загрузка...
Перескочить к меню

Дейч Лев (fb2)

- Дейч Лев [Справочник-дайджест] 20K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ДЕЙЧ Лев Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мемуарист, публіцист, журналіст, перекладач.

З купецької родини.

Народився 26 вересня (8 жовтня) 1855 р. в м. Тульчині Брацлавського повіту Подільської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Вінницької області України).

Помер 18 жовтня 1941 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Навчався в першій та другій Київських гімназіях.

Працював приватним вчителем, служив в 130-му Херсонському піхотному полку (1875-1876), був

науковим співробітником історико-революційного архіву (1918-1921).

Друкувався в газетах «Амурський край», «Єдність», «Новоросійський телеграф», «Зоря», «Новий

світ», «Лелітка», «Голос правди», «Заклик», журналах «Голос минулого», «Вільне слово», «На

батьківщині».

Перу Д. належать книги «З карійських зошитів» (сер. 1890-х), «Г. В. Плеханов. Матеріали для

біографії» (1922), «Провокатори і терор» (1926), нариси «М. І. Кибальчич» (1899), «Криваві дні»

(1906), «Улюбленець долі. С. М. Кравчинський» (1913), «В Америці до і під час війни» (1917), «Д.

Клеменц» (1921), спогади «16 років в Сибіру» (1905), «Чотири втечі» (1908), «За півстоліття»

(1922-1923).

Наш земляк – учасник Чигиринської змови (1877).* За замах на життя провокатора Гориновича

засуджений до 16 років сибірської каторги (1884). Вже перебуваючи на поселенні, втік (1901).

Емігрував до Німеччини.

На батьківщину повернувся нелегально (1905). Знову був заарештований, засуджений і

відправлений в заслання до Туруханського краю. Дорогою втік.

Емігрував до Франції (1906-1911), потім США (1911-1916) і, нарешті, Великобританії (1917).

Після Лютневої революції (1917) повернувся до Росії, а от більшовицьку владу сприйняв вороже.

Серед друзів та близьких знайомих Д. – І. Фесенко, С. Синьогуб, П. Аксельрод, М. Фроленко, С.

Інгерман, В. Дебагорій-Мокрієвич, П. Баллод, М. Фроленко, Г. Плеханов, І. Окунцов, Й.

Щепанський, С. Лур’є, М. Хілквіт, К. Берлінський, М. Велтман, В. Засулич, Я. Стефанович та ін.

* Ч. з. – невдала спроба членів гуртка «південних бунтарів» Я. Стефановича, Л. Дейча та І.

Бохановського підняти селянське повстання в Чигиринському повіті Київської губернії за

допомогою підробленого царського маніфесту і нелегальної селянської організації «Таємна

дружина».


***

ЖАГА БАГАТСТВА СПОТВОРЮЄ ЛЮДИНУ, з політичного кредо Л. Дейча

Нажива і збагачення за капіталізму стоять на першому плані і поглинають всі інші людські

прагнення.

ПОПЕРЕД БАТЬКА В ПЕКЛО, з оцінки Л. Дейчем Жовтневої революції

Навіть і поза повною розрухою, викликаною тривалим і жорстким царським режимом, а також

небувалою війною, не тільки в нашій, а й в ніякій з найпередовіших країн неможливе було б

негайне падіння сучасного капіталістичного ладу і заміна його соціалістичним, оскільки для цього

ще недостатньо розвинені виробничі та інші умови.

Росія ж в цьому відношенні знаходиться в найнесприятливішому становищі.

НЬЮ-ЙОРК – НА ЧВЕРТЬ ЄВРЕЇ, з книги Л. Дейча «В Америці до і під час війни»

За населенням Нью-Йорку взагалі не можна одержати скільки-небудь вірного уявлення про

американців і про їхню країну..., ледь не чверть п’ятимільйонного його населення складають євреї,

переважно вихідці з Росії. Тому з російською мовою можна цілком вільно обійтися в Нью-Йорку,

особливо в нижній, торгівельно-промисловій його частині..


ТРИДЦЯТЬ СРІБЛЯНИКІВ РЕВОЛЮЦІЙНОГО ТУБІЛЬЦЯ, зі спогадів Л. Дейча «Про

минуле і небилиці»

Перш за все я попросив Р. В. повідомити, наскільки вірно Саратівець в «Минулих Роках» передав

про його зустріч влітку 1877 р., і ось що продиктував Плеханов:

– Саратівець тоном жалю згадує про те, що коли я змушений був виїхати з Саратова, то

найближчу допомогу мені в цьому надав, за його словами, «реаліст Кірхнер, який віддав для

порятунку вітчизни свій єдиний капітал, – рублів сорок, зібраних ним за літо копійчаними

уроками».

Це знову одна мстивість. Я добре не пам’ятаю, чи сприяла група саратовських інтелігентів моєму

від’їзду якими-небудь грошовими пожертвуваннями. Дуже можливо, що так. Ви знаєте, що наш

саратовський центр був розгромлений, обидві наші квартири провалилися. Але як людина, котра

сама не раз вскакувала в халепи, ви розумієте, що якщо я й одержав від саратовських

революційних тубільців грошову підтримку, то мені ніколи було розпитувати їх про те, чи не дуже

для них тяжко розлучитися з тими 30-40 рублями, які вони мені вручили.

Нашому братові, «нелегалу», не раз доводилося звертатися до співчуваючої і напівспівчуваючої

публіки за подібного роду підтримкою. Але зі всіх тих сум, які були отримані в подібних

випадках, ці саратовські тридцять срібляників є безперечним виключенням: лише на їх долю

випала честь бути оплаканими, і при тому навіть не тією особою, яка їх дала, після цілих 30 років.

Це справді абсолютно виняткові 30 срібляників!




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...