Литинский Генрих [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

строгого

стилю і фугу, і ми під його керівництвом творили неймовірні дива: зараз я вже насилу уявляю, як

ми писали 68-голосий контрапункт.

Генріх Ілліч був прекрасним фахівцем із стилю Джовані Палестріни. Але був він чудовий і ще

однією властивістю. У Радянському Союзі в кожній автономній республіці за ранжиром мав бути

свій національний оперний театр, а разом з ним і своя національна опера чи балет, створені

місцевим композитором. І ось Генріх Ілліч їздив цими республіками допомагати писати опери.

Я точно пам’ятаю, що він стояв біля колиски якутської опери, а згодом став заслуженим діячем

мистецтв Якутської АРСР.

ВІДКРИВ СЦЕНІЧНЕ ДИВО, з нарису Л. Лей «Балерина, квітка і грудень»

Аксенія Посельська... Перша якутська балерина... Вона народилася в пору найтріскучіших морозів

– 24 грудня 1924 року, і з тим, як назвати дівчинку, проблем не було. Грудень якутською мовою

«ахсінньі», і малятко назвали Ахсінньа. Аксенією вона стала тому, що писар не став вникати в

нюанси якутської мови, записав, як йому здавалося правильним.

…Спектакль мав приголомшуючий успіх. Це було справжнім дивом. Ксенія була до того

пластична, немов і не танцювала зовсім, а співала. «Говорили» її руки, ноги, очі, вона танцювала

душею і серцем.

Творці цього балету Марк Жирков і Генріх Літинський перебували в захопленні – їх очікування

виправдалися. З тих пір ім’я Аксенії Посельської асоціювалося виключно з чудовою квіткою.

ЗАБУЛА ПРО ВСІ НЕЗРУЧНОСТІ, зі спогадів А. Посельської

У 40-му році організували музично-вокальний колектив при Якутському драмтеатрі, і я вступила

на хореографічне відділення. Балетмейстером-педагогом працював Сергій Володимиров,

концертмейстером – Сергій Джангваладзе. У 44-му році, коли мене направили в Московське

хореографічне училище, мені було дев’ятнадцять років.

Через два роки Аксенія повернулася до Якутська, тоді-то й почалася постановка першого балету.

У Москві дівчина познайомилася з композиторами Марком Жирковим і Генріхом Літинським –

вони у той час писали музику до балету «Польова квітка».

Було багато труднощів: театр не забезпечувався повною дотацією, не вистачало продуктів і одягу, залишалася великою текучість кадрів. Не було гриму, пуантів. Балетні черевички виготовляли самі

– замочували їх в цукрі, щоб вони стали твердими. Костюми шили з марлі, прикраси вирізували з

американських консервних банок...

Під час спектаклю перед своєю появою з квітки я повинна була довго сидіти зігнувшись, так що

затекли руки й ноги. Потім квітка розпустилася, я вийшла з неї й танцювала варіацію. Краса

музики надихала, і я забула про всі незручності.

ПОЩАСТИЛО БУТИ ЙОГО УЧНЕМ, зі спогадів Ю. Ілюхіна

Повернувшись до Чебоксар в 1946 році, почав працювати в симфонічному оркестрі філармонії в

групі перших скрипок. Незабаром за порадою друзів опублікував декілька критичних заміток на

музичні теми. Це зарахувалось під час вступу на музикознавче відділення Казанської

консерваторії.

Мені пощастило бути учнем професора Генріха Літинського, який виховав плеяду чуваських

композиторів. Так, завдяки газеті («Радянській Чувашії» – авт.) я став музикознавцем.

ГЕНІАЛЬНО, зі спогадів О. Арутюняна

Перебуваючи в січні 1963 року в Москві, я дізнався про майбутній перегляд в Музичному театрі

імені Станіславського і Немировича-Данченка нової постановки опери Д. Шостаковича «Катерина

Ізмайлова». У 1935 році після сумно відомої статті в «Правді» «Сумбур замість музики» ця опера

(у той час вона називалася «Леді Макбет Мценського повіту») була вилучена з репертуару і

фактично заборонена. Тепер вона набувала право на нове життя...

І ось я сиджу в залі театру. Починається музична дія. Робота з музичного втілення опери була

виконана на найвищому рівні диригентом Геннадієм Проваторовим. Партію Катерини виконувала

провідна артистка театру Е. Андрєєва – один з кращих виконавців цієї ролі як у вокальному, так і в

сценічному відношенні. Коли в кінці опери прозвучав приголомшливий хор каторжан, неможливо

було утримати сліз.

Г. І. Літинський, який сидів поряд зі мною, раз у раз повторював:

– Геніально, геніально!

ВИНІС ВИРОК ГЕНІЮ, з розвідки В. Холопової «Композитор Альфред Шнітке»

«Музику» для фортепіано і камерного оркестру він (Шнітке А. – авт.) вирішив подати на

обговорення в Союз композиторів – в кінці 1965