Корвин-Петровская Мария [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

КОРВІН-ПЕТРОВСЬКА Марія Габріель Вінцентівна

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Письменниця, публіцист, актор. Псевдоніми – Запольська Габріель, Юзеф Маскофф, Валерій

Томицький. Фундатор реалті-шоу на європейських теренах.

З міщанської родини. Батько, Корвін-Петровський В., – маршалок волинської шляхти.

Народилася 30 березня 1857 р. в с. Підгайцях Австро-Угорської імперії (нині – Луцький район

Волинської області України).

Померла 17 грудня 1921 р. в м. Львів Польщі (нині – адміністративний центр однойменної області

України). Похована на Личаківському цвинтарі.

Навчалася в Львівському науково-виховному інституті.

Член Акторської Комісії Театральних Прем’єр.

Делегат письменницького Форуму Польських Жінок (1912).

Як акторка починала в аматорських спектаклях (1882), пізніше стала займатися цим мистецтвом

професійно (1889). Виступала на сценах Кракова, Познані, Львова, Варшави, Петербурга, Парижа.

Друкувалася в «Dziennika Polskiego», «Przegladu Tygodniowego».

Як письменниця дебютувала оповіданням «Один день з життя троянди» (1883).

Потім настала черга повістей і романів «Маланка» (1883), «Про що не говорять»(1909), «Про що

навіть думати не хочу»(1914), п’єс «Перший бал» (1883), «Каська Каріатида» (1885), «Каська-

Каріатида» (1888), «Чистилище» (1889), «Зашумить ліс» (1899), «Сезонне кохання» (1905),

«Мораль пані Дульської» (1906), «Донька Туськи» (1907); збірок оповідань «Акварель» (1885), «З

історії страждань» (1890), «Людський звіринець» (1893).

Перу нашої землячки також належать наступні доробки: «Жабуся», «Їх четверо», «Панна

Малічевська», «Смерть Феліціана Дульського», «Агасфер», «Янка», «На порозі пекла»,

«Осіннього вечора», «Кохання на сезон», «З мемуарів молодої дружини».

К.-П. – автор «Щоденника молодої пані».

За життя письменниця мала 7-томне зібрання творів (1910-1912).

За творами З. знято фільми: «Царевич M. Фукса» (1918), «Той» В. Ленчевського (1921), «Про що

не говорять» E. Пухальського (1924) i M. Кравіча (1939), «Поліцмейтер Тагєє» Й. Гардана (1929),

«Мораль Пані Дульської» Б. Нєволіна в Польщі (1930) і Й. Крейчіка в Чехословаччині (1958).

Уже в наші часи п’єси К.-П. поставили відповідно: «Агасфер» – Київський театр ім. І. Франка;

«Маленькі подружні злочини» – Театр Романа Віктюка. Моновистава «Габріель Запольська» у

виконанні Ніни Репетовської пройшла у львівському «Центрі «Дзиґа».

Що стосується особистого життя, то простим воно не було. Наша землячка зазнала

несправедливих звинувачень у плагіаті.

Менше року проживши з чоловіком К. Сніжко-Блоцьким, якого, як виявилося, цікавив лише посаг, вона розлучилася (1877). Виникли суттєві тертя і з другим – художником С. Яновським. На схилі

літ її обібрав молодий лікар-коханець.

В один із скрутних життєвих моментів К.-П. здійснила спробу самогубства шляхом отруєння

(1888). А пізніше – втратила свідомість на сцені і не приходила до тями впродовж двох діб (1900).

Після смерті нашу землячку не хвали протягом п’яти діб: то підозрювали, що її отруїв лікар, то

думали, що вона заснула летаргійним сном.

У с. Підгайцях функціонує музей письменниці.

Серед друзів та близьких знайомих К.-П. – Т. Павликовський, П. Возняковський, Л. Пйотровський, А. Вислицький та ін.

***

ВИТЕРТИ НОСА,

з життєвого кредо М. Г. Корвін-Петровської (Г. Запольської)

Якою б не була причина нашого відчаю і нашого плачу, врешті-решт завжди потрібно витерти

носа.

А У МЕНЕ, СИРОТИНКИ, з роману М. Г. Корвін-Петровської (Г. Запольської) «Маланка»

Темний фон лісу, який оточує сіло, затуляє горизонт. За той ліс опускалася вогненна куля,

розстилаючи свій багряний королівський плащ... Біля болотистого шляху, на горбику, на простому

хресті розпрямив плечі дерев’яний Христос. З села лунала пісня, добре відома в околицях:

У сусіда хата біла...

Якийсь музикант-самоучка грав під лісом, і в повітрі тремтіла мелодія, яка, відлетівши вдалину, плакала і ридала. Дівчина потихеньку схилила голову і опустила очі. Сонце зайшло. Темний ліс

здавався пасткою для гаснучих променів, які віддалялися, трепетно і соромливо, на захід.

А у мене, сиротинки

Ані щастя, ані жінки...

ВТРАТИЛА ВСЕ, зі спогадів М. Г. Корвін-Петровської (Г. Запольської)

Під час короткого заміжжя за паном Сніжко я втратила все: віру в людей, свої дівочі ілюзії і посаг.

НЕМАЄ ГРУНТУ ПІД НОГАМИ, з листа М. Г. Корвін-Петровської (Г.