Малько Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

МАЛЬКО Микола Андрійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: австралійсько-російський.

Диригент, піаніст, педагог, публіцист. Псевдонім – Ля-мі. Фундатор австралійської симфонічної

школи.

З лікарської родини.

Народився 22 квітня (4 травня) 1883 р. в с. Браїлові Вінницького повіту Подільської губернії

Російської імперії (нині – Жмеринський район Вінницької області України).

Помер 23 червня 1961 р. в м. Сіднеї (Австралія). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив одну з одеських гімназій, історико-філологічний факультет Петербурзького університету

(1906), Петербурзьку консерваторію (1908), стажувався в Мюнхенському оперному театрі (1909).

Працював другим диригентом (1909-1915), головним диригентом (1915-1918) балету

Петербурзького (Петроградського) Маріїнського театру, головним диригентом Вітебських

народної консерваторії і симфонічного оркестру (1918-1921), керівником інструментальних класів

у Державному інституті Московських музичної драми, симфонічного оркестру філармонії, викладачем консерваторії (1921-1922), диригентом Харківського оперного театру і симфонічного

оркестру (1922), викладачем Київського музичного інститут ім. Лисенка (1923-1925), головним

диригентом (1925-1927), директором (1927-1928) Ленінградської філармонії, викладачем

Ленінградської консерваторії (1925-1928), диригентом симфонічного оркестру радіо Данії (з 1930-1940; 1946-1957), диригентом Сіднейського (Австралія) симфонічного оркестру (1957-1961).

Член Московського симфонічного товариства.

Головний диригент симфонічних концертів Російського музичного товариства (1914-1917).

Як публіцист друкувався в газетах «Мова», «Голос правди».

Перу М. належать наступні книги: «Рахманінов-диригент. Спогади про Рахманінова» (1957),

«Спогади про Римського-Корсакова» (1958), «Після гастролей» (1959), «Диригент і його паличка»

(1950), «Основи техніки диригування» (1965), «Спогади. Статті. Листи» (1972).

М. володів високою майстерністю, широкою ерудицією, бездоганним смаком, глибоким знанням

оркестру, неабияким педагогічним обдаруванням. Саме під його керуванням відбулося дебютне

виконання 1-ї та 2-ї симфоній Д. Шостаковича (1926).

Радянську владу спочатку підтримав, проте дуже швидко оговтався і, виїхавши на гастролі до

Відня, в СРСР не повернувся (1928). Жив у Відні, Празі, гастролював країнами Західної Європи і в

США.

В м. Сідней (Австралія) М. встановлено пам’ятник.

Пам’яті нашого земляка присвячено Копенгагенський (Данія) міжнародний конкурс диригентів ім.

М. Малько, який проходить раз в чотири роки (1963).

Московський аукціонний Дім «Гелос» виставив на продаж 13 листівок 1910-1930-х років, підписаних нашим земляком і членами його родини (2005).

Серед друзів та близьких знайомих М. – С. Прокоф’єв, М. Римський-Корсаков, О. Мелік-Пашаєв, В. Мейєрхольд, С. Кусевицький, М. Лавров, О. Глазунов, Д. Ойстрах, М. Ростропович, Г.

Вишневська, Л. Коган, А. Лядов, Б. Хайкін, А. Луначарський, К. Лангрен, В. Сук, Є. Мравінський, Л. Гінзбург, Р. Дріго, М. Мусін, Ф. Мотль та ін.

***

ТРАДИЦІЯ – ЦЕ ВСЕ

, з життєвого кредо М. Малька

У Росії кожний великий музикант учить і це вважається моральним боргом – треба передавати

традицію.

НЕДОСТАТНЬО ЗАПРОСИТИ ПІАНІСТА, з листа М. Малька Б. Суходреву від 17 липня 1918

р.

Високошановний Борисе Мойсейовичу!

Я не одержав від Вас ніяких звісток і це мене дивує. Треба запрошувати викладачів, і, не знаючи, на яких умовах можна запрошувати, я втрачаю людей. Слабких викладачів можна завжди знайти, але нова Консерваторія, перш за все, потребує значних і справжніх сил, які могли б відразу

поставити справу на належний рівень.

...Недостатньо запросити піаніста, скрипаля і віолончеліста, – таких знайти неважко, питання лише

– чи будуть це педагоги...

Чекаю від Вас найшвидшої відповіді; мені треба точно знати, в яких цифрах можуть виразитися

гонорари викладачів, що платить за участь в концерті концертмейстерам, духовим.

