Падеревский Игнацы [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ПАДЕРЕВСЬКИЙ Ігнаци Ян

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польсько-американський.

Композитор, піаніст, педагог, державний діяч. Другий прем’єр-міністр Польщі (1919).

З шляхтянської родини. Батько, Падеревський Я., – керуючим маєтком графа Івановського.

Народився 6 (18) листопада 1860 р. в с. Курилівцях Подільської губернії Російської імперії (нині –

Хмільницький район Вінницької області України).

Помер 29 червня 1941 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований на Арлінгтонському національному

цвинтарі. Перепохований у Варшавському соборі св. Іоанна (1992).

Закінчив Варшавський музичний інститут (1872-1883), стажувався в Німеччині (1883-1886).

Працював викладачем Варшавського музичного інституту, прем’єр-міністром Польщі (1919; 1940-

1941 – в еміграції).

Брав участь у відкритті львівського Великого міського театру (1900).

Як піаніст дебютував концертом у Відні (1887).

Потім настала черга виступів на сценах Парижу (1889), Лондону (1890), Нью-Йорку (1891).

Як композитор дебютував авторським концертом (1883).

Потім настала черга опер «Манру», «Сакунталу», симфонії «Полонія», «Менуету соль мажор»,

«Польських фантазій», «Фантастичного краков’яку», фортепіанного концерту, низки пісень.

Написав музику до кінофільму Л. Мендеса «Місячна соната» (1936).

Наш земляк заснував Фонд Падеревського, котрий преміює кращого композитора року світу

(1900).

Ім’я П. занесено до Книги рекордів Гіннесса як композитора, компакт-диски якого не сходили з

полиць магазинів впродовж 12 місяців, починаючи з вересня 1998 р.

Польський будинок в м. Житомир, який прикрашає меморіальна дошка П., носить його ім’я.

Воно також присвоєно одному з класів Житомирському музичного училища ім. В. Косенка.

В м. Житомир проводиться Всеукраїнський конкурс камерних ансамблів ім. І. Я. Падеревського

(2005).

Серед друзів та близьких знайомих П. – Т. Лєшетицький, А. Рубінштейн, Г. Урбан, В. Вільсон, Х.

Моджеєвська, ф. Кіль, Ж. Клемансо та ін.

***

РЕПЕТИРУВАТИ ЩОДНЯ,

з творчого кредо І. Падеревського

Репетирувати треба щодня. Якби я пропустив бодай один день занять, то відразу ж помітив би це

по своїй грі. А якби пропустив цілий тиждень, це помітили б вже і слухачі.

ЯКЕ ПАДІННЯ, афоризм Ж. Клемансо

Ви, знаменитий піаніст... і тепер прем’єр-міністр! Яке падіння!

НІС НА СОБІ ВСЮ СКОРБОТУ ЛЮДСТВА, з оцінки діяльності І. Падеревського А.

Шнабелем

Він (Падеревський І. Я. – авт.) і Фріц Крейслер завжди з’являлися на сцені так, нібито у Атласа в

порівнянні з їхнім завданням була дріб’язкова справа, – вони несли на собі всю скорботу людства.

НІКОЛИ НЕ БУВ ШОУМЕНОМ, з кореспонденції Г. Іванова «Романтик високого рівня»

Падеревський був однією з перших справжніх зірок серед блискучих піаністів початку ХХ

століття. На його концертах публіка, що виховано нудьгувала під час першого відділення, – з

обов’язковим Бетховеном як «черговим блюдом» – розпалювалася в другому, «шопенівському»,

відділенні і приходила в шаленство під час бісування. Незважаючи на те, що часто його репертуар

був салоновим.

Він ніколи не був шоуменом за артистичним амплуа. У своїй виконавській манері,

неперевершений шопеніст Падеревський, поєднував витонченість, вишуканість деталей з

блискучою віртуозністю і вогненним темпераментом.

Географія його гастролей охоплювала всі країни Європи, Північну і Південну Америку, Південну

Африку, а також Австралію, Нову Зеландію і Гавайські острови. Неодноразово Падеревський грав

приватні концерти для британської королеви Вікторії.

...А після першого лондонського концерту 9 травня 1890 року в «St. James Hall» думка англійських

критиків була нищівно несприятливою. Йому дорікали в манірності гри і сентименталізмі,

називали «ковалем рояля». Проте досить швидко позитивні відгуки про піаніста перемогли, і

захоплення його талантом узяло верх. Вже невдовзі Падеревський концертував по всій

Великобританії, збираючи всюди на своїх концертах натовпи слухачів.

Після успіхів в Європі наступив час підкорення Америки. І тут його гра викликала захоплення,

котре неухильно зростало під час багатомісячних гастролей.

Характерними були стиль гри музиканта і його відношення до рояля. Він витягував звук сильний і

масивний; від свого віденського професора перейняв те, що шокує, зокрема, відомий