Коломацкий Всеволод [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

КОЛОМАЦЬКИЙ Всеволод Володимирович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-чесько-словацький.

Священик. В чернецтві – Андрій (1946).

З родини псаломщика.

Народився 8 лютого 1896 р. в с. Саражинцях Київської губернії Російської імперії (нині –

Погребищенський район Вінницької області України).

Помер 10 лютого 1980 р. в м. Румбруку (Чехословаччина). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Києво-Подільському духовному училищі, Київській духовній семінарії.

За мобілізацією воював на фронтах першої світової війни, отримавши сім поранень. Був

священиком в Підкарпатській Русі, Чехії, Моравії, Словаччині.

Кавалер ордена святих Кирила і Мефодія II ступеня.

Зусиллями нашого земляка зведені храми в селах Руське (1926), Руське-Ракошино (1926-1927),

Старе Давидково, Барбове (обидва – 1927), Ржимиці (1933-1934), Худобине (1934-1936), Свалява

(1935), Стременичко, Блики (обидва – 1936), Великі Лучки (1936-1937), Оломоуца (1937-1939),

Тршебиче (1939-1940), Долни Коуце, Челеховіци (1941-1942), Стакчине, Дара (обидва – 1950),

Чеська Липа (1952), храму-пам’ятника на честь російських і чеських воїнів у Межилаборцях

(1948), кафедрального собору в ім’я св. Олександра Невського в Пряшеві (1948), храм в Ужгороді

(1929-1933), храм і цвинтарна каплиця в Домбоках (1931-1932), митрополича Хрестова церква і

єпископська резиденція в Мукачевому (1936-1937), відновлені храм і іконостас у кафедральному

соборі в Празі (1945-1946), виготовлені іконостаси в Литомержицях, Жатці, Мості, Плзні,

Горшовські Тині, Червоній Липі, Соколові, Фрідланді, Опаві, Судицях, Кашові, Острові.

Нелегко склалося особисте життя подвижника. Впродовж життя нашого земляка сім разів

заарештовували, під час Другої світової війни був депортований до фашистської Німеччини.

Дитиною пішла з життя донька К. Клавдія, а через вісім місяців згасла й дружина, матінка

Єлизавета (1927). Скорботу затьмарила заборона ховати близьких на цвинтарі с. Російське, тому

що воно вважалося греко-католицьким, а не православним. Сина Данила вдівець виховував

самотужки.

Об’єднана Чеська й Словацька православна церква широко відзначала 100-річчя з дня народження

подвижника (1996). Збираються матеріали для представлення його до канонізації Церквою

Чеських земель і Словаччини.

У свою чергу, Ужгородське товариство О. Духновича разом із Ужгородським товариством

підкарпатських русинів провели в актовому залі Русинського народного дому вечір, присвячений

110-й річниці з дня народження К. (2006).

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Федченко, Дамаскін, Б. Євтушенко, О. Кабалюк, Й.

Резек, М. Пашковський, Горазд, В. Петршек та ін.

***

СЛУЖИТИ ГОСПОДОВІ,

з життєвого кредо В. Коломацького

Жити – Господові служити.

ЛЕГЕНДАРНА ОСОБИСТІСТЬ, з інтернет-порталу «Закарпаття»

Особистість протоієрея о. Всеволода можна сміливо назвати легендарною. Під час Першої світової

війни він був офіцером, воював у Карпатах. Опісля, перебуваючи в еміграції, став священиком на

Мукачівщині. Володіючи хистом архітектора-будівельника, в 1926 році спорудив витончену за

архітектурою православну Покровську церкву в с. Руське (нині воно злилося з с. Ракошино). Зараз

на базі храму виріс вельми шанований віруючими чоловічий монастир.

Оцінивши талант о. Всеволода, російські емігранти Ужгорода звернулися до нього з проханням

побудувати в крайовому центрі новий храм «Пам’яті російським воїнам, убитим у Велику війну»,

як тоді називали Першу світову.

