Бромирский Петр (fb2)

- Бромирский Петр [Справочник-дайджест] 19 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



БРОМИРСЬКИЙ Петро Гнатович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник, скульптор.

З міщанської родини.

Народився 29 червня (11 липня) 1886 р. в м. Устилузі Волинської губернії Російської імперії (нині

– Володимир-Волинський район Волинської області України).

Помер від тифу в січні 1920 р. в м. Москві РРФСР (нині – столиця РФ). Похований в братській

могилі, місце якої невідоме.

Навчався в Володимир-Волинському міському училищі (1896-1900), Московському училищі

живопису, скульптури і архітектури (1906-1910).

Працював ліпильником Московської майолікової майстерні (1905-1913), викладачем художньої

школи М. І. Васильєва і 2-х Вільних художніх майстерень (1918-1919).

Служив в армії (1914-1917).

Як художник дебютував на XII виставці Московського товариства художників (1905).

Потім настала черга виставок «Блакитна троянда», «Стефанос», «Вінок», «XXX ювілейна виставка

Училища живопису», «V Державна виставка картин», «Салон», «Виставка сучасного живопису».

Член «Групи скульпторів нового мистецтва» (1919).

Друкувався в журналах «Золоте руно», «Мистецтво», «Маковець».

Наш земляк – автор полотен і малюнків «Автопортрет» (серед. 1900-х), «П’єро і панянка.

Поцілунок», «В шинку», «Купальниці», «Композиція з янголом», заставки «Янгол з піщаним

годинником», (усі – 2-а пол. 1900-х), портрет Бальмонта «Передчуття діви» (1907), «Більярд

(1908)», «Пейзаж з фігурами» (1-а пол. 1910-х), «Фонтан» (1910), ескіз надгробку (1910), пейзаж з

фігурами під деревами (1910-і), «Пам’яті М. М. Сапунова. Композиція на євангельські теми»

(1912), «Зустріч Марії з Єлизаветою» (бл. 1918), малюнків «Три грації» (поч. 1910-х), «Проект

пам’ятника В. Сурикову» (бл. 1918), «Воскресіння Христа» (1918), «Благовіщення» (1919).

Серед скульптурних речей Б. – «Дівчина з дитиною» (1905), «Дівча», «Дівча з птахом», «Сон» (усі

– 1907), «Кора» (1918-1919), «Лікар Ф. Усольцев», бюст А. Очкіної, «Донька Второва».

Зняв посмертну маску М. Врубеля (1910).

Доробки нашого земляка нині зберігаються в Третяковській галереї (Москва), Російському музеї

(Санкт-Петербург), музеї-заповіднику «Абрамцево» (Підмосков’я), чисельних приватних

колекціях.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Ларіонов, В. Чекригін, С. Романович, Л. Жегін, М.

Врубель, П. Трубецькой, П. Уткін, С. Судєйкін, Б. Корольов, К. Малевич, П. Кузнєцов, Г. Якулов, Г. Федоров, С. Маковський, С. Волнухін, Л. Жегін, О. Осмьоркін, Ф. Усольцев, С. Мамонтов та ін.


***

СТРАХІТЛИВА ЧАРІВНІСТЬ

, з життєвого кредо П. Бромирського

Яка чарівність! Яке страхіття!

ВІДЧУТТЯ МАТЕРІАЛУ, уривок з книги С. Маковського «Сучасна скульптура»

Бромирський ...любить і відчуває форму, уміє знайти загальну пластичну схему образу, проте

зовсім не знає, куди спрямувати свої сили.

Перші статуетки, котрі викликали увагу до нього, грішили юнацькою претензійністю і навмисним

«запереченням анатомії»; між ними були маленькі чудовиська– безрукі, безногі, безголові, від

яких незабаром, мабуть, він відмовився.

У його останніх роботах-ескізах більше простоти і стилю. Вони можуть не подобатися, але в їх

«примітивності» є переконлива краса, а головне– в них приваблює «відчуття матеріалу», яким

безперечно володіє Бромирський.

Ні бронза, ні мармур до цих пір його не спокусили, і, ймовірно, на щастя. Тільки глина може

передати те, чого він добивається,– задимлену смутність контурів, світлотінь ледь окреслених

ніжних опуклостей; тільки у глині можна закріпити невловимі дотики пальців, котрі надають

виліпленій формі трепет інтимного, безпосереднього життя.


ГЕНІЙ РОЗПІЗНАВ ПОБРАТИМА, з статті Г. Анісімова «Доля дивна і несправедлива»

Врубель настільки був налаштований до Бромирського, так вірив в його талант, що відобразив

його в олівцевому портреті. Геній легко розпізнав побратима. Він не помилився в ньому.

Все своє коротке життя Петро Бромирський зберігав у серці вдячну пам’ять про свого вчителя.


ПРИРОДЖЕНИЙ ПОЕТ, зі спогадів Л. Жегіна

Бромирський був, безперечно, природжений поет, але сфера раціо і об’єктивних знань залишалася

для нього закритою...

На Бромирському все було абияк, хоча у минулому він, ймовірно, любив покрасуватися модною

краваткою і котелком.

Що ж від нього залишилося? Лише декілька репродукцій, малюнків і дещо з живопису...


ЖАХЛИВЕ І ПРЕКРАСНЕ, з рукопису С. Романович «Петро Гнатович Бромирський (1886-

1919)»

Після смерті художника залишилася невелика кількість книг, начерків і ескізів для пам’ятника, деякі деталі початої залізної фігури ангела і декілька живописних робіт, які ненадовго пережили

майстра: під час Другої світової війни вони загинули при пожежі. Серед них був «Жіночий

портрет», олівцевий ескіз якого зберігся. Він зображав молоду жінку в червоній кофті, яка сидить

поклавши на коліна руки. Форми особи і фігури дуже витягнуті, але це не створює враження

штучності чи перебільшення. Це природно знайдена і разом з тим ідеальна форма цієї людської

істоти.

