загрузка...
Перескочить к меню

Пшеборский Антоний (fb2)

- Пшеборский Антоний [Справочник-дайджест] 21K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ПШЕБОРСЬКИЙ Антоній-Боніфацій Павлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польсько-російський.

Математик, механік. У математиці існує науковий термін «рівняння Пшеборського»

З лікарської родини. Батько, Пшеборський П., – флотський медик.

Народився 14 (26) травня 1871 р. в с. Хорошому Липовецького повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – Липовецький район Вінницької області України).

Помер 24 травня 1941 р. в м. Варшаві (Польща). Похований на одному з місцевих цвинтарів.

Закінчив Миколаївську Олександрівську гімназію (1890), фізико-математичний факультет

Київського університету (1890-1894), стажувався в Гетттінгенському університеті (1904-1905).

Працював викладачем Харківського технологічного інституту (1898-1899), Харківського

університету (1899-1922), був ректором останнього (1920-1921), викладачем Віленського (1922),

Варшавського університетів (1922-1939).

Член Варшавської академії технічних наук (1923).

Член Варшавського наукового товариства (1930).

Член Польських математичного і фізичного товариств, Київського, Московського, Казанського

математичних математичного товариств, Берлінського товариства математиків і механіків.

Секретар Харківського математичного товариства (1899-1919).

Лауреат премії імені І. Рахманінова (1895).

Друкувався в «Повідомленнях Харківського математичного товариства».

Як вчений дебютував працею «Про методи Абеля, Якобі, Ліувілля і Веєрштрасса в теорії

еліптичних функцій» (1895).

Потім настала черга наступних доробків: «Дослідження з теорії аналітичних функцій, завдання

про продовження ряду Тейлора», «Про деякі поліноми, котрі найменше ухиляються від нуля в

даному проміжку», «Курс аналітичної геометрії», «Варіаційне обчислення», двотомних «Вступу

до аналізу» і «Лекцій з теоретичної механіки».

Основні напрямки наукових досліджень нашого земляка – теоретична механіка (сформулював

узагальнені динамічні рівняння для нелінійної неголономної механіки), диференціальна геометрія,

теорія диференціальних рівнянь, питання теорії багаточленів, які найменше відхиляються від нуля.

На батьківщині П. неодноразово мав проблеми. Так, його не затвердили на посаді приват-доцента,

оскільки піклувальник Київського навчального округу М. Ігнатов, керуючись «антипольським»

указом 1864 р., не дав на це згоди (1897).

Уже за радянських часів його звинуватили в шпигунстві на користь Польщі, до якої він зрештою

після того, як отримав свободу, і емігрував (1922).

Серед друзів та близьких знайомих П. – Д. Синцов, Д. Зернов, Б. Млодзєєвський, С. Бернштейн, П.

Покровський, Ц. Русьян, С. Дікштейн, В. Серпінський, К. Андрєєв та ін.


***

ТОЧНІСТЬ І ПРОСТОТА,

з професійного кредо А.-Б. Пшеборського

Практикові треба дати точні й прості правила.


ВЕСІЛЬНИЙ ГЕНЕРАЛ МИМОВОЛІ, з книги А. Овечкіна «Леонід Андрійович Шкорбатов»

Наркомосвіти України ...розпочав повсюдну ліквідацію університетів, при цьому було вирішено

удатися до тактики розділення.

У травні 1920 р. університет розформований, і на його основі створено декілька установ.

Ліквідовано юридичний і відокремлено медичний факультети. На базі історико-філологічного і

фізико-математичного факультетів в червні 1920 р. утворені Тимчасові вищі педагогічні курси.

Таким чином, старий Харківський університет, в його повному складі, улітку 1920 р. вже не

існував.

У липні 1920 р. була створена Академія теоретичних знань (або як її жартома називали «Академія

терзань»), до складу якої входило понад 20 кафедр, серед яких кафедри математики, фізики,

механіки, астрономії, ботаніки, зоології і ін. Її ректором став проф. А. П. Пшеборський, проте

фактичним главою був політкомісар, що мав право вето привирішенні будь-яких питань.