В очікуванні Вашої відповіді

Відданий вам Малько.

ЗАГАЛЬНА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ, з листа М. Малька Б. Суходреву від 7 вересня 1918 г.

Високошановний Борисе Мойсейовичу!

Допоможіть мені влаштувати моїх швидше у Вітебську. Якщо є квартира, я просто після приїзду

знайду для неї меблі. Якщо немає, допоможіть знайти хоч одну-дві кімнати, куди Раїса Петр. з

донькою могла б переїхати.

...Повторюю, справа затримується із-за невизначеності загального становища. Спочатку потягнули

справу у Вітебську, головне ж гальмо – Музичн. відділ.

Сердечний привіт

Ваш Малько.

ФУНДАТОР АВСТРАЛІЙСЬКОЇ СИМФОНІЧНОЇ ШКОЛИ, з нарису Д. Дарагана «Микола

Андрійович Малько»

Батьки Малька були великими аматорами музики: батько грав на скрипці, мати – на фортепіано; у

будинку регулярно влаштовувалися вечори квартетної музики, на яких виконувалися не тільки

камерні твори, а й переклади симфонічних.

…В 1908 р. молодий музикант одержав запрошення провести кілька симфонічних програм у літніх

концертах у Сестрорєцьку й Павловську.

З осені 1909-го йому почали доручати й оперні спектаклі. У наступному році він уже диригував, нарівні з Е. Направником, вагнерівською оперою «Золото Рейну».

…Лютнева революція викликала «розшарування» у театрі. Після Жовтня трупа розкололася: революційну частину очолили В. Мейєрхольд, співак І. Єршов і М. Малько. Їхні супротивники

влаштували 8.1.1918 страйк, зірвавши спектакль. Втрутився комісар Державних театрів А.

Луначарський, організатори страйку були звільнені. Але інша частина трупи не вибачила цього

Малькові, і на виборах диригента його забалотували.

Його ставлення до революції певний час залишалося пов’язаним з ілюзіями ліберальної

інтелігенції: освіта й культура – у найширші народні маси, – так розумів він «завдання дня».

Роки 2-й світової війни Малько провів у США, куди переїхав в 1940 році: спочатку в Бостоні, потім – у Чикаго.

У Сіднеї він, створивши симфонічний оркестр, став основоположником австралійської

симфонічної школи.

РЕПЕТИРУВАЛИ ЩОТИЖНЯ, з книги І. Мордвінкіна «Білогвардійці»

Життя в Петербурзі продовжувало бути одноманітним. На лекції, креслення й лабораторії йшов

весь день.

Щоправда, вечорами, хоч раз на тиждень, бували на концертах. В інституті в них був також

симфонічний оркестр під керуванням Миколи Андрійовича Малька, одного з диригентів

Імператорського Маріїнського Театру.

Репетиції відбувалися щотижня, а перед концертами й частіше. В оркестрі грали й професори й

доценти.

СТАВСЯ КОНФУЗ, зі спогадів В. Юзефовича «Давид Ойстрах»

Його (Д. Ойстраха – авт.) запросили виконати Концерт Чайковського з чудовим ленінградським

філармонічним оркестром під керуванням Малька. Батько згадував, що дуже хвилювався перед

першою репетицією. В оркестрі, хоча й на правах запрошеного артиста, він недовго працював в

Одесі й добре знав вимогливість оркестрантів до нових молодих «геніїв», їхню перебільшену

гостру реакцію. Тим паче, що репетиція почалася для Давида Федоровича з курйозу.

– Я прийшов, коли вже звучала Третя симфонія Чайковського, – згадував він. – Мені здавалося

несолідним прийти заздалегідь, і я спізнився на декілька хвилин. Микола Андрійович Малько

строго сказав мені: «Парубче, вам доведеться почекати до другого відділення!»

Це був… конфуз.

ЖВАВИЙ, ЯК ЗАВЖДИ, з «Щоденника» С. Прокоф’єва

9 лютого 1927 р.

Пізніше з’являється Малько. Він такий же жвавий, як завжди, хоча й постарів. Взагалі, інші особи

за десять років змінилися мало, інші – навпаки, і коли порівнюєш останніх з їхніми образами, що

залишилися в пам’яті, раптом бачиш, скільки води витекло.

Малько тепер директор філармонії, замість Климова, який втік.

