загрузка...
Перескочить к меню

Вернер Константин (fb2)

файл не оценён - Вернер Константин [Справочник-дайджест] 21K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ВЕРНЕР Костянтин Антонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Агроном, земський статистик. Вперше на теренах Російської імперії застосував прийом

угрупування селянських господарств за розміром посівів.

З міщанської сім’ї. Брати Вернери М. і Є. – письменники, а Вернер І. – земський статистик.

Народився 9 лютого 1850 р. в м. Немиріві Брацлавського повіту Кам’янець-Подільської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Вінницької області України).

Помер 31 липня 1902 р. у м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Закінчив Миколаївське інженерне училище, навчався на математичному факультеті Київського

університету, в московській Петровській землеробській академії.

Служив у рядах діючої армії на Кавказі (1877-1878), працював помічником керівника

статистичного відділу Московського губернського земства (1880-1884), завідував статистичним

бюро Таврійського губернського земства (1884-1889), агрономом Степового генерал-

губернаторства (1890-1893), керівником департаменту сільськогосподарської статистики

Міністерства землеробства (1893-1895), викладачем московської Петровської землеробської

академії (1895-1901).

Друкувався в журналах і вісниках: «Земський щорічник», «Збірник статистичних відомостей по

Тамбовській губернії», «Господар», «Вісник сільського господарства», «Збірник статистичних

відомостей по Московській губернії», «Праці I з’їзду місцевих агрономів», «Сільське господарство

і лісництво», «Збірник статистичних відомостей по Таврійській губернії», «Вісник Європи», «Вісті

Московського сільськогосподарського інституту».

Як агроном-статистик дебютував в «Збірнику статистичних відомостей по Тамбовській губернії»

написаним у співавторстві з В. Орловим «Нарис господарства приватних землевласників у

Борисоглібському повіті» (1880).

Потім настала черга наступних доробків: «Нарис підборідного селянського господарства

Московської губернії», «Крохмально-мелясний промисел Московської губернії», «М’ясний і

хлібний ринки в Москві» (усі – 1882), «Про приватновласницьке господарство в 6 повітах

Московської губернії» (1883), «Селянське господарство в Мелітопольському повіті» (1887),

«Пам’ятна книга Таврійської губернії» (1889), «Кустарні промисли Белгородського повіту

Московської губернії» (1890), «Неврожаї й наше сільське господарство» (1893).

Наш земляк – автор підручника «Сільськогосподарська економіка» (1901).

В. першим на теренах Російської імперії застосував метод угрупування селянських господарств за

розміром посіву, першим офіційно зазначив, що Москва вивозить за кордон не надлишок хліба

країни, а частину власного споживання.

Вчений мав проблеми з владою. Ще студентом Петровської сільськогосподарської академії за те,

що поставив свій підпис на колективному протесті проти поліцейського режиму адміністрації

вузу, разом з В. Короленко і В. Григор’євим був висланий до В’ятської губернії (1876).

Наш земляк брав активну участь у діяльності єдиної на той час науково-громадської організації

Статистичного відділення московського юридичного товариства при Московському університеті

(1882-1898).

Серед друзів та близьких знайомих В. – В. Короленко, М. Кондратьєв, О. Челінцев, С.

Харізоменов, В. Орлов, В. Григор’єв, О. Чаянов, М. Каблуков, О. Фортунатов, І. Боголєпов та ін.


***

МОРЕ НЕ ПЕРЕПОВНЮЄТЬСЯ

, з життєвого кредо К. Вернера

Усі ріки течуть до моря, проте море не переповнюється.


ЗРАЗОК ДЛЯ ІНШИХ, з дисертації О. Петрова «Діяльність земських статистичних закладів

південноукраїнських губерній у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.»

Процес налагодження належного функціонування земських статистичних закладів значною мірою

залежав від діяльності та особистих якостей їх завідувачів. До видання закону 8 червня 1893 р. від

них часто залежало, на яких засадах буде організований і, відповідно, діятиме статистичний

заклад, які методи будуть застосовані при статистичних дослідженнях. Багато керівників закладів

земської статистики отримували досвід статистичних робіт у закладах «московського» та

«чернігівського» типів статистики і переносили вже знайомі, відпрацьовані на практиці методи

діяльності у ті заклади, які їм доводилося очолювати, як це спостерігається у статистичних

закладах Півдня України.

Деякі завідувачі вносили нові або удосконалені прийоми у процес збирання і обробки

статистичних даних. Так, завідувач Таврійського земського статистичного закладу К. А. Вернер

разом з помічником С. А. Харізоменовим вдосконалив і ввів систематичне використання у

діяльності свого закладу комбінаційних таблиць. Останні стали зразком для статистичних закладів

інших земств. На завідувачів покладалася відповідальність за хід і наслідки статистичних робіт.

Ними ж редагувалися, а часом і створювалися статистичні видання.

…Важливими чинниками діяльності земсько-статистичних закладів були фінансування та склад.

Обсяги та складність завдань, які ставили земство перед власними статистичними закладами або

скорочення терміну дослідження призводило до збільшення кількості статистичних робітників та

фінансових витрат.

Особовий склад статистичних закладів становили переважно носії ліберальних та помірковано-

революційних поглядів. Фанатична відданість деяких земських статистиків справі проявлялася у

кількості особисто створених (монографічних) статистичних праць, а також у багатьох роках

сумлінної праці на ниві земської статистичної справи (О. О. Русов, В. С. Пругавін, К. А. Вернер,

М. І. Борисов, П. П. Фірсов).


НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ СВОЄМУ ПРИЗНАЧЕННЮ, з статті «Як знущалися з дітей ісламські

священнослужителі» на інтернет-сайті elista.org

Приватні мектебе, як правило, відкривалися вдома у вчителя. Нерідко ходжа проводив заняття з

дітьми в житловій кімнаті, яку знімав для свого помешкання.

Іноді для мектебе жертвували спеціальні приміщення з так званих вакуфних капіталів і

нерухомості. На жаль, вони украй рідко були пристосовані для потреб навчання.

У самому класі панувало безпросвітне убозтво. Учбове начальство Таврійської губернії ще на

початку 1880-х років вражала «жалюгідна й вкрай убога обстановка без підлоги, без лав і столів,

де місця вдовбувалися власним тілом учнів на земляній підлозі, котра заміняла їм лави».

Вже в 90-х роках XIX століття відомий кримський учений-статистик К. А. Вернер, описуючи в

своїй праці татарський мектебе, відзначав, що ці приміщення в більшості відомих йому випадків

«зовсім не відповідають своєму призначенню».

Учбові приміщення, зрозуміло, не провітрювалися. Доступ світла був надзвичайно обмежений.

Мало того, що традиційна конструкція віконних рам завдяки частим ґратам «пармахлих»

поглинала велику частку денного світла, та ще деякі оджі обклеювали їх газетним папером – аби

уникнути випадкового підглядання перехожих за тим, що відбувається всередині мектебе.

В Ялті оглянули 49 мектебе. З 20 найяскравіших описів наведемо найодіозніші:

2) Дах протікає, через стіни дме, стелі немає; частина підлоги з дощок, що лежать на землі, інша

частина покрита глиною; будівля абсолютно не пристосована для школи.

17) Необхідно спалити це ганебне свідоцтво нещадного ставлення волосного села Байдар до

здоров’я дітей сільського товариства, яке влаштувало хлів, непридатний навіть для господарської

худоби, і котре назвали школою.

36) Будівля зведена в 1859 році, мабуть, під стайню і згодом пристосовано під мектебе.

47) Слід закрити школу, один ріг будівлі відвалюється.


УТОЧНИВ СПИСКИ КОЛОНІСТІВ, з дослідження І. Ашкіназі «До проблеми етнічної історії

кримських болгар»

Проблема пам’ятників болгарської культури в Криму не може мати повного висвітлення, якщо не

сказати про появу на півострові представників народу, який залишив ці пам’ятники. Необхідно

відзначити й той факт, що частина предків сучасного болгарського народу в період раннього

середньовіччя проживала на території Кримського півострова (протоболгарська культура).

Перші болгарські переселенці з’явилися в Криму в 1802 р. Існує невелика бібліографія присвячена

історії цих колоністів Криму, яка містить дані статистики про болгарське населення півострова,

про питання виникнення колоній і їхній устрій, ведення господарства й ін.

Перші публікації про болгарських колоністів Криму з’явилися в 60-і рр. XIX ст. Увага ліберальної

російської преси зацікавили події, що відбулися в селі Джадре. Болгари, що прибули з Туреччини

завдяки зусиллям російської дипломатії, незадоволені місцем, виділеним для їхнього поселення,

зажадали у влади повернення назад до Туреччини.

В 1869 р. у російській статистиці з’явилися дані про болгарські колонії в Криму, які включали

відомості щодо першого етапу болгарської колонізації Криму початку XIX ст., у тому числі про

кількість родин, чоловічого населення, про розміри земельних наділів на душу населення. В

«Збірнику статистичних відомостей по Таврійській губернії», виданому К. А. Вернером в 1889 р.,

дані про кримських болгар досить убогі й поверхневі, проте вони доповнюють раніше

опубліковані відомості про колонізацію.

…У сфері духовного життя лише болгари Феодосійського повіту зберігали своєрідність

національної духовної культури. Однак проживання на території Російської імперії повинне було

привести частину представників цієї групи до двомовності вже на першому етапі колонізації в

силу необхідності спілкування з представниками як російської адміністрації Криму, так і інших

народностей, що жили на півострові. …Наприкінці 60-х рр. XIX ст. у Кишлаві існувало волосне

училище, а наприкінці 80-х рр. «у Кишлавській школі навчалися 126 учнів: 103 хлопчика й 23

дівчинки» (Вернер, 1889, с.66), що дозволяє говорити про активізацію культурної асиміляції цієї

гілки кримських болгар уже наприкінці XIX століття.

…Виселення кримських болгар з території Кримського півострова в 1944 р., вигнання, котре

тривало майже 50 років, поклало початок новим процесам у їхній етнічній історії…


ПРАЦІ АКТУАЛЬНІ ПОНИНІ, з офіційного дослідження «Історія сільськогосподарських

товариств Воронезької губернії і їхній вплив на виробничу культуру селян»

Інтерес громадськості до проблем сільського господарства, який особливо підсилився в 90-і роки

XIX ст., породив значну кількість досліджень, що висвітлювали освітню, просвітительсько-

популяризаторську роботу як урядових органів, так і суспільних сил на селі. Серед цих праць

виділяються ті, які підготували відомі вчені: Вернер К. А. «Агрономічна допомога населенню

наприкінці XVIII і першій половині XIX ст.» (1901), Корнілов О. П. «Нариси з історії суспільного

руху й селянської справи в Росії», Сємєвєкій В. І. «Селянське питання в Росії в XVIII і першій

половині XIX ст.» і ін.

У роботах, присвячених сільськогосподарському утворенню в Росії, знайшла відбиття й діяльність

сільськогосподарських товариств, яка споконвічно носила освітньо-просвітительський характер.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...