Эшколь Леви (fb2)

- Эшколь Леви [Справочник-дайджест] 22 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



ЕШКОЛЬ Леві


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: єврейський.

Державний і політичний діяч. Справжнє прізвище – Школьник Лев Йосипович. Перший прем’єр-

міністр Ізраїлю, якого запросили з офіційним візитом до США.

З родини комерсанта.

Народився 25 жовтня 1895 р. в с. Оратові Липовецького повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – Іллінецький район Вінницької області України).

Помер 26 лютого 1969 р. в м. Єрусалимі (Ізраїль).

Навчався в одній з Вільненських гімназій.

Працював збирачем цитрусових (1914-1918), служив у Британській армії (1918-1920), був

керівником департаменту переселення Палестинського бюро (1934-1941), членом центрального

командування Хагани (1941-1947), генеральним директором міністерства оборони Ізраїлю (1947-1950), міністром сільського господарства (1950-1952), міністром фінансів (1952-1964), прем’єр-

міністром (1964-1969).

Член ішува – вищого представницького органу (1920).

Започаткував дипломатичні відносини з ФРН, посилив зв’язки з СРСР.

Під час Шестиденної війни створив Уряд національної єдності (1967).

Емігрував до Палестини (1914).

Нині у м. Кір’ят-Оно (Ізраїль) одна з вулиць носить ім’я Е.

Портрет нашого земляка прикрашав банкноту в 5000 шекелів (1984), а після деномінації – 5

шекелів (1987).

Серед друзів та близьких знайомих Е. – І. Рабін, М. Бегін, Г. Меїр, М. Шарет, П. Сапір, М. Даян, П. Лавон, І. Алон, І. Галілі, Б. Аарон та ін.


***

ІСНУВАТИ ДАЛІ

, з політичного кредо Л. Ешколя

Якби ми зазнала поразки у війні, на адресу єврейської держави було б сказано немало хвальних

слів, можливо, найкрасивіших за всю нашу історію. Парламенти всіх країн світу ушанували б

хвилиною мовчання загибель двох з половиною мільйонів євреїв. Але ми вирішили вижити. Ми

билися і перемогли. За це вони засудили нас.

Але ми живемо і вважаємо за краще продовжувати жити далі.

ВІДЧУТТЯ СІЛЬСЬКОГО ЖИТТЯ, зі спогадів Л. Ешколя

Я чудово пам’ятаю двір із великою кількістю корів i курей. Вiд нього залишилось у мене вiдчуття

сiльського життя. У садибi жило три поколiння. Головувала над усiєю родиною бабуся, дуже гарна

й розумна жiнка. У господарствi iнiцiатором нових дiлових iдей була саме вона.

…Мiй батько був селянином за своєю природою, i найкращими днями для нього були тi, що вiн

провiв у полi.


ЗРОБИВ УСЕ, з оцінки діяльності Л. Ешколя Г. Меїр

Зробив як прем’єр-міністр і міністр оборони все потрібне, щоб наші війська могли виконати своє

завдання.


ДИПЛОМАТИЧНИЙ ТАЛАНТ, з замітки А. Баніта «Левi Ешколь: хлопець з Оратова, який став

ізраїльським прем’єром»

У роки перебування в Литвi Ешколь всерйоз зацікавився соцiалiстичними iдеями і став членом

радикальної молодiжної сiонiстської групи «Цеiре Сiон», яка ставила за мету заселення Палестини

i створення держави Ізраїль.

Життя в Палестинi Ешколь розпочав як сiльськогосподарський робiтник, але лiдерськi якостi ще

замолоду зробили його одним із керiвникiв сiонiстських органiзацiй. 1920 року вiн разом з

однодумцями створив кiбуц «Дганiя Бет». Спершу, подаючи приклад, поряд iз iншими працював

на полях, але незабаром йому доручили бути скарбником поселення.

Тодi ж почалася активна участь Ешколя в полiтичному та економiчному життi єврейських

поселень, яке призвело 1948 року до утворення держави Ізраїль.

Сучаснi iсторики й полiтологи особливо вiдзначають таку рису Ешколя, як дипломатичний талант, умiння йти на компромiси. В умовах багатопартiйностi в Ізраїлi йому вдавалося знаходити спiльну

мову навiть з опонентами.


ЖИВІ І МЕРТВІ, з статті «Леві Ешколь на прізвище Школьник» в «Єврейському журналі»

Він був твердо переконаний в тому, що Ізраїль не має віддавати відвойовані території без гарантій

повного вирішення арабо-ізраїльського конфлікту.

