Эбелов Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ЕБЕЛОВ Михайло Ісаєвич

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий, державний діяч.

З родини військового. Батько, Ебелов І., – полковник царської армії.

Народився 12 вересня1855 р. в м. Немирові Брацлавського повіту Кам’янець-Подільської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Вінницької області України).

Розстріляний більшовиками 13 (17?) липня 1919 р. в м. Одесі (нині – адміністративний центр

однойменної області України). Похований на місцевому 2-му християнському цвинтарі.

Закінчив третє Олександрівське училище (1875), Миколаївську академію Генерального штабу

(1885).

Служив начальником військових сполучень Варшавського (1892-1900), Приамурського (1900-

1901), Київського (1901-1902) військових округів, начальником штабу 20-го армійського корпусу

(1902-1906), військовим губернатором Забайкальської області, командуючим військами області,

наказним отаманом Забайкальського козачого війська (1906-1909), помічником командуючого

військами Іркутського (1911-1913), Одеського (1913-1914) військових округів, командуючим

Одеським військовим округом (1914-1917), в резерві штабу Одеського військового округу (1917-

1919).

Кавалер орденів св. Станіслава 3-го ступеня (1881), св. Ганни 3-го ступеня (1889), св. Станіслава 2-

го ступеня (1895), св. Володимира 3-го ступеня (1901), св. Станіслава 1-го ступеня (1904), св.

Ганни 1-го ступеня (1910), св. Володимира 2-го ступеня (1913).

Перебуваючи на посаді військового губернатора Забайкальської області розбудував міську

лікарню, цивілізував місцевий базар.

Заарештований більшовиками як «монархіст і контрреволюціонер» (1919).

Серед друзів та близьких знайомих Е. – В. Марков, М. Добровольський, С. Левашов, Р. Мевес, О.

Сичевський, М. Гродеков, В. Бекман та ін.

***

РОСІЙСЬКА САМОБУТНІСТЬ

, з політичного кредо М. Ебелова

Російська держава і російське самобутнє життя.

ПОСЛАБЛЕНЬ НЕ ДОПУСКАТИ, з розпорядження військового губернатора Забайкальської

області М. Ебелова начальнику Нерчинської каторги від 6 січня 1907 р.

Перевести всіх арештанток-жінок, які знаходяться в цій в’язниці, в Мальцевську в’язницю,

пристосувавши для їх утримання відособлене від інших каторжних жінок приміщення, з

призначенням нагляду над ними найбільш надійних наглядачів і встановленням через завідувача

конвойної команди караулу.

ПОВІСИТИ ЦАРСЬКІ ПОРТРЕТИ, з розпорядження військового губернатора Забайкальської

області М. Ебелова Верхньоудинському начальникові повіту від 11 грудня 1907 р.

ПРО ІМПЕРАТОРСЬКИЙ ПОДАРУНОК ЦОЛГІНСЬКОМУ ДАЦАНУ

Для зведеної в ознаменування дня народження спадкоємця Цесаревича і Великого князя Олексія

Миколайовича при Цолгінському дацані на кошти інородця-бурята Дабданова будівлі молитовної

суме-читальні Його величності Государеві імператорові забажав подарувати портрети – особисто

Його величності, Государинь імператриць, а також спадкоємця Цесаревича і Великого князя

Олексія Миколайовича – в рамах.

Повідомляючи про це і надсилаючи разом з цим в особливій посилці портрети їх Величності і його

Вищості, наказую портрети негайно поставити у вказану суме-читальню і про виконання мені

донести.

МОЛИТОВНІ БУДИНКИ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАКРИТТЮ, з листа одеського губернатора

генералу М. Ебелову

12 березня 1915 року

Начальник гарнізону м. Сімферополя довів до мого відома, що відкритий при Сімферопольській

громаді євангельських християн молитовний будинок, незважаючи на багаторазову заборону і на

всі вжиті, як з боку військового керівництва, так і з боку поліції заходи, відвідується нижніми

чинами гарнізону. Аналогічні дані отримані мною з Феодосії.

