Ваксман Залман (fb2)

- Ваксман Залман [Справочник-дайджест] 23 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



ВАКСМАН Залман Аврахамович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: американський.

Мікробіолог. Відкривач стрептоміцину (1943). Лауреат Нобелівської премії з медицини (1952).

З міщанської родини. Батько, Ваксман А., – ремісник-меблевик.

Народився 21 липня 1888 р. в с. Нові Прилуки Бердичівського повіту Київської губернії Російської

імперії ( нині – Липовецький район Вінницької області України).

Помер 16 серпня 1973 р. у м. Хаєнісі (США).

Закінчив початкову релігійну школу у Бердичеві, екстерном склав іспити за повний курс п’ятої

гімназії в Одесі (1910), закінчив агрономічний факультет Рутгерського коледжу (1915),

Каліфорнійський університет (1918) у США.

Працював на родинній фермі, в Нью-Йоркській дослідницькій лабораторії бактеріології ґрунту,

Каліфорнійському університеті, ад’юнкт-професором (1925-1930), професором (1930-1943),

завідувачем відділу (1943-1949) Рутгерського університету, директором інституту мікробіології

при Рутгерському університеті (1949-1958).

Лауреат Нобелівської премії «за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного при

лікуванні туберкульозу». Завдяки цьому препарату вдалося врятувати сотні мільйонів життів на

планеті.

Почесний доктор університетів Рутгера, Принстона, Пенсільванії, Філадельфії, Нью-Йорку (усі –

США), Льєжу (Бельгія), Мадриду (Іспанія), Страсбургу (Франція), Єрусалиму (Палестина).

Почесний член низки наукових товариств в США, Данії, Нідерландах, Канаді, Швеції, Ізраїлі,

Італії, Іспанії.

Коло головних наукових інтересів вченого – біохімія ґрунтових бактерій, механізм розкладу

туберкульозної палички, «санітарні» властивості ґрунту, актиноміцети.

Крім стрептоміцину, він відкрив: неоміцин – антибіотик широкого антибактеріального спектру,

актиноміцин D (дактиноміцин) – протипухлинний антибіотик, кандицідин – антифугальний

антибіотик полієнової структури, стрептотріцин, гризеїн.

Наш земляк заснував нову науку – мікробіологію ґрунту. Він також відпрацював загальну

технологію створення антибіотиків, успішно боровся з пошкодженням пліснявою точних

приборів, винайшов мікробіологічні засоби боротьби з обростанням днищ морських суден.

Перу В. належить капітальні доробки «Антагонізм мікробів і антибіотичні речовини»,

«Мікробіологія ґрунту в 1924 році», «Ферменти», «Ґрунт і мікроб», «Спроба синтезу і аналізу»,

«Моє життя з мікробами», «Перемога над туберкульозом».

Всього ж він написав близько 30 книг і понад 400 наукових праць, серед яких 18 монографій.

Частину гонорарів за свої відкриття вчений пожертвував Фонду підтримки дослідницьких робіт в

галузі мікробіології.

Стисла інформація про нього подана в «Великій медичній енциклопедії» (М., 1976), кілька рядків

присвятив йому «Радянський енциклопедичний словник» (М., 1989) і жодним словом не

обмовилася «Українська радянська енциклопедія (1960; 1979).

Зате В. увійшов до переліку 100 найбільш видатних діячів людства.

Ім’я нашого земляка присвоєно Інституту мікробіології при Рутгерському університеті.

У м. Вінниця створено Благодійний фонд ім. З. А. Ваксмана (2003), тут пройшла міжнародна

конференція, присвячена вихідцю з України (2003).

На малій батьківщині, в с. Нова Прилука встановлено пам’ятну стелу видатному земляку, його

ім’я рішенням сільради присвоєно одній з вулиць.

Серед друзів та близьких знайомих В. – Я. Ліпман, А. Волгрен, Т. Робертсон, О. Флемінг, Х.

Флорі, Е. Чейн, В. Кінг та ін.


***

ІНША РОЛЬ, з творчого кредо З. Ваксмана

Ангкорський грибок не пригнічує життя мікроорганізмів, його роль в іншому.

СПАСІННЯ ПРИЙШЛО З ГРУНТУ, з заяви З. Ваксмана при висуненні на Нобелівську премію

Ця кульмінаційна точка праці всього мого життя почалась у 1915 році з вивчення маленької

групи ґрунтових мікроорганізмів, актиноміцетів, які принесли за останній час велику користь

людству.

