Коженевский Аполлон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

ВОЛЕЛЮБНОЇ ПУБЛІКИ, з книги «Спогади» Т. Бобровського

Поривчастий, відкритий, щиро люблячий людей, але невмілий, часом навіть безпорадний в

практичних справах. У своїх думках про людей він був невблаганний і на словах, і на папері,

однак в повсякденному житті, мабуть, був навіть дуже поблажливий – очевидно, для рівноваги, –

про що я йому не раз говорив, а може ще й тому, що у нього подвійна система відліку: одна для

людей маленьких, простаків, а інша – для великих світу цього...

Серце у нього було м’яке і чуйне, ...переповнене співчуттям до бідних і пригноблюваних...

Він мав неабиякий поетичний хист, його за правом можна віднести до найталановитіших учнів

Красинського (варто пригадати «Сім слів на хресті», які залишалися в рукописі), а його переклади

Віктора Гюго і Гейне заслуговують назви видатних, так прекрасно в них відтворені стиль і

фактура першого і гірка іронія другого.

Його оригінальні твори – п’єси «Комедія» і «Заради наживи»– користувалися чималим успіхом у

волелюбної публіки.

...Він зайняв видне місце у варшавському підпіллі, проте незабаром, в жовтні 1861 року, був

заарештований, взятий під варту і засуджений.

АРЕШТАНТ №21, з статті С. Виноградова «Не знають у Вологді про Конрада, хоч і жив він в

цьому місті»

Батько Юзефа Аполло– член польської організації борців за свободу, схоплений за антиросійську

діяльність напередодні польського повстання і в 1862 році відправлений до Вологди. З ним

дружина Евеліна і маленький син Юзеф– арештанти №№ 21, 22, 23 польських колонії засланців.

Пробули у Вологді до січня 1863 року, тобто понад півроку, і із-за хвороби пані Коженьовської

відбули до Чернігівської губернії.

ПЕРЕМОЖЕНЕ ЛИЦАРСТВО, з розвідки С. Жеромського «Джозеф Конрад»

Про своє перебування в Кракові, про першу школу на Флоріанській вулиці, про хворобу, смерть і

похорони батька розповідає сам Конрад – з гіркотою, але дуже стримано. Уривки з цієї розповіді я

навів в передмові до першого тому зібрання його творів. Мабуть, коли він писав, перед ним знову

з’явилося це зачароване коло переможеного лицарства: батько з матір’ю, брат матері, два брати

батька, нарешті, останній, наймолодший – Стефан Бобровський. Хороші і погані, добродійні і

неповноцінні, ангели цієї могутньої і програної битви стояли перед ним повні скорботи, спершись

на свої мечі. Саме це коло, цей лук скорботи, жахливо, до межі натягнутий і з великими зусиллями

утримуваний, здається, і виштовхнув його колись з батьківщини.

У нарисі «Перші новини», написаному 1918 року, Джозеф Конрад розповідає, як бібліотекар

Ягеллонської бібліотеки (наш чудовий земляк, один з видатних, передчасно згаслих розумів,

доктор Юзеф Коженьовський) повідомив йому під час перебування в Кракові в 1914 р., що в

бібліотеці зберігається досить товста тека листів Аполло Коженьовського, в яких частенько

йдеться і про нього, малолітнього Конрадика. Ці листи, написані між 1860 і 1963 роками, були

адресовані близькому другу, в чиїх паперах їх і виявили.

НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ ДОЛІ, з розвідки В. Мельника «Голгофа Аполло Коженьовського»

Довкола імені талановитого польського письменника Аполло Коженьовського навіть тепер, через

сто сорок років після смерті, не розвіюється аура загадковості, і вона ще більше посилюється від

того, що доля виявилась до цієї людини занадто несправедливою– як за життя, так і після смерті.

...Постать батька розглядають переважно в контексті впливу на формування особистості сина і

губиться в могутній тіні останнього.

Власне творчість Коженьовського досі залишається належно не вивченою, не поцінованою і не

виданою. Навіть більше– невідомо, скільки творів із його доробку залишилось, а скільки

загублено та знищено (зокрема, і з волі автора). А він цілком заслуговує на самостійну увагу

дослідників.

...Життя дому визначав батько. До своїх синів, уже цілком дорослих, ставився як до малих хлопців

і обзивав гіршими за дурнів, а вони, «цілуючи батька в руку, зносили це з великою покорою». Він

вважав себе «першим воїном у Європі, першим господарем і найзаслуженішим чоловіком у краї».

Він «завше готовий був сісти на коня і вигнати ворога», проте в реальному житті відзначався

утопічними поглядами і непрактичністю, тому убожів дедалі більше.

Схожі риси вдачі– жадобу діяльності й нездатність реалізувати себе– Аполло почасти успадкував

від батька.

...Уже перша