Крім цього, останнім часом до мене надходять повідомлення і від жандармської та загальної

поліції, від преосвященного Димитрія, єпископа Таврійського про інші незаконні дії існуючих у

довіреній мені губернії сектантських організацій і ватажків сектантства.

То ж маю честь клопотатися перед Вашим Високопревосходительством про закриття молитовних

будинків, за винятком громади духовних християн-молокан села Новоспаське Бердянського

повіту, котра не викликає підозри щодо відданості царю і Батьківщині.

БАПТИСТІВ – ДО СИБІРУ, з постанови начальника Одеського військового округу М. Ебелова

Я, головний начальник Одеського військового округу і генерал-губернатор, розглянувши подання

Таврійського губернатора від 12 березня 1915 року, ухвалив нижченаведених ватажків сектантства

за шкідливу для державного порядку і суспільного спокою діяльність вислати в Томську губернію

під відкритий нагляд поліції на увесь час перебування Таврійської губернії на воєнному стані:

наставника Астраханської громади євангельських християн-баптистів Федора Балихіна,

проповідника тієї ж громади в м. Бердянську міщанина Івана Вєтрова, керівника Феодосійського

відділення громади євангельських християн Фрідріха Шенемана, голову ради Керч-Феодосійської

громади євангельських християн Івана Тарасенка, ватажка адвентистів сьомого дня в Євпаторії

селянина Бердянського повіту Федора Кожевникова, ватажка євангельських християн у Євпаторії

міщанина Олексія Масюту, ватажків тієї ж секти в місті Генічеську Федота Мартиненка і Якова

Козирєва, телеграфіста залізничної станції Мелітополь, козака Полтавської губернії Григорія

Остапця.

Прошу пана Таврійського губернатора розпорядитися щодо приведення у виконання цієї моєї

постанови.

МАСОВЕ БУДІВНИЦТВО, з розвідки В. Філоненка «На чолі військових сполучень»

Восени 1906 р. М. Ебелова призначають на пост військового губернатора Забайкальської області і

наказного отамана Забайкальського козачого війська. Як відзначають краєзнавці, в

післяреволюційний період новий губернатор добився зниження рівня злочинності і спекуляцій.

...Ціною великих зусиль йому і його адміністрації вдалося стабілізувати політичний і економічний

стан області після закінчення першої російської революції. Почалося масове будівництво,

переважно кам’яних споруд, істотно знизилися ціни на продукти.

Однією з головних подій з самого початку правління в Забайкальській області Михайла Ебелова

стало продовження будівництва Транссибу, який проходить Читою, а саме західної частини

Амурської залізниці – від Куенги до Хабаровська. Йому, мабуть, долею було визначено бути

пов’язаним з рішенням проблем залізниць. І не тому, що він був фахівцем в цій справі. Просто

військові губернатори несли персональну відповідальність за все те, що відбувається на

підвідомчих ним територіях.

ТАК ЗНИЩУВАВСЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ РУХ, з книги В. Попова «Слід благовісника»

Передостанній тиждень серпня 1914 року Павлов провів у Москві. Разом із пресвітером

баптистської церкви Семеном Прокоповичем Степановим Василь Гурійович організував щоденні

духовні збори з християнського виховання.

Наступного дня Павлов, Фетлер, Непраш і Степанов домоглися прийому в директора

департаменту духовних справ.

– Ми ж проповідуємо Євангеліє. Чому нам заборонили провіщувати народу Слово Боже? –

запитали служителі культу.

– Співчуваю, але нічим допомогти не можу, – ухильно відповів директор.

До кінця дня прохачів прийняв голова ради міністрів Горемикін.

– Рішення Сенату обов’язково і ніхто не може його скасувати, – розвів руками той. – Одне

пораджу: подайте прохання на Найвище ім’я.

