Селивановский Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

інтерв’ю.

Він швидко, професійно дуже швидко, ставив мені запитання і поглядав на годинник. «Я

поспішаю, синьйоре Бабелю, мені потрібно встигнути дати інтерв’ю у вечірній випуск. Навіщо

так болісно думати...»

І я раптом зрозумів, що цей блискавичний репортер, не підозрюючи, відкрив одну з таємниць

письменницького ремесла і робочого режиму письменника – потрібно весь час болісно думати...

Над темою, над словом, сюжетом, над образом...

– Друзі, – посміхається Бабель, – що ви так старанно записуєте все, що я говорю? Ось товариш

Селівановський, відповідальний редактор «Літературної газети», обов’язково розкритикує мене за

таку літературну консультацію...

Олексій Селівановський – старий друг донецьких письменників – відгукується з президії:

– Я теж, Ісаку Еммануїловичу, за те, щоб думати...

– Болісно думати...

– Болісно думати, – погоджується Селівановський.

СКЛАДНИЙ ШЛЯХ РОЗВИТКУ, з рецензії «В літературних боях» на knigoprovod.ru

Свої літературно-критичні огляди в донецьких газетах і журналах Селівановський присвячував

значним літературним явищам двадцятих років– віршам Єсеніна, оповіданням Бабеля, романам

Еренбурга тощо.

Він керував одним із старих московських літературних гуртків «Вагранка», виступав з промовами

і доповідями на письменницьких нарадах і з’їздах, брав активну участь в літературних дискусіях. З

величезним інтересом займався питаннями радянської поезії, уважно вивчав її розвиток.

...О. П. Селівановський як літературний критик пройшов складний шлях розвитку– від

бібліографічних заміток в «Кочегарці» і «Забої» до книги, яка є першим дослідженням російської

радянської поезії.

У 1937 році літературно-критична діяльність О. П. Селівановського трагічно обірвалася.

КОМБІНАТ СМЕРТІ, з статті М. Фігуровського «Спецоб’єкт «Монастир». Гріхи

чекістів замолять ченці»

Якщо проїхати декілька кілометрів Калузьким шосе повз виблискуючі торгові і офісні

комплекси, потім селища з мало романтичними назвами «Газопровід» і «Комунарка», на

24-му кілометрі праворуч можна побачити скромний покажчик з написом «Храм».

Путівець завдовжки 400 метрів веде в глибину лісу. Перед входом на обгороджену

територію – невелика металева табличка: «У цій землі лежать тисячі жертв політичного

терору 1930-1950-х років. Вічна їм пам’ять!».

На карті Росії немало назв, котрі на довгі роки увійшли до нашого лексикону як прикмети

страшних сталінських часів, символів жорстокого і несправедливого терору: Колима,

Магадан, Норильськ... Але навіть в цьому ряду спецоб’єкт «Комунарка» стояв осібно.

Тут не було табору чи в’язниці, не знемагали від непосильної праці ув’язнені. Колишня

дача одного з творців системи репресій, наркома внутрішніх справ Генріха Ягоди, стала

«комбінатом смерті», місцем масових страт. Тут цілеспрямовано і планомірно знищували

людей, які вважалися інтелектуальною і владною елітою Радянської держави,

комуністичного руху, елітою нашої літератури і культури.

Тут лежать в безвісних могилах колишні керівники Радянського Союзу і Комуністичної

партії О. І. Риков, М. І. Бухарін, А. С. Бубнов, М. М. Крестинський, Я. Е. Рудзутак,

наркоми СРСР і РРФСР, голови Раднаркомів Вірменії, України, Білорусії, Литви,

Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Туркменії, вищі воєначальники, командувачі

флотами і округами, генерали і офіцери розвідки, дипломати, знамениті письменники

Борис Пільняк, Артем Веселий, Бруно Ясенський, головні редактори газет «Вісті» (М. І.

Бухарін), «Червона зірка» (М. М. Ланда), «Праця» (М. І. Попов), «Літературна газета» (О.

П. Селівановський), журналу «Вогник» (І. Ю. Нікітін)...

На території «Комунарки» поховані останки представників понад 60 національностей,

громадян 11 країн. У трагічному списку жертв – політичні і громадські діячі Литви, Латвії,

Естонії, лідери Комінтерну, які представляли комуністичні рухи Німеччини, Румунії,

Франції, Туреччини, Болгарії, Фінляндії, Угорщини. А уряд Монголії, що вважалася

головним і вірним союзником СРСР, був знищений тут у повному складі за один день.

Всього у 30-50 роки, за даними Федеральної служби безпеки, на невеликій ділянці біля

колишньої наркомівської дачі було знищено і поховано близько 10 тисяч чоловік.

ТАК ПРОСТО НЕ ДАМОСЯ, з розвідки В. Шенталінського «Розстрільні ночі»

До кінця 1937-го Луб’янка прийняла нове поповнення письменників: заарештували