Яценко Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ЯЦЕНКО Олександр Степанович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Лікар. Першим на теренах Російської імперії і другим у світі здійснив заміщення дефектів шкіри після вогнепальних поранень (1870), а також виконав операцію пульмонотомії з позитивним результатом. У медицині існують наукові терміни «Спосіб Ревердена-Яценка», «Операція за Яценком-Геккером».

З родини службовця. Батько, Яценко С., – клерк поштового відомства.

Народився в 1842 (1843?) р. в м. Сімферополі Російської імперії (нині – столиця автономної Республіки Крим України).

Помер в жовтні 1897 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Похований біля Аскольдової могили (цвинтар знесений).

Закінчив першу Юр’ївську гімназію (1861), медичний факультет Київського університету св. Володимира (1867). Стажувався в Австрії, Британії, Німеччині (1870-1873).

Був земським лікарем в Херсонські губернії (1867-1870), професором кафедри теоретичної хірургії Київського університету св. Володимира (1873-1882), завідуючим кафедрою госпітальної хірургії (1882-1897).

Учасник часник північноамериканської, франко-пруської, сербсько-турецької воєн.

Гласний Київської міської думи (1886-1893).

Спеціалізувався з проблем загальної та військової хірургії, гастростомії, трансплантології.

Розробив методи блефаропластики, вільної пересадки шкіри; виконав першу в Росії успішну операцію гастростомії (видалення пухлини твердої оболонки мозку); одним з перших застосував антисептичне лікування ран у військово-польових умовах.

Всььго виконав понад 5000 хірургічних операцій.

Друкувався в журналах «Сучасна медицина», «Centralb. fur Medical Wissenschaft», «Вісті Київського університету», ««Medical Jahrbuch», «Військово-медичний журнал».

Як вчений дебютував в журналі «Сучасна медицина» статтею «Чи проходять в паренхіму легенів рідини, які дробляться звичайними пульверизаторами» (1864).

Потім настала черга наступних доробків: «Zur Lehre von der Behandlund penetrirender Brust und Lungenwunden» (1870), «Військово-медичні матеріали північноамериканської війни за звільнення негрів», «До питання про перенесення чи прищеплення окремих шматочків шкіри до грануляційних поверхонь» (обидва – 1871), «Огляд медико-хірургічної літератури франко-пруської війни за 1871-72 рр.» (1873).

Наш земляк – співавтор «Підручника клінічної і оперативної хірургії (1883).

Його перу також належить «Звіт про діяльність київського польового лазарету в Сербії» (1877).

Серед друзів та близьких знайомих Я. – В. Караваєв, Т. Більрот, А. Флейшер, Г.-А. Барделебен, К.-І.-М. Лангенбек, В. Діттель та ін.

***

НЕ БОЖА СПРАВА, з професійного кредо О. Яценка

Бог смерті не створив.

ЗА МІСЦЕВОГО ЗНЕБОЛЮВАННЯ, пересадка шкіри за методом «Ревердена-Яценка»

Під місцевим знеболенням скальпелем або бритвою зрізають тонкі шари епідермісу діаметром 0,3-0,5 см із зовнішньої поверхні стегна, передпліччя чи передньої черевної стінки і черепицеподібно накладають на рану.

На 8-10 діб накладають пов’язку з індиферентним жиром.

ЖИВ В АНАТОМІЧНОМУ ТЕАТРІ, зі спогадів доньки О. Яценка

У родині... був наймолодшим. Рано втратив батька і залишився з матір’ю, котра жила на копійчану пенсію.

Щоб якось існувати і вчитися, він вже на першому курсі став готувати препарати для професора анатомії і тоді отримав право жити в маленькій кімнатці при анатомічному театрі, що полегшувало його більш ніж скромний бюджет.

Для отримання ступеня професора Олександр Степанович написав другу дисертацію і захистив її. Йому було поставлено всього два запитання, на які він відповів детально і точно. Проте відправляючи дисертаціїю до Петербургу на затвердження міністрові про ці його відповіді... забули і затримали їх в Києві. Відсутність потрібних відповідей викликала відмову міністра затвердити дисертацію.

У відповідь на інсинуацію Олександр Степанович вийшов з викладацького складу університету. Протягом низки років він очолював хірургічне відділення Київського військового госпіталю і під час турецької війни 1879 р. відряджався до Сербії, де командував польовим лазаретом.

...Ховало його буквально все місто. На цвинтарі, після панахиди, один з крупних лікарів, товариш Олександра Степановича, збирався сказати прощальне слово, але в цей час з натовпу, що оточував могилу, проштовхнулася вперед дуже бідно одягнена людина, майже обідранець, і відсторонив оратора: «Почекайте, пане, раніше я скажу. Лікар Олександр Степанович, що ж це ти зробив? До кого тепер ми – біднота – підемо? Спасибі тобі за всіх нас, не імущих і хворих! Спи з миром».

ВІДКРИТТЯ, з монографії В. Лаврова і О. Алєксєєва «Комбустіологія: питання історії»