Отець Всеволод упорався із завданням блискуче. В 1930 році, на набережній р. Уж виріс красень-

храм, червоно-білий з позолоченим куполом. Священик не тільки керував будівництвом, але й

сам, із сокирою в руках, працював на найвідповідальніших ділянках. Прекрасно змодельований

купол храму – теж його заслуга. Тодішні газети писали, що Коломацький за неповний рік

«здійснив чудо». Цю церкву тепер включили до реєстру «Пам’ятників архітектури».

Про те, що це не рядовий храм, а пам’ятник загиблим в Першу світову війну російським солдатам, нагадує меморіальна дошка, встановлена Закарпатським товариством «Російський дім» (1994).

Доречно нагадати, що на просторах колишнього СРСР іншого православного храму, присвяченого

воїнам Першої світової війни, більше ніде немає. Уже цим Ужгородський храм – унікальний.

НЕ РАЗ РИЗИКУВАВ ЖИТТЯМ, з розвідки К. Свердлової «Церковний будівничий архімандрит

Андрій»

Величезний його місіонерський подвиг на благо всієї Православної Церкви, а особливо

Православної Церкви в Чехословаччині, де він трудився все своє скромне й гідне життя.

Плани стати священнослужителем були надовго перервані Першою світовою війною: не встиг

закінчити повний курс семінарії, як була оголошена мобілізація на фронт. По закінченні війни й

революційних подій у Росії Всеволод Коломацький опинився в середовищі карпато-руського

населення Підкарпатської Русі, яка входила до складу новоствореної Чеської республіки.

…Після розпаду Австро-Угорщини в Чехії продовжували діяти застарілі австрійські закони про

віросповідання. Відповідно до них віруючі, що повернулися в православ’я, і діти, хрещені в

православній церкві, офіційно продовжували вважатися уніатами. Тільки на превелику силу

можна було домогтися виправлень у метричних записах і зареєструватися православним. Права на

користування церковним майном ті, хто прийняв православ’я, втрачали; греко-католики закривали

храми, а церковні землі здавали в оренду.

Таке принизливе становище викликало в отця Всеволода сильне бажання допомогти

православному люду. Він стає місіонером, і духовна сила його проповідей залучає до православ’я

все зростаючу кількість віруючих. Проте активна проповідницька діяльність зустрічала серйозний

опір з боку представників влади. Окружний начальник у Мукачевому Солич заборонив отцю

Всеволодові відправляти богослужіння в с. Старе Давидково й віддав наказ заарештувати його й

вислати з Чехії. Врятувало чеське підданство й колишня державна посада, доведена

документально.

В умовах постійного тиску з боку влади, отцю Всеволодові вдалося не тільки залишитися в країні,

але й розпочати працю всього його життя – будівництво й відновлення православних храмів.

Він, який ніколи не вчився архітектурі й будівництву, зайнявся святою для віруючих справою.

Причому самостійно виконував проекти й організовував процес. Не дивлячись на дуже слабкий

зір, о. Всеволод узявся за іконопис, і згодом прикрашав своїми образами нові храми.

Влада продовжувала своє втручання – в обителі священика не раз проводилися обшуки. Але,

незважаючи ні на що, до кінця своїх днів отець Всеволод не припиняв будівництва храмів і

служіння людям. Багато чого довелося перенести ревному подвижникові: кількаразові падіння з

риштування, відсутність засобів, а потім і військові лиха.

В 1942 році, після розстрілу нацистами єпископа Горазда, Чеська Православна Церква була

ліквідована, духівництво схоплене, арештоване й депортоване на примусові роботи в Німеччину.

Така ж доля спіткала й о. Всеволода, однак за станом здоров’я йому вдалося повернутися до

Праги. Відправляти богослужіння йому було строго заборонено, проте він, незважаючи на велику

небезпеку, таємно служив і виконував необхідні треби.

Після закінчення війни знову стало можливим відновлення храмів і відродження Православної

Церкви. Отець Всеволод, який прийнявши чернецтво, обрав ім’я Андрій, одержав у тимчасове

керування Чеську єпархію й відвідав всі приходи, допомагаючи віруючим обновляти церковне

життя.