Таким чином, в історії з обіграванням мене в сенсі гонорарів у Малька виявилася найзручніша

позиція: «Я що? Я нічого. Це мій попередник, і його кошторис уже затверджений».

Малько пробув недовго, розповів кілька смішних історій зовсім рівним голоском і пішов.

ДИРИГЕНТ – ШТУЧНИЙ ТОВАР, з есе О. Лундстрема «Людина, з якою народився російський

джаз»

Зараз не тільки в музиці, але й у всій культурі (російській – авт.) спостерігається глобальний

конфлікт двох підходів до мистецтва: людського й формального. Весь шоу-бізнес звівся до

формального. Спочатку записують барабан, потім до нього – бас, потім ще щось і, коли механічно

зведена оркестровка, пропонують проспівати співакові.

Той же, в принципі, підхід і до серйозної музики: «Хто вам надав право змінювати симфонію

Бетховена, якщо автор написав, з якою швидкістю її виконувати! Є зразок, і, будьте ласкаві, виконувати, що написано!». Забуваючи при цьому, що є ще одна сторона – слухач, глядач, люди, для яких усе це робиться.

І є інший підхід, який найкраще передав учитель мого вчителя Шермана – великий диригент, якого мало хто сьогодні в нас знає, Микола Андрійович Малько. В 1928 році він виїхав з СРСР на

гастролі й залишився за кордоном, очолював Австралійський національний оркестр. У Малько

було кілька диригентських постулатів, які він пояснював на кожному уроці, а потім додавав: коли

ти стоїш за пультом, всю техніку повинен закинути в підсвідомість. Це він ще в 20-і роки говорив

про підсвідомість. Тому що твоє єдине завдання, говорив Малько, – пожвавити музику.

Немає правил. Диригент – це штучний товар. Але, головне – емоційність. Утягнув ти зал у

творчий порив чи ні?

У КОЖНОГО – СВОЯ ПРАВДА, з книги О. Феклісова «За океаном і на острові. Нотатки

розвідника»

У перший рік війни наш генеральний консул у Нью-Йорку Євген Дмитрович Кисельов, великий

аматор музики, встановив добрі стосунки з діячами культури із числа росіян і європейської

еміграції. Він не раз влаштовував для них скромні прийоми.

Серед тих, хто… приходив на такі вечори, були всесвітньо відомі диригенти Артуро Тосканіні й

Бруно Вальтер, російський композитор Олександр Тихонович Гречанінов і радянський

громадянин Микола Андрійович Малько, який був головним диригентом Маріїнського театру в

Петрограді.

Рахманінов на ці вечори не приходив. Про нього я не раз розмовляв з російськими емігрантами, і

зокрема з Миколою Мальком, який особисто знав Сергія Васильовича з дореволюційного років по

спільних виступах у Петрограді й за кордоном. Картина складалася така: Рахманінов болісно

переживав розрив з Батьківщиною й напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Але по

своїй природі він був досить замкнутою людиною й завжди уникав розмов на політичні теми, особливо якщо вони стосувалися Радянського Союзу.

Малько висловлював думку, що, можливо, Рахманінов не заявляв відкрито про свої патріотичні

почуття ще й тому, що провідні музичні діячі СРСР забули його, жодного разу не намагалися

встановити з ним контакт, а тим більше запросити до Росії.

У зв’язку з цим цікава історія самого Малька. В 1928 році він виїхав у закордонне відрядження для

пропаганди радянської музики. Перед від’їздом його приймав нарком освіти А. В. Луначарський.

Перебуваючи за кордоном, диригент залишався громадянином СРСР і регулярно подовжував свій

радянський паспорт. Перші п’ять років Малько посилав до Москви звіти про свою діяльність з

пропаганді радянської музики. Проте ніяких відповідей або зауважень відтіля не одержував.

– Коли в 30-х роках почалися політичні процеси в Москві, – розповідав Малько, – я порахував, що

радянська музична еліта, по всьому, не «захотіла» зі мною листуватися. Це засмучувало, але я

продовжував залишатися радянським громадянином і зараз, як бачите, часто приходжу в

консульство...

Розповідаючи про Рахманінова, Малька підкреслював, що йому зрозуміле почуття образи, яке

виникло у великого композитора. Саме вона, ця образа, загострена природною замкнутістю й

нерішучістю, не дозволила Рахманінову відкрито виступити із заявою в підтримку Радянського

Союзу.