...Ешколь також домігся дозволу радянських властей на репатріацію євреїв до Ізраїлю в особливих

випадках.

І ще один вельми примітний факт. Як відомо, в своєму заповіті Жаботинський прохав поховати

себе «лише за розпорядженням єврейського уряду в незалежній державі, яку буде створено

незабаром в Палестині». 15 років поспіль Давид Бен-Гуріон рішуче відмовляв у виконанні цього

прохання. «Ці похорони – приватна справа сім’ї Жаботинського. Нам потрібні живі євреї, а не

мертві», – відповідав він.

І коли 1964 року до нового очільника уряду прийшов лідер Херута Менахем Бегін з проханням

про поховання в Ізраїлі праху Жаботинського, Ешколь порекомендував уряду відгукнутися. І в

липні, через 24 роки після смерті, прах перевезли до Єрусалиму і поховали на горі Герцля.


ТИХОЮ САПОЮ, з статті Е. Ганора «Ніщо не нове під Місяцем»

Прем’єр-міністром призначили Леві Ешколя, який віддав портфель міністра фінансів Пінхасу

Сапіру. Сам Ешколь узяв під своє крило також і міністерство оборони.

Цей факт Моше Даян і Шимон Перес розцінили однозначно: той не дозволить їм підібратися до

ключових державних постів. Розгніваний Даян поривався вийти зі складу Кнесету і з партії, голосно брязнувши дверима, проте після особистої бесіди з Ешколем передумав і залишився на

мало почесному посту міністра сільського господарства.

А що Старий? Він так і не зміг забути і пробачити Лавону історію з провалом операції в Єгипті. І

продовжував нацьковувати Ешколя, відновити розслідування..., проте Ешколь ...не бажав потурати

Бен-Гуріону ні в чому. Зрозуміло, це дратувало Старого, він не міг змиритися з тим, що Ешколь

його ігнорує.

Кінець терпінню настав, коли Ешколь як жест примирення з радикальним рухом «Херут» під

керівництвом Бегіна перевіз до Ізраїлю прах Зеєва Жаботинського і організував пишну державну

церемонію перепоховання, а потім вирішив об’єднати МАПАЙ з партією «Ахдут а-авода».

У жовтні 1964 року Бен-Гуріон в категоричній формі зажадав від Ешколя відновити розслідування

у справі Лавона, а оскільки Ешколь знову відмовив, Старий став добиватися скликання з’їзду

партійного Центру– мовляв, хай там всі й вирішать. Ешколю довелося здатися.

Але він не призначив нове розслідування проти Лавона. У грудні 1965 року він просто оголосив...

про власну відставку.

Бен-Гуріон відмовився від ідеї скликання з’їзду. І він сам, і Ешколь розуміли, що час розставити

крапки над «i» як в справі Лавона, так і в своїх взаєминах. Вийшло це у них погано. І коли в

лютому 1956-го на партійній конференції Ешколь, виставивши свою кандидатуру на пост

очільника уряду проти кандидатури Бен-Гуріона, отримав перемогу, Старий зрозумів, що його час

у великій політиці добіг кінця.


«БІТТЛЗ» ЄВРЕЇВ РОЗБЕЩУЄ, з розвідки А. Монро «Відомі люди на ізраїльських грошових

знаках»

Під час каденції Ешколя НВП Ізраїлю зростав стабільно в темпі 10% на рік.

Його заслугою є також створення надійної водної інфраструктури і забезпечення держави водними

ресурсами.

...Говорять, що це він з ідеологічних міркувань не пустив до Ізраїлю групу «Біттлз», сказавши, що

не дасть «розбещувати чужою ідеологією ізраїльську молодь».


НЕГЕРОЇЧНИЙ ГЕРОЙ, з рецензії М. Горєліка «Марк Зайчик і його «Мір’ям, Леві і велика

війна»

Зайчик обрав для своєї книги невиграшного, негероїчного героя. Ешколь – можливо,

найнепомітніший глава Ізраїлю. Начисто позбавлений блиску, який був у його попередника Бен-

Гуріона і тих, хто успадковував Ешколя на цьому високому посту. І оратором був ніяким... У

літературі, присвяченій Шестиденній війні, про нього зазвичай згадують як про людину слабку, безбарвну, нерішучу.