Я гордий тим, що виправдав прадавній вислів «З землі прийде твоє спасіння»: мікроорганізми, які

виявили свої важливі хімічні властивості при лікуванні людських хвороб, мали прийти з ґрунту.


ЯКБИ НЕ СТРЕПТОМІЦИН, НІНА НЕМИНУЧЕ Б ЗАГИНУЛА, з книги З. Ваксмана «Моє

життя з мікробами»

У 1942 році ми ізолювали стрептотрицин. Ми вивчали його в експерименті й одночасно

створювали його технологію. Планували досліди в клініці, але все обірвалося через виявлену

токсичну дію на нирки.

Експерименти добігали невдалого завершення, коли в серпні 1943 року в нашій лабораторії був

ізольований стрептоміцин, причому зі штаму стрептоміцету, який я вперше описав ще 28 років

тому, будучи студентом-дипломником.

Вийшло, що фірма «Мерк» багато зробила з стрептоміцину ще до того, як він народився.

…Антибіотик виявився ефективним при багатьох формах туберкульозу, бруцельозі, чумі й інших

тяжких хворобах, проти яких раніше не існувало специфічних засобів терапії. Особливо

вражаючим була його дія на хворих туберкульозним менінгітом, який ще недавно у всіх випадках

закінчувався смертю. Скільки хвилюючих переживань в мене зв’язано з клінічним застосуванням

стрептоміцину!

Пам’ятаю, як 1946 року в одній з московських клінік я бачив дев’ятирічну дівчинку Ніну, котра

спокійно сиділа в постелі і читала мені вірші англійською. 80 днів назад її привезли в клініку з

туберкульозним менінгітом, – якби не стрептоміцин, вона неминуче загинула б.

Ніна стала першою дитиною в Радянському Союзі, яка повернулася до життя після

туберкульозного менінгіту.


ПІТРИМУВАВ ВИХІДЦІВ З СРСР, з розвідки Б. Пухлика «Що він шукав в краю далекім»

Вийшовши на пенсію в 1958 р., він заснував фамільний добродійний фонд для підтримки

наукових досліджень у галузі мікробіології. Потім тривалий час фонд очолював його син Байрон

Ваксман , який також став професором в галузі мікробіології. Гроші фонду йшли й на підтримку

вчених, студентів, їхніх сімей, які емігрували з СРСР.

…Ваксман був патріотом держави, у якій народився. Він постійно підтримував емігрантів з СРСР,

намагався створити їм максимально комфортні умови для адаптації в США.

…Ми виїжджали до Нової Прилуки. Дуже гарне, благополучне село. Проте ніхто нам не міг

показати, де був будиночок Ваксманів.


НЕ ВІДМОВЛЯВ НІКОМУ, з статті І. Чекмана «Нобелівські премії за відкриття нових

препаратів»

До лабораторії надходило багато листів з проханням прислати стрептоміцин для лікування хворих

на туберкульоз. Професор нікому не відмовляв: уже 1949 року йому вдалося налагодити масове

виробництво препарату.

…Під час нагородження З. А. Ваксмана член Нобелівського комітету А. Вольгрен із

Каролінського інституту в Стокгольмі відзначив: «На відміну від відкриття пеніциліну

професором Олександром Флемінгом, яке значною мірою зумовив випадок, отримання

стрептоміцину було результатом тривалої систематичної праці великої групи вчених». А.

Вольгрен вітав З. Ваксмана як «одного з найвидатніших благодійників людства».


АКТОРИ СУСІДНЬОЇ СЦЕНИ, з інтерв’ю О. Левченка Ю. Килимникові «Україна– батьківщина

шiстьох Нобелівських лауреатів»

– Аналізуючи офіційну статистику, вивчаючи біографії загальновизнаних авторитетів, доводиться

констатувати: Україна формально не має своїх лауреатів. Наша держава поки що не дістала

визнання нобелівських установ, але вони не обділили увагою вихідців із нашої землі. Це – вчені та

письменники, які народилися, навчалися, розпочинали свою успішну діяльність або тривалий час

жили, плідно творили в Україні, але одержали Нобелівську премію як громадяни інших країн,

насамперед Росії, колишнього СРСР, США, Франції, Ізраїлю. Україна народжувала геніїв,

виколисувала їх, навчала і... відпускала (чи витискала) в чужі краї.

– Скільки серед лауреатів найпрестижнішої світової нагороди вихідців з України?

– Шестеро. Вони одержали найвищу міжнародну відзнаку в усіх номінаціях, окрім премії Миру.

