Гощинский Северин [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ГОЩИНСЬКИЙ Северин

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Поет, публіцист, фольклорист.

З родини збіднілого шляхтича. Батько – управитель маєтку Антонія Прушинського.

Народився 4 листопада 1801 р. в містечку Іллінці Липовецького повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Вінницької області України).

Помер 25 лютого 1876 р. в м. Лемберзі Австро-Угорської імперії (нині – м. Львів,

адміністративний центр однойменної області України). Похований на Личаківському цвинтарі.

Навчався у Вінницькій гімназії (1814-1815), Уманській василіанській школі.

Член таємної Спілки вільних поляків-братів (1821).

Один з фундаторів «Товариства польського народу».

Запровадив у польську літературу гуральський (гуцульський) фольклор.

Як поет дебютував поемою про Косцюшка.

Потім настала черга поеми в прозі «Король руїн», поем «Ніч в Софіївці», «Канівський замок»,

«Вечір напередодні Івана Купала», «Собутка», поетичної повісті «Вернигора», віршів «Бенкет

помсти», «Корабель свободи», «Молитва вільного», «Вечір напередодні Івана Купала»,

літературно-критичної статті «Нова епоха польської поезії».

За життя наш земляк мав двотомник віршів «Три струни» (1839-1840).

І. Франко написав біографію земляка.

Під загрозою арешту емігрував до Франції (1838-1872).

Ім’ям Г. названо вулицю в м. Хмельницькому (1995).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Т. Шевченко, Б. Залеський, Л. Яблоновський, М.

Грабовський, Ф. Паддура, А. Тов’янський та ін.

***

ГОЛОВНА МОЛИТВА

, з творчого кредо С. Гощинського

Головною молитвою під час учнівської меси було прохання до Бога, щоб він допоміг стати

поетом.

ЧЕТВЕРТУВАЛИ ЖИВЦЕМ, з передмови С. Гощинського до поеми «Канівський замок»

Він (Гонта – авт.) з надзвичайною стійкістю переніс усі муки. З нього дерли пасма, четвертували

живцем, знімали шкіру з голови, а він увесь той час палив люльку і читав книжку, аж поки не

відтяли йому голову.

РУШАЙТЕ ЗА МНОЮ, з поеми С. Гощинського «Канівський замок»

В кого батько забитий різками

Всіх в кого жінка сподобалась пану,

В кого згвалтована донька панами,

В кого відібрано паном кохану

Йменням батьків та їх суму і болю,

Йменням дитячого горя й недолі

Всіх закликаю я, всіх викликаю:

Вийдіть вперед і – рушайте за мною!

АПОСТОЛ НОВОЇ БОРОТЬБИ, з оцінки діяльності С. Гощинського І. Франком

Був... справжнім сином XIX ст. який головний осередок боротьби переніс уже в сферу духу та

слова і як апостол тої нової боротьби повернувся туди, звідки вийшов його рід, – у серце

польщизни, вносячи нову силу й енергію, новий колорит, нові горизонти.

ПОСОРОМИВ МЕНЕ, зі спогадів Б. Залеського

Погано,– сказав я (Северину Гощинському під час однієї з прогулянок з ним),– що ми забули, як

наш народ називає деякі трави; адже він звик кожній назві надавати своє оригінальне значення.

Северин побачив біля шляху травичку і запитав мене, чи знаю я, як вона називається? Пролісок

(Pierwiosneк), відповідав я, пригадавши, що цю рослину так називають в Польщі.– Ні, сказав

Северин, у нас народ називає її сном. Дійсно, мені пригадалася ця назва і одночасно те, що траву

цю використовують для привернення кохання.

Повернувшись додому, я не міг заснути доти, доки не написав про неї і не надав цьому ширшого

значення.

УДАР, БРАТЕ, КОПИТОМ, з листа Б. Залеського С. Гощинському

Три роки не брав у руки твого «Канівського замку». За цей час багато думав, наспівав по різних

околицях, що надто хотів би спіткати невимовну радість– зустрітися з козаком Небабою, Орлікою

і цілою гайдамацькою дружиною. Не хочу хвалити тебе в очі, але ж ти чорт і біда тобі на віки

вічні, якщо залежиш своє поле.

Я прогуляв свою молодість, а проснувся нещодавно, і проснувся на тернинах. А ти, брате, вдар

копитом, і досягнеш не тільки мене, а й випередиш усіх, скільки нас є! Головне, козаче-голубе, серце, роби і роби його найкращим!

СЕРЕД СВОЇХ У РІДНІЙ УКРАЇНІ, зі спогадів Л. Яблоновського

Навіть Северин Гощинський, який, маючи багато від степовика, був потайливий, про молодість, дім, родину словом ніде не згадав (вимушено перебуваючи у Франції – авт.); часом, коли

випадково згадувались ті речі, він, як козацький кінь, зачувши степовий вітер, піднімав голову, очі

спалахували, але то тривало якусь мить, навіть той Гощинський, про якого так ніхто і ніколи не

довідався, чи сумував він за кимсь і чимось, мав бодай одну хвилину слабості.