Фарби портрета говорили про його внутрішній зміст не менше, ніж форма. Червоний колір одягу у

поєднанні з кольором фону, так само, як тони обличчя і рук, давали враження високого за своїми

якостями живопису.

...Збереглося два-три підфарбованих аквареллю малюнки Бромирського, і в них можна бачити, як

в небагатьох легких мазках фарби міг багато передати цей художник. Існують репродукції і фото з

деяких його скульптур. Це– сидячий хлопчик та жінка з дитиною, які важко датувати. Вони не

належать до останніх років його життя.

На щастя, збереглося близько 40 малюнків, начерків, ескізів до статуї ангела і супутніх ...малюнків

на інші теми.

...Ті, хто знав Петра Гнатовича, не можуть його забути і за тими враженнями, які він залишив як

людина. Його душевне життя швидко коливалося від полюса захоплення до сумного визнання

жорстоких суперечностей життя. Дуже швидко могли чергуватися вигуки... «Яка краса!» і «Який

жах!».


РОМАН ЗАГУБИВСЯ, з розвідки М. Харджієва «Невідомі шедеври пам’яті Петра

Бромирського»

Двадцятисемирічний рядовий Бромирський, визнаний абсолютно непридатним до стройової

служби, отримав свободу лише через три роки. ...Його незмінно карали суворими

дисциплінарними стягненнями за повну нездатність мати бравий військовий вигляд.

У відчаї він був близьким до самогубства. Але тут його непохитна воля до творчості несподівано

виявилася у області словесного мистецтва. В. Татлін в розмовах з тим, хто пише ці рядки, згадував

про дивовижну спостережливість Бромирського, про його блискучий гумор і невичерпний дар

оповідача. Він був тонким цінителем поезії і, особливо, любив лірику Тютчева, Блока і Верлена. І

ось, позбавлений можливості ліпити і займатися живописом, уривками, між стройовими

навчаннями, просто неба і нерідко– на морозі солдат Бромирський почав писати роман. За

свідченням В. Чекригіна, якому Бромирський читав свій твір, він «володів сильною, образною, яскравою мовою, свіжим здоровим гумором».

На жаль, рукопис роману, робота над яким наближалася до завершення, після смерті скульптора

загубився.

...У кінці 1921 р. В. Чекригін задумав опублікувати звернення до друзів і учнів скульптора, а також

до власників його творів: їм пропонувалося сфотографувати всі роботи і розпочати збирання

матеріалів для монографії. Раптова трагічна смерть Чекригіна перешкодила здійсненню задуму.


ЖИВ НА ГОРИЩІ, зі спогадів М. Васильєва

Бромирський був людиною невеликого зросту із землистим обличчям, з великими товстими

червоними губами. У 1918 році він не мав певної квартири, а жив на горищі в театрі Сабурова, і,

коли я відкрив художню школу, мені захотілося, щоб він викладав скульптуру. У залишках

військової форми, брудний, він якось вранці з’явився переді мною.

На мою пропозицію заявив з великою добротою, що згоден викладати за будь-яких умов... На моє

запитання про місце проживання тихо відповів: «Сьогодні на горищі забили останнє вікно, а в

темряві яка ж робота».

Бромирський оселився у мене в студії, я йому відміряв 12 кроків...

Викладати мистецтво умів; руками, без інструментів, примушував учнів ліпити і не боятися глини.

Геніальний був художник.


ЧИСТИЙ РОМАНТИК, з спогадів К. Баркової

Ніколи не забуду нашого частого гостя, скульптора Бромирського. Він був дивно чистим

романтиком, а в житті був безпорадним. Жахливо голодуючи, мріяв про теплу ковдру.

Востаннє він прийшов до нас зовсім хворий, скаржився, що не міг дійти і найняв візника.

Заплатити було нічим, і він подарував тому чудовий дорогий венеціанський флакон, за що візник

його вилаяв. Бідний Петро Гнатович ніяк не міг зрозуміти, чому його царський подарунок

викликав таку реакцію.


НЕ СПОВНА РОЗУМУ, з розвідки О. Панова «Петро Бромирський»

Отже, Петро Гнатович Бромирський і чарівність його життя (обличчям він був швидше

потворний). Бездомний і безгоспний геній, який причісувався ручною пилкою за відсутністю

гребінки і який розраховувався з візником пляшкою венеціанського скла за відсутністю грошей, ночував на полиці для скульптур в чужій майстерні, помер у віці Христа від висипного тифу й

похований в загальній могилі. Учень і вчитель двох великих божевільних – демонічного Михайла

Врубеля і головного адепта федорівської ідеї «воскресіння батьків» Василя Чекригіна. До того ж, Петро Гнатович і сам – ймовірно, не без приводу – довго жив в садибі-лікарні знаменитого

психіатра Федора Усольцева, врубелівського лікаря.

Під кінець свого короткого життя став відвертим релігійним екстатиком... Ц 1919 році серйозно

планував поставити на честь Сурикова на Червоній площі ангела з мечем і чашею або книгою в

руках.

Бромирський передбачливо помер, не довершивши безнадійного задуму. Проте фахівці вважають, що ця апокаліптична махина, що не збереглася, з листів оцинкованого заліза випередила собою

естетику конструктивізму одночасно з «Робочим і колгоспницею» Віри Мухіної.






MyBook - читай и слушай по одной подписке