Етнічні українці та уродженці нашої держави інших національностей зробили, без перебільшення,

вагомий внесок у економічний розвиток, науку, культуру світової цивілізації... Прикро, що, за

висловом письменника Бориса Харчука, лауреати-уродженці України нерідко були «поетами

чужої слави, акторами сусідньої сцени».

– Вам відомі імена вчених і письменників з України, кого висували на здобуття

Нобелівської премії, але з різних причин вони її не були удостоєні?

– Як про реального претендента в галузі літератури можна говорити про Івана Яковича Франка.

Його, «великого провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого

письменника сучасної Європи» висунув 26 листопада 1915 р. в листі до Нобелівського комітету

професор, доктор філософії з Відня Йозеф Застирець. …На превеликий жаль, він не був

увінчаний нобелівськими лаврами. Причина в тому, що лист-подання надійшов до Стокгольма,

коли питання про лауреатів уже було вирішене.

Не судилося отримати цю нагороду й Уласу Самчуку (1905-1987) – «найвидатнішому

українському прозаїку в діаспорі», уродженцю села Дермань (тепер – Рівненської області). Після

виходу в світ роману-трилогії «Волинь» (перший том опубліковано 1934 р.) кандидатуру Уласа

Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув у 1980 році торонтський

російськомовний журнал «Сучасник». І тоді, і в наступні роки премію одержали інші, не

українські майстри слова.

На Нобелівську премію висували поетів Павла Тичину (1966) і Миколу Бажана (1970). Їх

кандидатури запропонував Омелян Пріцак, широковідомий у світі український вчений-славіст і

тюрколог, дійсний член Американської, Фінської, Турецької академій наук, донедавна професор

Гарвардського університету. Проте Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу

до його особи та творчості, в надісланому їй листі висловив сумніви в реальності та своєчасності

висунення його кандидатури, тобто фактично відмовився від нагороди.

В ранзі одного з реальних претендентів на найвищу відзнаку так і залишився Павло Тичина.

Серед них був також поет-дисидент Василь Стус, якого 1985-го року висував нобелівський

лауреат Генріх Бьоль. Як відомо, В. Стус помер 4 вересня 1985 року від тортур у таборі для

політв’язнів. На жаль, кандидатура померлого автора вже не могла розглядатися.

– Кандидатуру Олеся Гончара теж висували на здобуття престижної премії?

Українська діаспора в 1989 році, коли з з’явилося нове видання «Собору» англійською мовою, розпочала заходи щодо висунення Олеся Гончара претендентом на Нобелівську премію з

літератури. Його кандидатуру було запропоновано 1991 року. На жаль, безрезультатно.

На мою думку, не варто драматизувати ці прикрі факти. Рішення Нобелівських комітетів, як ми

переконались, не завжди збігаються з громадською думкою, можливо, не завжди є об’єктивними.


СИН, ХИЛЬНУВШИ, СПІВАВ УКРАЇНСЬКОЮ, з статті В. Родинкової «Бажані гості»

Байрон Ваксман відвідав малу батьківщину батька. І дуже здивувався. Адже в 1929 році, коли він

приїжджав сюди зі США з матір’ю і ганяв калюжами за вперше побаченим поросям, в Новій

Прилуці асфальту не було. Не було й сучасних чистеньких будиночків, якими село зустрічало

шановних гостей. І дружно ойкнуло, коли дідусь-американець, який виступав на церемонії

відкриття пам’ятного знака батьку, раптом заспівав українською! Пізніше Байрон Ваксман, який

володіє 7 мовами, згадав ще одну українську пісню.

Пригощатися українськими стравами він не боявся. Навіть попросив горілки. А от кольорова

капуста ресторанного виробництва американцю не сподобалася.

Зате онук Байрона і правнук великого вченого Жорж, котрий теж вирішив присвятити себе науці,

був у захваті від усього, що відбувалося. Проте, на відміну від прадіда-біолога і діда-медика,

Жорж став фізиком.

І вважає, що повинен не тільки користатися привілеями прославленого прізвища, а й зробити

щось, аби прославити це прізвище ще більше. Час цьому настав: гості зізналися, що ім’я Зельмана

Ваксмана забувається навіть в Америці.

– Ті, хто займається проблемою туберкульозу, батька знають, пояснив Байрон Ваксман, інші ж

ні. Студенти знають тільки те, що відбулося максимум 5 років тому. Так у тіні залишаються

навіть найвидатніші вчені.