загрузка...
Перескочить к меню

Маркевич Болеслав (fb2)

- Маркевич Болеслав [Справочник-дайджест] 21 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



МАРКЕВИЧ Болеслав Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач, журналіст. Псевдоніми – Хвиля, Заміський обиватель.

З шляхтянської родини.

Народився в 1822 р. в маєтку батька на теренах Волинської губернії Російської імперії (нині –

Волинська область України).

Помер 18 (30) листопада 1884 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург

РФ).

Закінчив юридичне відділення одеського Рішельєвського ліцею.

Працював чиновником міністерства державного майна (до 1848), чиновником з особливих

доручень при московському генерал-губернаторові (1848-1853), служив в Державній канцелярії і

міністерстві внутрішніх справ (1853-1866), міністерстві народної освіти (1866-1875).

Член Ради міністрів.

Досягши високих посад, був викритий у хабарництві й звільнений зі служби (1875).

Друкувався в газетах «Голос», «Московські відомості», журналах «Російський вісник», «Дитячому

журналі».

Як літератор дебютував перекладами з польської в кінці 40-х рр. XIX ст.

Потім настала черга серії нарисів «Типи минулого» (кінець 60-х рр.), романів «Марина з

Червоного Рога» (1878), «Чверть століття тому» (1878), «Перелом» (1880), «Безодня» (1883), збірника «Повісті та оповідання» (1883), 11-томного «Повного зібрання творів» (1885), «Листів до

графа О. К. Толстого і П. К. Щебальського» (1888).

Перу М. також належать публіцистичні цикли: «З Петербурга» (1863-1875), «З берегів Неви»

(1878-1883).

Серед друзів та близьких знайомих М. – А. Чехов, М. Катков, М. Кисельова, М. Чехов, Є.

Єфремова, В. Бегічев, М. Владіславлєв та ін.


***

НЕ ПОТУРАТИ ІНСТИНКТАМ

, з політичного кредо Б. Маркевича

Будь-яка національність , якщо потурати її інстинктам, неодмінно прагнутиме спочатку до

автономії, а потім і до повної незалежності.

ВЕСЬ В БІЛОМУ, зі спогадів А. Чехова

З білою чуприною, з білими бакенбардами, весь в білому і білих черевиках, Маркевич був схожий

на статую командора.

У Бабкині Маркевич нудьгував жахливо. Йому бракувало там столичного гамору, тим паче, що і

газети і журнали виходили там не щодня. Аби захопити їх раніше всіх, Маркевич виходив далеко

до лісу і там чекав Микешку, який повертався з пошти, брав у нього газети і, не віддаючи їх

нікому, усамітнювався десь в затишному куточку і прочитував від дошки до дошки.


ТРЕТИРУЄ ПЛІТКАМИ, з листа А. Чехова М. Лєйкіну від 30 січня 1884 р.

Сьогодні в театрі Лентовського йде горезвісний «Чад життя» Б. Маркевича. Якщо дістану квиток, то сьогодні буду в театрі.

«Чад життя» писаний в граді Воскресенську минулим літом, майже на моїх очах. Знаю я і автора, і

його друзів, яких він нещадно третирує своєю пліткою.

РОЗВІНЧУВАВ ДЕРЖАВНУ ЗРАДУ І КОРУПЦІЮ, з книги К. Арсенєва «Критичні етюди»

Цікавий оповідач, прекрасний декламатор, улаштовувач домашніх спектаклів і пікніків, типовий

«чиновник особливих доручень» на всі руки, був прийнятий в аристократичних сферах. В 1875 р.

цій кар’єрі настав несподіваний кінець; його в 24 години звільнили з служби. З’ясувалося, що він

одержав 5 тисяч рублів за те, що «посприяв» відібранню «Санкт-Петербурзьких відомостей» у В.

Ф. Корша й переданню їх в інші руки. Звільнення стало великою сенсацію, особливо з огляду на

те, що за кілька місяців до того, він розмірковував у своїх добутках про «втрату ідеалів», «чисте

мистецтво», «мерзотний матеріалізм» і т. д.

…Ті з його творів, де немає гострої приправи тенденційного висвітлення громадського життя 60-х

і 70-х років, зовсім загубилися в масі журнального баласту, а в тих добутках, які читалися в

чинність сторонніх мистецтву міркувань, художнє, за деякими виключеннями, досить ординарне.

