загрузка...
Перескочить к меню

Козачинский Мануил (fb2)

файл не оценён - Козачинский Мануил [Справочник-дайджест] 23K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КОЗАЧИНСЬКИЙ Мануїл Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, служитель культу. В чернецтві – Михайло (1740).

З родини священика.

Народився в 1699 р. в м. Ямполі Подільської губернії Російської імперії (нині – районний центр

Вінницької області України).

Помер 15 серпня (26) 1755 р. в м. Слуцьку Російської імперії (нині – Мінська область Республіки

Білорусь).

Закінчив Києво-Могилянську академію (1733).

Був викладачем префектом та перекладачем словенсько-латинської школи в сербських Сремських

Карловицях (1733-1736), ректором шкіл Бєлградсько-Карловацької митрополії (1736-1737), послушником та ченцем Києво-Видубицького монастиря (1737-1739), префектом та викладачем

Києво-Могилянської академії (1739-1745), архімандритом Києво-Видубицького монастиря (1746), ігуменом Гадяцького Червоногірського монастиря (1746-1748), архімандритом Слуцького

Троїцького монастиря в Білорусі (1748-1755).

Як літератор К. дебютував шкільною драмою «Трагедія, тобто смутна повість про смерть

останнього царя сербського Уроша V та про падіння Сербського царства», написаною

церковнослов’янською мовою (1733).

Потім настала черга драми «Образ пристрастей світу сього» (1740), трактату «Писання про

значення відзнак та знамен» (1741), драми «Благоутробіє Марка Антоніна Аврелія, кесаря

римського», «Панегірик імператриці Єлизаветі» (обидва – 1844), перекладу «Філософії

Аристотелевої» (обидва – 1745).

К. – автор віршованих розповідей «Чин покликання новому літу» та «Оповідь про страждання

немовляти Гавриїла» (1749-1755).

Показово, що К. не зміг опублікувати свої твори у Києві: його п’єса «Благоутробіє Марка Аврелія»

і трактат «Філософія Арістотелева» вийшли у Львові.

На Тріумфальних воротах Києво-Печерського монастиря вибито вірш-оду «На тріумфальних

Києво-Печерських воротах до ангела», написаний нашим земляком спеціально для цієї цілі (1744).

Зазнав наш земляк і утисків. Реагуючи на скарги групи професорів Києво-Могилянської академії, К. звільнили з роботи в учбовому закладі, відправивши до Видубецького монастиря (1746).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Г. Сковорода, Р. Заборовський, В. Суворов, П.

Падуновський, Т. Климановський, С. Залуцький, Й. Раїч, В. Думницький, Т. Щербацький та ін.


***

ПАНУВАННЯ – НЕ НА ДОБРО,

з життєвого кредо М. Козачинського

Панування одного народу над іншим ніколи не приносить добра жодному з них.

ІСНУЄ МУДРІСТЬ МАС, з повісті М. Козачинського «Трагедія»

СИРЂЧЬ ПЕЧАЛНАЯ ПОВЂСТЬ О СМЕРТИ ПОСЛЂДНЯГО ЦАРЯ СЕРБСКАГО УРОША

ПЯТАГО И О ПАДЕНІИ СЕРБСКАГО ЦАРСТВА, СОЧИНЕНА И ПРОИЗВЕДЕНА 1733 ГОДА В

КАРЛОВЦЂ СРЕМСКОМ, А НЫНЕ ПРЕЧИЩЕНА И ИСПРАВЛЕНА ПРЕДЛАГАЕТСЯ

ТРУДОМ И ТЩАНІЕМ І. Р.

Пролог

ПровозвЂстник изшед отверзает дверь слова обявляя в чем настоящая повЂсть представитися

имать, и глаголет:

Любомудрецы рЂша добро быти зЂло,

еже мужей прехвалных восхвалити дЂло,

достойно, и праведно да поздныя вЂки

како они пожиша между человЂки

вЂдома память будет, и имя их славно

к подражанію людем представится явно.

ТЂм и мы умыслихом в настоящем годЂ

кацы бяху царіе во Сербском народЂ

показати явственно: и како скончася,

како бяше под Турки, и како поддася

под милостивЂйшую римскую державу,

ей же до днесь смиренно преклоняет главу

воспомянути токмо: Вы извольте внятно

прешедшая (сладко бо) и благопріятно

послушати, а мы все будем показати,

точію глаголемым хотите внушати.