До правління, створеного при ректорові, входили політкомісар, його помічники, проректор,

декани, представники комуністичного осередку, викладачів і студентів. Була запроваджена

мілітаризація третіх і четвертих курсів... В результаті несприятливих умов, що склалися в цей час, наукова діяльність Академії майже повністю припинилася.


НЕЛІНІЙНІ НЕГОЛОМНІ ЗВ’ЯЗКИ, з дослідження «Наукова спадщина М. М. Поляхова» на

spbstu.ru

Глибоке вивчення праць класиків механіки дозволило М. М. Поляхову встановити, наприклад,

роль результатів М. В. Остроградського в розвитку науки, виявити, що варіаційний принцип, який

носить ім’я Ф. Журдена, в дійсності був вперше сформульований Г. К. Суслом, освітити роль А.-Б.

Пшеборського в узагальненні рівнянь Маджі на нелінійні неголономні зв’язки першого порядку і

лінійні зв’язки другого порядку.


СЕРЕД НАЙКРАЩИХ, з статті «Створення харківської геометричної школи» на univer.omsk.su

Наявність серед харківських математиків після 1906 р. таких авторитетних учених, як С. Н.

Бернштейн, Д. М. Синцов, А.-Б. Пшеборський і Ц. К. Русьян, дало можливість не лише

забезпечити високий рівень викладання, а й залучити більше студентів до творчої роботи.

З’явилися студентські гуртки і семінари, котрі працювали поза офіційним учбовим планом, в

необов’язковому порядку.

З моменту встановлення Радянської влади і до 1922 р. кафедру механіки очолював професор

Антоній-Боніфаций Павлович Пшеборський. Основні напрями його наукових досліджень –

теоретична механіка (він сформулював узагальнені динамічні рівняння для нелінійної

неголономної механіки), диференціальна геометрія, теорія диференціальних рівнянь. З 1913 р.

вивчав питання теорії багаточленів, що найменше відхиляються від нуля.


ПРЕПАРУВАВ ТЕОРЕМУ АБЕЛЯ, з «Історії Київського математичного товариства»

В доповідях з теорії функцій комплексної змінної та теорії спеціальних функцій Б. Букрєєв

розглянув конформне відображення, граничне коло Фукса, визначення функції за її елементом,

задачу Діріхле для алгебраїчного контуру, обернення еліптичних інтегралів; В. Єрмаков розповів

про правильні ріманові поверхні та теорію абелевих інтегралів; П. Покровський зупинився на

теоремі складання трансцендентних функцій, на застосуванні теореми Абеля до еліптичних транс-

цендентних, на ультраеліптичних функціях двох аргументів, на основному завданні теорії

еліптичних функцій.

З інших доповідачів А. Пшеборський приділив увагу геометричному доведенню теореми Абеля,

М. Столяров – виділенню алгебраїчної частини ультраеліптичного інтегралу, Г. Суслов –

конформному відображенню однієї поверхні на іншу, М. Делоне – найпростішій формулі

складання еліптичних функцій, В. Вельмін – деяким формулам теорії функцій комплексної

змінної, К. Абрамович – кореням гіпергеометричної функції.


ЄДИНОГО СИНА РОЗСТРІЛЯЛИ НАЦИСТИ, з статті Н. Єрмолаєвої «Пшеборський Антоній-

Боніфацій»

Родина П. належала до збіднілого польського дворянського роду. Батько був лікарем, служив на

Чорноморському флоті, брав участь у кримській війні 1853-1856 рр., нагороджений орденами й

медалями, у тому числі й за оборону Севастополя. Мати – Марія Меленевська.

Гімназію в Миколаєві П. закінчив із золотою медаллю, у студентські роки був нагороджений

золотою медаллю за конкурсний твір. Був залишений на два роки стипендіатом для підготовки до

професорського звання.

Потім якийсь час (1896-1897) жив у батька в Миколаєві, готуючись до іспитів.