…За визначенням К. К. Арсеньєва, автора, котрий написав про Маркевича найдокладнішу

розвідку, той перетворив роман у «знаряддя регресу». Все, що проповідувалося в передових

статтях «Московських відомостей», знаходило відбиття в добутках Маркевича, причому він

пускав в обіг методи, недозволені публіцистові – перекручене й часом пасквільне зображення

нелюб’язних власнику «Московських відомостей» осіб. Це надавало творам Маркевича

пікантності й знаходило своїх читачів.

Під прозорими псевдонімами він виводив великих державних людей, і середня публіка, яка завжди

цікавиться інтимним життям високопоставлених осіб, накидалася на сенсаційні викриття

Маркевича з тим же жаром, з яким публіка німецька читає Грегора Самарова й інших авторів, що

пишуть романи на сюжети з «сучасної історії».

Якщо вірити його трилогії, котра зовсім мало виправдує свій підзаголовок «Правдива історія», державна зрада охопила в 60-і й 70-і роки не тільки суспільство, але й вищі сфери урядової влади, не виключаючи міністрів і членів Державної ради. Прокурори й жандарми не переслідують, а

захищають крамолу, справники – друзі пропагандистів і т. п. Прогресивна молодь – збори

жалюгідних боягузів, невігласів і дурнів, для яких, за переконанням позитивної особи трилогії

проповідника «сильної влади» Троєкурова – є тільки один шлях напоумлення: батіг.


ХУДОЖНІЙ ВИКЛАД ПЕРЕДОВИЦЬ, з статті С. Лебедєва «Маркевич Болеслав Михайлович»

Маркевич був одним з провідних авторів видань Каткова, нерідко він писав передовиці або ударні

матеріали. Особливу славу принесли йому виступу проти нігілістів, а також співчуваючих ним

літераторів, таких як М. Є. Салтиков-Щедрін і І. С. Тургенєв.

Крім публіцистики, Маркевич займався і белетристикою, працюючи в жанрі антинігілістичного

роману.

Слід відзначити, що політичні пристрасті письменника позначилися і на його творчості. Навіть

доброзичливі до Маркевича критики відзначали, що романи його за суттю є художній виклад

передовиць «Московських відомостей».


КРИТИКУВАВ ТУРГЕНЄВА І САЛТИКОВА-ЩЕДРІНА, з інтернет-сайту rusfil.com Маркевич виражає «тильний бік» літератури другої половини XIX століття, той бік, який ми не

звикли бачити, не зауважувати й, тим паче, не читати.

Придворний камергер, котрий грав значну роль в аристократичних колах, він постійно друкувався

в «Російському віснику» Каткова й критикував все те, що ми звикли називати справжньою

літературою 60-х – 80-х років – від Тургенєва («адвокат російських нігілістів») до Салтикова-

Щедріна.

…Здається, з дореволюційних часів його не перевидавали, а цікаво було б глянути.


ЗЛОВЖИВАВ ГАЛИЦИЗМАМИ, з рецензії А. Ц. на творчість Б. Маркевича

Творчість М. виражає ідеологію найреакційніших російських поміщиків, котрі протестували

навіть проти реформ 60-х рр., які суперечили її економічним інтересам, і перейшли в політичну

контратаку з початком економічного застою 80-х рр. Поступкою вимогам цієї групи були такі

заходи уряду Олександра III, як створення дворянського банку й інституту земських начальників.

М. зневажає суспільство, яке виникло в результаті «великих реформ», – «шинкаря, що нажився, жида-концесіонера, адвоката, газетяра, професора з прогресистів, урядовця-ліберала» та ін. Він

злобливо знущається з лібералізму людей сорокових років, котрі вимостили шлях нинішньому

повсюдному воцарінню різночинця. Він ненавидить революційну демократію 60-х років, наділяючи її представників найвідразливішими рисами (нігілісти Левіафанов в «Марині з

Червоного Рога», Іринарх Овцин в «Переломі», терорист Вовк в «Безодні» – в останньому М.

намагався зобразити Желябова).

…Трилогія, на думку автора, мала зобразити процес розпаду російського суспільства… М.