Сія рек возвратися.

ДЂйствіе 1

ЯВЛЕНІЕ 1

Стефан первовЂнчанный Краль показует свой род, и племя, откуду, т како произыде.

Краль сам

Аще кто вопросит мя, кто аз, и откуду

есмь, племя мое влеку, и мою породу,

хощет я†познати: Аз священна рода,

и богом прославленна; се моя порода.

Отрасль есмь священная из Луцы Стефана

Пресвитера всечестна, прадЂда блаженна.

Емуже бог дарова сына Любомира

мужественна, вЂжлива, любителя мира.

Он по себЂ остави любезнаго сына,

по имени Уроша, и того едина

Урош паки породи Тихомила славна,

и за ним Чедомила по всему похвална.

Тихомила прослави бог в чадородіи:

Зане подаде ему от его породи,

Четири красны сыны Завиду перваго,

Сретимира прекрасна тогожде втораго.

ПослЂдовал Первослав во братіях третій,

по нем же родился Стефан брат троих четвертый.

Сей за славная дЂла Неманя назвася,

прочих бо всЂх превзыде, тЂм тако прозвася.

За подвиги и разум Жупаном поставлен

во жупаніи рашкой от Краля приставлен

Георгіа далматска и кротка и тиха,

егоже он любляше паче всЂх излиха.

……………………………………………………………………………………………………………

Но при том же і сіе да будет вам внятно.

яко без честна нрава ничто есть пріятно.

Яко же бо без соли пища есть невкусна,

тако без нравов добрых наука есть гнусна.

Ону яко невкусну всяк омерзЂвает,

сію ж яко порочну кійждо оплевает.

В злохудожну бо душу премудрость не внидет,

и дарь ученія к ней свыше не пріидет.

Сія двоя спрягните науки, и нравы

тым образом жизнь ваша исполнится славы.

Сотворите вы опыт, и тогда увЂсте,

яко правду глаголах, сами исповЂсте.


ЗАСНУВАВ СЕРБСЬКІ ШКОЛИ, з розвідки І. Огієнка «Окремішність Української Церкви»

Сильно впливала Українська Церква і на православну Болгарію і Сербію, яі тоді перебували в

турецькому ярмі. Українські церковні видання широко розходилися всім православним

слов’янським світом.

У Київській Академії завжди навчалося немало сербів і болгар. Українське духівництво нерідко і

саме працювало на цих землях, де залишило глибокий культурний слід. Пригадаємо, наприклад, нашого архімандрита Мануїла Козачинського, котрий першим заснував нормальні школи в Сербії.

Таким чином, як бачимо, Українська Церква довгий час була і духовно і культурно на першому

місці серед всіх православних слов’янських церков.

НЕЗГАСНИЙ ВОГОНЬ ПРОСВІТИ, з розвідки Л. Барабана «Мануїл Козачинський і

започаткування сербської народної драми»

Сюжет драми («Трагедія, тобто смутна повість про смерть останнього царя сербського Уроша V та

про падіння Сербського царства» – авт.) становлять як реальні обставини з сербської історії, так і

народні перекази. В ідейно-тематичному переплетенні розкриваються події від кінця ХІV до

першого десятиліття ХVІІІ ст., тобто йдеться про часи падіння першої Самостійної сербської

держави. Поразка сербсько-боснійського війська в битві 1389 року на Косовому Полі призвела до

встановлення по всій Сербії жорстокого турецького гноблення. І тільки перше сербське повстання

1804-1843 рр. відкрило визвольно-героїчні містки й джерела для формування сербської держави.

Саме із перебігу початкових подій нищення сербської держави повів розмову український автор, показавши водночас і величність останнього сербського царя, і його безсилість відстояти

незалежність власної країни, і мудрість мас.

...М. Козачинський, маючи перед собою яскравий зразок, а саме трагікомедію «Владимир» Ф.

Прокоповича, подбав про власне мистецьке обґрунтування та відтворення переломних народно-

історичних моментів в історії сербського народу. Він уклав у драму (беручи за зразок сербські

історичні пісні) ідеї непереможності і титанізму тих, хто обстоює право кожної нації на самостійне

існування.

...Найбільшим інтелектуальним злетом думки самого Мануїла, де кожен крок підтверджує його

діяння як громадянина, педагога-патріота, звитяжця, стало збирання, записування та зберігання

ним художньої творчості, особливо народних псалмів, що розпочалося саме на сербській землі.

