загрузка...
Перескочить к меню

Корнилович Александр (fb2)

файл не оценён - Корнилович Александр [Справочник-дайджест] 21K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




КОРНІЛОВИЧ Олександр Осипович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, історик, перекладач.

З дворянської родини. Батько, Корнілович О., – контролер Могилівської прикордонної митниці.

Народився 7 (19) липня 1800 р. в м. Могилів-Подільському (за іншими даними, в м. Тульчин)

Подільської губернії Російської імперії (нині – районний центр Вінницької області України).

Помер 30 серпня (11 вересня) 1834 р. в солдатській слободі Царські Колодязі Російської імперії

(нині – Республіка Грузія).

Навчався в Одеському благородному пансіоні (1808-1815), Московському училищі колоноводів

(1815-1816).

Збирав документи з військової історії в архівах Москви і Петербурга (1816-1820), служив в

канцелярії генерального квартирмейстера Генерального штабу (1820), в Гвардійському

генеральному штабі (1821-1822), викладав у Петербурзьких корпусі військових топографів і

училищі колоноводів (1822-1825), рядовим Ширванського піхотного полку (1832-1834).

Дійсний член Вільного товариства любителів російської словесності (1823).

Член Вільного товариства любителів словесності, наук і мистецтв.

Член Московського товариства історії старожитностей російських.

Член Таємного південного товариства в Києві (1825).

Кавалер ордена Ганни 3-го ступеня (1824).

Друкувався в журналах і альманахах «Син Вітчизни», «Північний архів», «Вітчизняні нотатки»,

«Полярна зірка», «Змагальник освіти і благочинності», «Альбом північних муз».

Як літератор дебютував в журналі «Вітчизняні нотатки» статтею «Дещо про ратне мистецтво

стародавніх росіян» (1820).

Потім настала черга повістей «За богом молитва, а за царем служба не згинуть» (1825), «Влада

жінок», «Тетяна Болтова», «Ранок покаже» (усі – 1828), роману «Андрій Безіменний» (1832).

Перекладав Тита Лівія, Л. Ранке, Тацита.

Під час повстання декабристів забезпечував зв’язок між лейб-гренадерами і тими, хто уже був на

Сенатській площі. Засуджений до 8 років каторги з наступним мешканням в Сибіру (1826).

Покарання відбував в Читинському острозі (1827-1828), одиночній камері Петропавловської

фортеці (1828-1832). Тут написав 37 записок «на високе ім’я» з питань внутрішньої і зовнішньої

політики, економіки, історії й літератури, виховання, освіти та релігії.

Нашому землякові П. Колошин присвятив вірша «Пароплав» (1824).

За нашого часу в Росії видані «Записки з Олексіївського равеліну» (2004).

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Фонвізін, М. Карамзін, Ф. Тютчев, В. Сухоруков, О.

Муравйов, К. Рилєєв, Ф. Булгарін, Д. Бутурлін, О. Лєвшин, Г. Вілламов, С. Краснокутський, Х.

Ховен, М. Муравйов-Апостол, О. Сенковський, В. Тимковський, С. Трубецький, П. Цеплін, П.

Муханов, М. Дмитрієв, П. Свіньїн, Д. Бутурлін, С. Раїч, П. Колошин, Ф. Шаховський та ін.


***

ВІРИТИ ДОБРУ

, з життєвого кредо О. Корніловича

Як не вірити добру, маючи другів, котрі люблять тебе в щасті й негоді!


НЕ СОРОМЛЮСЯ, з листа О. Корніловича А. Івановському

Обдурені надії, довготривале нещастя й, нарешті, гіркий досвід охолодили мене до людей: особи,

від яких я мав право чекати якщо не подяки, то, принаймні, участі, чорнили мене, вже убитого

долею, для того лише, аби не показати, що були колись зі мною в зв’язку. Ваш лист від 7

мин[улого] місяця – я одержав його вчора тільки – зігрів мені душу, збудив в мені любов до

людства. ...Дякую Вам, тисячу разів дякую за Вашу відповідь, дорогий мій Андрію Андрійовичу!

Скільки дорогоцінних спогадів пожвавив він у моїй пам’яті!

Спасибі Вам за те, що позичили мені 50 рублів сріблом; я здогадуюся, що вони від Вас. Боляче

людині з відчуттями не низькими…. вдаватися до допомоги чужих, проте становище моє таке, що

я не соромлюся просити, особливо у Вас: Ви мені не чужий...

Прощайте, добрий, поважний мій Андрію Андрійовичу! Бережіть, заради бога, своє здоров’я.

Пишіть мені частіше; які дорогі мені Ваші листи в ув’язненні! Не забувайте того, хто сиротіє у

вигнанні. Дякую Вам за пропозицію книг...

Ваш усію душею О. Корнілович.


ДОПОМОЖЕМО СИРОТІ, з листа О. Корніловича М. Корніловичу в листопаді 1831 р.

Люб’язний Михайле! …Написав невеликий історичний роман, який присвячую тобі, моєму

братові і другу. Прошу тебе, з отриманням, відправ його до Петербургу до якого-небудь книгаря і

виручені гроші пошли сестрі. Але, люб’язний! перша при цьому умова, щоб ім’я моє було

приховане. Велика милість Начальства, котре дозволило мені писати; ще більша – надрукувати

твір. Сам знаєш, в якому я становищі.

Окрім цієї найважливішої причини, є інші, для мене не малозначні. Це роман історичний, такий,

який вимагає найбільшої точності в подіях, характерах, звичаях, мові. Я ж шість років не займався

історією; не маю жодної книги про час Петра I-го; писав все на спомин. Помилок грубих немає, бо

не помістив нічого, на що не можу надати доказів; проте промахів і пропусків повинна бути купа.

…Нехай мене лають; я дуже радий, бо вкажуть на


Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...