Тематично перші роботи П. були пов’язані з дослідженнями П. Покровського, листування з яким

він підтримував після свого переїзду до Харкова, а після смерті вченого присвятив йому докладну

й сердечно написану статтю. Завдяки Покровському, а також професорові К. Андрєєву, наш

земляк установив тісні наукові контакти з Московським університетом, що допомогло йому

захистити дисертацію.

В 1904 р. П. поїхав до Німеччини. У Гейдельберзі й Геттінгені слухав лекції Д. Гільберта, Ф.

Клейна, відвідував засідання тамтешнього Математичного товариства. Після повернення одержав

запрошення з Томського технологічного інституту, Ягеллонського університету в Кракові, і,

нарешті, з Харківського університету, в якому і став працювати в якості штатного

екстраординарного професора.

Роботу в університеті П. сполучав з викладанням математики на Вищих жіночих курсах, одним з

організаторів яких він був, продовжував за сумісництвом працювати в Технологічному інституті,

де вів практичні заняття з математичного аналізу й геометрії, а також читав лекції з варіаційного

обчислення й методів наближених обчислень.

Вища школа в Україні після Жовтневої подій 1917 р. зазнала значних змін: університети були

перетворені в педагогічні інститути без науково-дослідної роботи. Харківський університет,

ректором якого 1919 року був вибраний П., не уник цієї долі. У червні 1920 р. на базі університету

була створена Академія теоретичних знань (П. призначили ректором) у складі двох інститутів –

фізико-математичного і суспільних наук. Однак в 1921 р. трапилися нові зміни: Академію

перетворили в Харківський інститут народної освіти, а науково-дослідні кафедри були відділені

від навчальних. В 1920 р. П. очолив кафедру теоретичної механіки.

Незабаром він був заарештований як «польський заручник» і знятий з усіх посад. Через 20 днів

«непорозуміння» були вирішені, а вчений звільнений.

Потім П. обрали деканом фізико-математичного відділення й – удруге! – ректором Харківського

інституту народної освіти. Проте сподівання на спокійне життя й плідну наукову діяльність

танули. У серпні 1921 р. П. звернувся до польського Міністерства релігійної й народної освіти із

проханням допомогти йому переїхати на постійне проживання до Польщі.

В 1922 р. емігрант організував при Варшавському університеті факультет теоретичної механіки,

читав там курси аналітичної й теоретичної механіки, динаміку твердих і рідких тіл, вів практичні

заняття й семінар з цих дисциплін. Паралельно в 1922-1932 рр. викладав аналітичну геометрію,

диференціальне й інтегральне обчислення, диференціальні рівняння й інші розділи вищої

математики на архітектурному факультеті, а в 1924-1934 рр. – теоретичну механіку на хімічному

факультеті Варшавського політехнічного інституту.

Наукові інтереси П. були досить широкі: у Росії він писав статті з алгебри, з диференційних

рівнянь, диференційної геометрії й варіаційного обчислення. Особливо цінними є три статті з

теорії поліномів, які найменше відхиляються від нуля, у яких він розвив дослідження

петербурзьких учених П. Чебишева, Є. Золотарьова, В. Маркова. Цими роботами П. привернув

увагу математиків ХХ ст. саме до «чебишевського» напрямку в теорії найкращого наближення

функцій.

У період перебування у Польщі в його наукових працях стали переважати дослідження з механіки,

зокрема, роботи з проблем класичної механіки (динаміка неголономних систем, неаналітичні

інтеграли нелінійних диференційних рівнянь). Цими роботами він вніс помітний вклад у розвиток

механіки.

В 1923-1939 рр. П. був членом редколегії журналу «Роботи з математики й фізики», котрий

видався відомим польським математиком і істориком математики С. Дікштейном.

Крім науки, наш земляк захоплювався музикою, сам був гарним піаністом.

П. був одружений на Н. Івановій, їхнього єдиного сина Антона у віці 42 років розстріляли нацисти

у Варшаві (1944).


Document Outline

YANDEX_27




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...