Погожий весняний вечір. Його довго не було біля вогнища. Пішов за ним і знайшов його лежачим

біля замшілого пня.

– Думаєш ? – запитав.

– От здалось мені, що я в нашому хуторі і серед своїх у рідній Україні, – відповів, ніби

прокидаючись зі сну.

РАДИКАЛЬНИЙ ПОЕТ-РОМАНТИК, з розвідки Л. Баженова і С. Баженової «Северин

Гощинський»

Однією з найяскравіших постатей радикального крила польських поетів-романтиків 20-40-х років

ХІХ ст. є особа Северина Гощинського, життя і творчість якого були підпорядковані одній

благородній меті – дати свободу не лише Польщі, а й Україні, на землі якої він народився, виріс, проникся її болем і прагненням волі.

...»Канівський замок» сповнений почуття пошани, а не тільки співчуття до українського народу, що, підкреслює С. Гощинський, має свій власний погляд на світ і прагне незалежно від будь-якого

культуртрегерства влаштувати свою долю. Поет захоплений героїзмом українського народу і щиро

йому симпатизує. ...Своїм твором Северин Гощинський стверджує: «країна не може бути вільною, якщо в ній панує насильство і гніт».

...Северин Гощинський взяв активну участь у повстанні 1830-1831 рр. Після його поразки

змушений був оселитись в Галичині. Тут він знову повністю віддається конспіративній діяльності.

ШТУРМУВАВ БЕЛЬВЕДЕР, з статті С. Гупала «Співак гайдамаків»

Особа, про яку піде мова, представник української школи в польській літературі, була великим

прихильником українства, над усе цінував землю, на якій народився, і завжди повертався до

рідного краю, куди б доля його не заносила. Набагато раніше за Тараса Шевченка Северин

Гощинський торкнувся хворобливої теми гайдамаччини 1768 року.

...Публікація «Канівського замку» викликала захоплення у романтиків і обурення– у класиків. Але

прогресивні літературні критики бачили в поемі майбутній шлях розвитку поезії й інших жанрів

літератури. Особливо захоплювалися вступом до поеми, де Небаба з верхів’я дуба дивиться

навколо і згадує дитинство, вічні і неповторні вогні Івана Купала. Поетичні рядки цього уривка

набули популярності в літературних колах, часто цитувалися...

...У кінці листопада 1830 року Северин Гощинський брав участь в польському повстанні, особисто

штурмував Бельведер. Поет і воїн, який дуже хотів, аби всі народи на території Російської імперії

жили вільно, в черговий раз переховувався після розгрому повсталих.

ЇХНЯ СПРАВА НЕ ЗГИНУЛА, з розвідки М. Смоліна «Українофільство в Росії»

Поява «українства» була тісно пов’язана з поляками і з їх боротьбою за самостійність Польщі.

Спочатку як рух воно зародилося в Уманському гуртку польської молоді – учених і поетів,

вихованців Базіліанського училища (Северин Гощинський, Богдан Залеський, Михайло

Грабовський), які вважали себе «українцями», хоча, як чистокровні поляки, писали все-таки

польською мовою. Гурток після розгрому польського повстання 1831 року припинив своє

існування, але його ідеї були підхоплені іншими молодими людьми, які в Києві в 1840-х роках

створили таємне товариство, – Кирило-Мефодіївське братерство.

Вони марили стародавніми вільностями запорізького козацтва і мріяли про республіканський лад

для кожного слов’янського народу, зі всіма демократичними «свободами» без виключення.

Головними діячами братерства були М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш (з дитинства знаходився

під впливом Грабовського) і Т. Шевченко... Братерство було розкрите російською владою, і його

діячі відбували покарання до кінця 1850-х років, після чого їх з заслання повернули.

БЕЗЖАЛЬНО ВИСМІЯВ ФРЕДРО, з «Історії польської культури другої половини XVIII – XIX

ст.»

Спадкоємець Освіти, Олександр Фредро далеко пішов від просвітницької повчальності: на

представленнях його п’єс глядачі незмінно реготали, проте строгі критики дивувалися, не

знаходячи в них моралі. Фредро показував масу смішних життєвих ситуацій, виводив безліч

кумедних типів, але не прагнув когось викривати чи звеличувати.

Те ж саме можна сказати про його «історичну» п’єсу «Помста»: майстрово і, як завжди, смішно

відтворивши старопольський побут, він уникнув його засудження чи апологетики.

Своїм негативним ставленням до політичних змов Фредро викликав гнів польських демократів. У

1835 р. Северин Гощинський в своєму огляді польської літератури різко розкритикував його

комедії.

Нападки Гощинського й інших критиків мали слідством тривале мовчання комедіографа: до 1854

він не написав жодної комедії, а написане пізніше було опубліковано лише після смерті.