Після об’єднання православних приходів він перейшов служити до Словаччини.

«ПОБУДУЙТЕ ХРАМ І У НАС», з книги К. Шарфової «Священик і зодчий отець Коломацький»

У той час надзвичайно ускладнилася ситуація в православ’ї на Закарпатській Русі. З одного боку,

православний рух набирав силу, а з іншого – була відсутня організація й матеріальне

забезпечення.

Священикам і всім православним доводилося тяжко. У них не було навіть власних церков. І в цій

ситуації отець Коломацький зважується на дуже відважний крок: побудувати храм. Ця ідея

збувається, і починають надходити численні прохання: «Побудуйте храм і в нас!».

ВРАЖАВ НЕВТОМНІСТЮ, з церковної хроніки православної громади Ржиміце в місті

Оломоуца

Нарешті за справу взявся сам владика Горазд. На початку квітня 1933 року він повідомив у

діловому листі, що приїде до Ржиміце з одним паном, ім’я якого він не називав, аби залагодити

несприятливе становище, яке склалося в церковній громаді.

...Під цим єпископ, імовірно, мав на увазі той факт, що парафіяльна рада неодноразово обіцяла

розпочати будівництво храму, але постійно коливався зробити рішучий крок.

...Зрештою, владика вжив заходів, котрі відповідали його званню. Він прибув поїздом у суботу

ввечері 22 квітня... у супроводі згаданого вище пана, тобто Всеволода Коломацького, протоієрея з

Підкарпатської Русі, уродженця Росії (так в оригіналі – авт.), який отримав чехословацьке

громадянство.

...Всеволод Коломацький був видатною, Богом обдарованою людиною, здатною завзято й

невтомно трудитися.

…Деякі члени парафіяльної ради побоювалися, що будівництво затягне церковну громаду в борги.

Це заперечення спростував протоієрей Коломацький: він послався на те, що в Підкарпатській Русі

ним побудовано сім церков і ніде не залишилося боргів, і що тут він також збирається здійснити

проект досить дешево; він показав присутнім розроблений ним план майбутнього храму в

Ржиміцях. …Присутні погодилися на будівництво.

ПЕРЕДБАЧИВ МАЙБУТНЄ, з розповіді Е. Шуварської

Він спорудив невеликий іконостас і намалював ікони в каплиці святого Горазда. Між іншим, ще

до того, як святого Горазда занесли до лику святих, о. Коломацький уже зобразив цього мученика.

Не можна сказати, що це класична ікона, але на цьому портретові вже є німб. Це зображення –

провісник того, що мученика Горазда канонізують.

КНИГУ ПРО УКРАЇНЦЯ-ПОДВИЖНИКА ЗАМОВИЛИ РОСІЯНИ, з замітки О. Вагнера

«Православ’я без кордонів: отець Коломацький»

У Чехії побачило світ видання про незвичайного православного священика – отця Коломацького.

У Закарпатській Русі, Словаччині й Моравії йому вдалося побудувати декілька десятків

православних храмів.

У храмі Кирила й Мефодія в Празі Катержина Шарфова презентувала свою нову книгу «Священик

і зодчий отець Коломацький». Видання ініціювала громадська організація «Російська традиція».

Авторові запропонували написати доробок російською мовою.

– Ідея з’явилася 1998 року. Я тоді працювала над дипломною роботою «Будівництво православних

храмів у Чехословаччині в 1918-1945 роках». І, звичайно, вже на самому початку натрапила на

ім’я о. Коломацького, – розповіла Катержина Шарфова.

Доля отця Коломацького не схожа на життя звичайного православного священика. Спочатку –

служба в Білій армії, пізніше – будівництво православних храмів, на яке в ті часи не вистачало ні

засобів, ні людей. Тому перші церківки зводилися з дерева.

…Отець Коломацький не тільки зводив православні храми. Він писав ікони, своїми руками

створював церковне начиння. Між іншим, у празькому храмі Кирила й Мефодія, де відбулася

презентація книги К. Шарфової, збереглося кілька образів, створених ним.