Сетницкий Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

class="book">Сетницькому, свідкові страшної бійні в Китаї початку тридцятих, зі всією наочністю видно

проголошена у філософії М. Ф. Федорова актуальність усесвітньої боротьби із смертю у всіх її

проявах, і, насамперед, з війною. Суть федорівської концепції знищення воєн, якої дотримувався і

Сетницький, полягала в «подвійного» використанні армії і кардинальній зміні функцій озброєних

сил: з орієнтації на знищення собі подібних на порятунок всього живого, на викорінювання

природного Зла, і, насамперед, самої Смерті.

Про себе він повідомляв, що дуже слабкий і пасивний і не може відкрито обнародувати свої

погляди. Тому він і звертається до Горького, як «єдиної людини в Союзі», яка «прямо і ясно

бачить ворога, з яким треба боротися».

Ворог цей – весь устрій сучасного життя, як на Заході, так і на Сході – відсутність єдиної для

всього людства мети, боротьби із стихійними, «сліпими силами природи».

ОБОЖНЮВАННЯ СМЕРТІ, з статті «Сетницький Микола Олександрович» на mirslovarei.com

У праці «Смертобозтво», написаній спільно з Горським і виданій мізерним накладом в Харбіні, він

розбирає передумови, через які як на релігійному, так і на не релігійному ґрунті виникає

«обожнювання смерті», котре веде до практичного чи теоретичного «смертобозтва», в цілому

оцінюваного з т. з. справжнього християнина як єресь, з позицій філософа – як напівістина.

Формами «смертобозтва» є різні види культу стихійних сил природи, що зводяться в своїй основі

до учення, в якому обожнюється «Велика Мати». Укорінялося «смертобозтво», на думку авторів,

також і на ґрунті християнства, яке «розуміється популярно» – через низку спотворень церковної

думки, із-за недостатньо ясного розуміння вчення про бого-втілення, про плоть Ісуса Христа, про

плоть людини, що привело до невірного розрізнення двох станів плоті Христової до і після неділі

(тобто, схильну до тління і нетлінну).

Для подолання настроїв «смертобозтва» пропонується разом з розвитком православного вчення

про людину, разом з «словесною боротьбою» вести роботу за перемогу життя, боротися всіма

засобами із сліпими силами розпаду, які ведуть до смерті.