…Через кілька днів Василь Гурійович приїхав до Одеси. А восьмого жовтня його знову очікувала

лава підсудних. Одеський окружний суд пред’явив Павлову обвинувачення в пропаганді

баптизму. Матеріали для судового переслідування готував колишній член громади Аркадій

Шимановський. Не соромлячись зводити наклеп, він привселюдно заявив, що проповідник Павлов

називав православний хрест шибеницею.

Суд присудив Василя Гурійовича до двох місяців ув’язнення у фортеці із заліком 20 днів, що їх

відбув у Благовєщенську за першим вироком.

…Початок світової війни викликав нову хвилю гонінь на євангельських віруючих. Повернувшись

до міста з поїздки сільськими церквами, Павлов прочитав у газеті «Одеські новини» замітку про

те, що влада здійснила обшуки в будинках призначених до висилки проповідників: Тимошенка,

Албуєва, Білоусова і Павлова.

Побачивши своє прізвище, Василь Гурійович вирішив виїхати з Одеси до Тифлісу.

Вісімнадцятого грудня туди прийшла телеграма від дружини. Олександра Єгорівна повідомляла,

що всі євангельські збори в Одесі закриті владою.

Хто ж був ініціатором ненависті до вільно думаючих християн у цьому районі?

Відкритим супротивником євангельського руху виступив начальник Одеського військового округу

генерал Ебелов. За його постановою в грудні 1914 року були закриті громади в Одесі, а також

церкви в Херсонській і Бессарабській губерніях.

Надихали репресії вищі ієрархи казенної частини православ’я: єпископ Таврійський Димитрій і

єпископ Херсонський Назарій.

РОСІЇ НЕ ДО КОНСТИТУЦІЇ, з книги В. Острецова «Чорна сотня і червона сотня»

Деякі адміністратори не приховували свого ворожого ставлення до всіх правих організацій. Ось

факти, узяті навмання: Столипін на наполегливе прохання Одеського градоначальника Григор’єва

наказує ліквідувати бойову дружину Союзу Російського Народу в Одесі в розпал революційного

терору. В результаті число дружинників з декількох сотень скорочується до двох десятків, та й тих

наказано роззброїти. Потім міністерство внутрішніх зовсім відмовило в субсидіях Союзу

Російського Народу.

Генерал Ебелов, командувач Одеським військовим округом в 1916-1917 рр., влаштував на членів

Союзу справжнє гоніння. Так само поводилися губернатори Астрахані та Іркутська. Тиск наростав

у міру наближення до 1917 р.

Вже в 1909 р. в огляді Департаментом поліції правих організацій говорилося: «Слабкість і

малодосвідченість пп. губернаторів, їх тенденція догодити лівим елементам і страх перед правими

елементами викликає загальну незадоволеність, яка росте з кожною новою помилкою уряду, котрі

є слідством абсолютно незрозумілої наполегливої системи заступництва конституційному режиму,

чужому російському народові».

ЗА ПОРНОГРАФІЮ – ДО ЗАСЛАННЯ, з статті О. Малахова «Майстри гарячого прокату»

Порнографічні фільми можна було знімати і демонструвати цілком легально, прикриваючись

гаслом боротьби з проституцією. Глядачі чудово знали, що якщо в назві згадуються рабині

(«Чорні рабині», «Білі рабині» тощо), то, швидше за все, їм покажуть жаданий «паризький жанр».

Заборона на порнографію привела і до виникнення нелегальних кінотеатрів, нерідко суміщених з

публічними будинками.

Місцева влада швидко зрозуміла, що цензура не в змозі контролювати репертуар кінотеатрів й

узялися за цю справу сама. Так, начальник Одеського військового округу генерал Ебелов видав

розпорядження про «заборону демонструвати в кінематографах картини, які зображають злочинні

діяння, зважаючи на розтлінний вплив їх на народні маси і підростаюче покоління». Винні,

мовилося в розпорядженні, «будуть підлягати в адміністративному порядку запроторенню до

в’язниці чи фортеці на строк до трьох місяців або грошовому стягненню в розмірі до 3000 рублів,

а у виняткових випадках і висилці у віддалену місцевість Імперії».