звинувачує у всьому, що сталося, бюрократію, яка «заграє» з революційним рухом і йде «на

приводу» у нігілістів (відразливі образи ліберальних губернатора, губернського прокурора й

навіть державного секретаря!). Ідеалом Маркевича є «дворянський служивий стан», – з одного

боку, землевласницький – з іншого.

Найулюбленіші герої М. – Чемисаров («Типи минулого»), граф Завалевський («Марина з

Червоного Рога») і особливо Троєкуров («Перелом», «Безодня») – феодалізований Печорін, зображений останнім могіканам славного дворянського минулого.

Вся ідеологічна концепція М. являла собою повне перекручення дійсності, – звинувачувати

російське самодержавство другої половини 70-х рр. у лібералізмові було не меншим знущанням

над істиною, ніж ігнорувати ті нещадні розправи, які абсолютизм систематично вчиняв над

авангардом революційної демократії.

Йому властивий вульгарний-прямолінійний розподіл образів на «світлі» і «темні», схильність до

штампованих категорій персонажів. Мова письменника характеризується галліцизмами, неправильними зворотами, манірністю (кожна глава величезної трилогії постачена двома

епіграфами), пишномовними метафорами та ін.


ІМ’Я СТАЛО ЗАГАЛЬНИМ, з листа І. Тургенєва редакторові «Вісника Європи»

І як подумаєш, із чиїх вуст виходять ці наклепи, ці обвинувачення!? З вуст людини (Маркевича Б.

авт.), яка з «малого малку» – віртуоз, що заслужив репутацію у справі низькопоклонства й

«перекидання», спершу добровільного, а нарешті навіть мимовільного!

Щоправда, йому нема чого втрачати, нема чого боятися: його ім’я стало загальним ім’ям, і він не з

числа людей, від яких можна зажадати відповіді.


«НЕЗАЛЕЖНА ПРЕСА ВСЕ ОДНО, ЩО ВІЛЬНА Б…», з дослідження В. Рудь «Ревний

польський патріот»

Свою місію журналіста й літератора Маркевич бачив у захисті істинно російських охоронних

начал. До т.зв. «вільної преси» він ставився з презирством. Неодноразово публічно називав

лібералів «шахраями пера й розбійниками преси» (ця фраза стала найпоширенішою у наші дні, хоча мало хто знає її автора).

Маркевич грубувато зауважував, що вільної преси бути не може й що «незалежна газета – це

однаково, що вільна б...». З гордістю Маркевич говорив: він є журналістом, повністю залежним від

російської справи.

Характерно, що Маркевич залишався також і ревним польським патріотом. Проте саме в силу

власної «польськості» боровся за повну державну єдність Польщі з Росією, неодноразово

відзначаючи, що сама по собі Польща як держава існувати не може і їй залишається вибирати між

Росією і Німеччиною.

На його думку, підпорядкування Росії позбавило поляків лише того, чого вони самі ніколи не

цінували – державності, зате це забезпечило Польщі економічне процвітання, а самих поляків

зробило привілейованими підданими великої імперії.

Приєднання до Німеччини знищило б сам дух і сутність «польськості».


МІЙ ПРИМХЛИВИЙ ГЕНІЙ, вірш О. Толстого, присвячений Б. Маркевичу

Ты прав: мой своенравный гений

Слетал лишь изредка ко мне;

Таясь в душевной глубине,

Дремала буря песнопений.

Меня ласкали сон и лень,

Но, цепь житейскую почуя,

Воспрянул я – и, негодуя,

Стихи текут. Так в бурный день,

Прорезав тучи, луч заката

Сугубит блеск своих огней,

И так река, скалами сжата,

Бежит сердитей и звучней!


НЕ ТУРБУЙТЕСЬ – ВИКАЖЕ, епіграми Д. Мінаєва

М

Не дается боле слава

Бедной музе,

И она, впадая в детство,

Избрала плохое средство

Отличиться перед россом

Обстоятельным доносом.


Б. М.

На днях, влача с собой огромных два портсака,

Приплелся он в вокзал; с лица струился пот…

«Ему не донести!» – вкруг сожалел народ,

И только лишь какой-то забияка

Сказал: «Не беспокойтесь – донесет».




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации