – районний центр

Волинської області України).

Помер 28 лютого (11 березня) 1772 р. в одному з казематів фортеці м. Ревеля Російської імперії

(нині – м. Таллінн, столиця Естонської Республіки). Похований в Нікольській церкві.

Навчався в Володимир-Волинській духовній школі, Львівській і Київській духовних академіях.

Був проповідником Новгород-Сіверського Спаського монастиря (1716-1717), ієродияконом

Чернігівської єпархії (1717-1718), ієромонахом Київського Софіївського собору (1723-1729),

проповідником Троїцького Іллінського монастиря (1729-1730), Тобольської єпархії (1730-1733),

ієромонахом Північної морської експедиції В. Беринга (1734-1737), законовчителем Санкт-

Петербурзького сухопутного кадетського корпусу (1738-1739), гімназії при Академії наук і

адміралтейського відомства (1739-1740), митрополитом тобольським (1741-1742), митрополитом

ростовським (1742-1762).

В історію М. ввійшов як активний борець з світською владою за незалежність церковного

управління. Піку «конфлікт інтересів» сягнув за царювання Катерини II і закінчився не на користь

митрополита. Розцінивши його відвертого і принципового листа до Священного Синоду як

посягання на устої, автора… арештували, терміново доправили д Москви. де позбавили сану й

відправили в заслання в Миколо-Карельський монастир під Архангельськ. Де за персональним

наказом імператриці три дні на тиждень виводили на чорні роботи. А під житло відвели низький і

тісний каземат під вівтарним склепінням місцевої Успенської церкви.

Та й цього здалося замало. Незабаром М. перевезли в Ревельську фортецю, де на останні п’ять

років життя практично заживо поховали.

Помісний Собор Російської Православної Церкви років визнав недійсним позбавлення сану

митрополита Арсенія (1917-1918).

Пам’ять святого мученика вшановують 13 березня.

Серед друзів та близьких знайомих М. – О. Розумовський, А. Стаховський, С. Яворський, Г.

Купцевич, Т. Щербацький, В. Вонатович, П. Маліновський, О. Бестужев-Рюмін, Т. Задонський, А.

Юшкевич, Д. Аскаронський та ін.


***

ЄДИНЕ БЛАГО

, з життєвого кредо О. Мацєєвича

Благо, що упокорив мене, Господи!


ЄЛИЗАВЕТІ НЕ ПРИСЯГНУВ, з дослідження Б. Вірного «Мацєєвич Олександр Іванович,

митрополит Ростовський і Ярославський»

10 лютого 1742 року владика Арсеній залишив Тобольськ і відправився до Москви на коронацію

Єлизавети Петрівни. Імператриця підписала указ про його призначення в члени Синоду з

одночасним переведенням на Ростовську кафедру. Незабаром стало відомо про незвичайний

вчинок нового члена Синоду: митрополит Арсеній відмовився прийняти Петровсько-

Феофанівську формулу присяги для членів Синоду (формулу, котра мучила совість російських

архієреїв аж до 1901 року). Митрополит Арсеній, зокрема, вважав принизливими для

архієрейського сану слова «висповідаю ж з клятвою крайнім судією бути Саму Всеросійську

монархиню, Государиню нашу наймилостивішу». Замість владика пропонував «висповідаю ж з

клятвою крайнім судією Богу й Спасителю нашому Ісусу Христу, повноправного Голову Церкви й

Великого Архієрея й Царя».

До цієї формули митрополит Арсеній зробив ще пояснення, що монаршої влади….

У терміні «крайній суддя» стосовно особи імператора митрополит Арсеній побачив «зайві пестощі

й приниження або відкидання крайнього судії – самого Христа».

Єлизавета дозволила митрополитові Арсенієві цього речення не вимовляти, проте він все-таки

присяги не приніс і просив імператрицю «помилувати мене, раба твого й прочанина, – відпустити

в Ростовську єпархію мою». Єлизавета виявила виняткову прихильність до владики і виконала

його прохання. Він без усякого покарання виїхав до Ростова.

Однак в оточенні імператриці й серед членів Синоду залишилося невдоволені цим бунтом. Коли в

1745 році помер заступник бунтівника митрополит Амбросій, у Синоді підняли справу про не

підписану владикою Арсенієм присягу.


І ЦАРЯМ ЗАГРОЖУЄ ВІДЛУЧЕННЯ ВІД ЦЕРКВИ, з листа О. Мацєєвича Священному

Синоду від 6 березня 1763 р.

До Петра III всі князі й царі визнавали за Церквою право власності на церковні вотчини. Як можна

вжити церковний прибуток на предмети не церковні? Саме тому канони й загрожують

відлученням усякому, хто замахнеться на церковне майно. Якщо покійний імператор Петро III і

почав подібну справу, то в указі нині царюючої імператриці ця міра засуджена.

…Горе нам, бідним архієреям, яко не від поганинів, а від своїх, що думають бути овечками

правовірними, таку наругу зносити.


СУДУ НА ГРАБІЖНИКІВ НЕ ЗНАЙТИ,