Його публіцистичні та художні виступи щільно межувалися із висловлюваннями про об’єднання

сербів, аби вони вистояли в борні проти поневолювачів, наповнення їхніх сердець незгасним

вогнем просвіти, свободи та незалежності. Завдяки йому дійшли до наших часів найвагоміші

тексти сербського епосу – історичні пісні про представників династії Неманичів, які кермували

сербськими землями до 1371 року, та цикли про Бранковичів, Якшичів, що охоче володарювали

спільно з турками.


ДЛЯ МОСКВИ ЗАХІД – УКРАЇНА, з книги В. Ключевського «Курс руської історії»

Західноруський православний монах, освічений у школі латинській або руській, організованій на

зразок тамтої, і був першим провідником західної науки, прикликаним до Москви.


НАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРІНЮВАЛОСЯ, з дослідження Я. Ісаєвича «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми»

Починаючи з другого десятиріччя XVIII ст. погіршення умов для української культури йшло в

парі з обмежуванням автономії Гетьманщини, посиленням контролю імперського центру над всіма

українськими світськими та церковними установами. В різних галузях культурного життя ці

процеси відбувалися по-різному. Зокрема, в середньому і вищому шкільництві втрата самобутніх

рис і погіршення статусу навчальних закладів йшли спершу – але тільки спершу поступово.

Натомість у книговиданні зміна сталася різко, раптово, буквально з дня на день. Це була справжня

катастрофа, ніким не очікувана, тим більше, що вихованці Київської академії і колишні лаврські

ченці займали високі церковні посади. Перед схарактеризованими вище розпорядженнями 1720-1721 рр. київська і чернігівська друкарні були справжніми культурними осередками, мали змогу

виявляти свою ініціативу у формуванні видавничої програми і, користуючись цим, розширювали

репертуар за рахунок друкування творів нових жанрів, залучення ширшого кола авторів і

друкування перекладів, в тому числі з творів католицьких та протестантських богословів. І от саме

в ті десятиріччя, коли в Росії почалося, по суті, на пустому місці, видання різноманітних наукових

праць, практичних посібників, підручників, творів красного письменства, історичних та

філологічних трактатів, обом українським друкарням все це заборонили. Їхню роль, як про це вже

йшлося, зведено до тиражування виданих раніше богослужбових книг, причому всі українські

особливості правопису і мови в них були викоріненні.

Лише вряди-годи Лаврі вдавалося домогтися дозволу на передрук творів українських авторів, і то

тільки за їх російськими перевиданнями, з яких усунуто українські мовні риси: «Камінь віри»

Стефана Яворського, «Розшук про розкольницьку бринську віру» Димитрія Ростовського.

Небогослужбові авторські видання були рідкісним винятком і допускалися за спеціальним

дозволом. До таких винятків належать панегірики Мануїла Козачинського з нагоди відвідин Києва

імператрицею Єлизаветою, та присвячена гетьманові Кирилові Розумовському праця Самуїла

Миславського «Догматы православныя вЂры кафоліческія і апостольскія церкви восточныя» з

паралельним російським та латинським текстами.

...Втім, вже наступного року Козачинський книжку «Філософія Арістотеля», що містила

панегірики на честь Олексія і Кирила Розумовських, мусив друкувати за кордоном, у Львові, настільки не допускалося винятків у цензурному режимі стосовно київської та чернігівської

друкарень. Якщо навіть протекція цариці не мала істотного впливу на пом’якшення цензурного

режиму, то цей факт засвідчує, якою цілеспрямованою і послідовною була російська урядова

політика обмеження свободи книговидання в Україні.


ДБАВ ПРО СТУДЕНТІВ, з статті О. Задорожної «Етапи будівництва «Великої бурси» та

побутові умови проживання в ній студентів»

Перші відомі скарги на умови проживання фіксуються у донесенні префекта М. Козачинського

Київському митрополиту про страшенну тісняву в бурсі, де мешкало 174 особи 42, тобто в

середньому по 22 чоловіки на кімнату. Але якщо врахувати, що в молодших класах завжди

навчалося значно більше студентів, ніж у старших, то у відповідних кімнатах кількість мешканців

була ще більшою. Щоправда, площа й об’єм цих кімнат невідомі.

Тоді префект запропонував вирішити проблему шляхом переселення частини студентів до

парафіяльних шкіл.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...