Усі роки свого прем’єрства Ешколя гостро критикували: усередині країни і на міжнародному полі, зліва і справа, з боку тих, кого вважав своїми, і, природно, з боку політичних супротивників. У

останні дні перед війною загальна незадоволеність досягла рівня шквалу. Ешколь виявив стійкість, терплячість, не поспішав ухвалювати рішення. Це багатьох обурювало: чого він чекає,

бомбардувань Тель-Авіва?! Народ в ньому розчарувався, народ марив вождем.

Вождем Ешколь не був. І бути не бажав.

Він перебував у ситуації тотального тиску, переживав почуття жахливої самоти. Зрештою все

зробив правильно, пройшовши лезом бритви...

Після війни став, звичайно, національним героєм, але це вже потім...


ДАВ ОДКОША ВАШИНГТОНУ, з кореспонденції І. Федюшина «Моссад причетний до

вбивства Джона Кеннеді?»

Білий дім не завжди був таким поблажливим, як нині, до ядерної програми Ізраїлю. Президент

Кеннеді, наприклад, був не в захваті від створення Ізраїлем своєї атомної зброї, до того ж із

матеріалів французького ядерного реактора, вкраденого у США. Він вважав, що Ізраїль може

втягнути світ у ядерний конфлікт, наслідки якого виявляться непередбачуваними.

…Ізраїльські спецслужби отримали інформацію, що Джон Кеннеді дав розпорядження

американському послу в Тель-Авіві відвідати 16 червня 1963 року президента Ізраїлю Давида Бен-

Гуріона і вручити йому особисте послання з категоричною вимогою допустити до ядерного центру

в Дімоні американських інспекторів, яким повинні бути надані переконливі докази мирного

характеру ізраїльської ядерної програми. Інакше США відмовлять Ізраїлю в протегуванні на

міжнародній арені.

Проте 16 червня 1963 року Бен-Гуріон несподівано для всіх подав у відставку. Джон Кеннеді

направив його наступникові Леві Ешколю ще жорсткіше звернення. Новий ізраїльський президент

розцінив його як «дипломатично некоректне і таке, що зазіхає на державний суверенітет його

країни». Кабінет міністрів Ізраїлю, зібравшись на термінову нараду, запропонував організувати у

Вашингтоні таємну зустріч делегацій обох країн для обговорення проблеми двосторонніх

відносин.

Зустріч відбулася в листопаді того самого року. Проте ні американська, ні ізраїльська делегації так

і не порушили теми ядерної програми Тель-Авіва, вирішивши розглянути її пізніше. Однак

подальшого розвитку ця проблема в американсько-ізраїльських відносинах так і не мала: 22

листопада того самого року Джона Кеннеді вбили. Новий господар Білого дому Ліндон Джонсон

гострої теми вже не торкався. Відтоді, як пише ізраїльська преса, «масовий тиск вашингтонської

адміністрації на Тель-Авів, аби ліквідувати ядерну програму, припинився раз і назавжди».

Майкл Пайпер повідомляє, що до ради директорів компанії «Перміндекс» входив і подвійний

агент ЦРУ і Моссаду Клей Шоу. Разом з іншими агентами ЦРУ– Девідом Феррі та Гі Беністером–

він був серед основних фігур у розслідуванні окружного прокурора Нового Орлеана Джіма

Гаррісона, який вивчав обставини вбивства Джона Кеннеді. Усі ці люди згодом постали перед

судом за звинуваченням у «змові з метою вбивства президента США».

Пайпер зазначає: прямим доказом залучення Моссаду до вбивства президента Кеннеді є свідчення

Маріти Лоренс– колишньої коханки Фіделя Кастро, яка працювала на ЦРУ. Вона зізналася, що її

колишній куратор із ЦРУ Френк Стерджис якось оповів, що брав участь у змові проти Джона

Кеннеді.

…Як стверджує відомий оглядач американської телекомпанії Сі-Бі-Ес Волтер Кронкайт, він не

знає «жодної іншої організації, крім Моссад у, здатної так ефективно заплутати сліди і так довго

тримати в таємниці обставини вбивства Джона Кеннеді».


КРАЩЕ Б ЧУЖИНЕЦЬ, бувальщина

Неофіційні джерела стверджують, що шеф радянської дипломатії Андрій Громико, дізнавшись про

те, що прем’єр-міністр Ізраїлю – виходець з України, відзначив:

– Так, значить, наша людина...

А потім глибокодумно додав:

– Нічого хорошого від нього чекати не доводиться.

НАВПІЛ, анекдот

У гостях господиня цікавиться у Ешколя:

– Вам чай чи каву?

– Хеці-те, хеці-кава (половина – чаю, половина – кави).