загрузка...
Перескочить к меню

Фабр Андрей (fb2)

файл не оценён - Фабр Андрей [Справочник-дайджест] 24K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ФАБР Андрій Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, державний діяч, перекладач, благодійник. Катеринославський цивільний губернатор.

З дворянської родини. Батько, Фабр Я., – директор казенних виноградників Судакської долини.

Народився 20 серпня 1789 р. в с. Сууксу Феодосійського повіту Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України).

Помер 25 січня 1863 р. в м. Сімферополі Таврійської губернії Російської імперії (нині – столиця АРК України). Похований в склепі власного маєтку Ана-Елі (нині – селище Урожайне) поблизу Сімферополя.

Закінчив екстерном Харківський університет (1819).

Працював канцеляристом Таврійської казенної експедиції (1804-1808), головним доглядачем лісів Таврійської губернії (1808-1819), чиновником канцелярії Таврійського цивільного губернатора (1819-1823), радником губернського правління (1823-1825), прокурором Таврійської губернії (1825-1833), правителем канцелярій новоросійського і бессарабського генерал-губернатора князя М. С. Воронцова (1833-1847), Катеринославським цивільним губернатором (1847 -1857).

У відставку за особистим бажанням, здолавши весь «Табель про ранги» в його цивільній частині. За півстоліття лише раз був у відпустці.

Дійсний статський радник (1837).

Таємний радник (1848).

Член Ради Міністерства внутрішніх справ (1841).

Один з засновників Одеського товариства історії і давнини (1839).

Член Російського географічного товариства (1852).

Член наукового Естляндського товариства.

Член Товариства сільського господарства півдня Росі (1829).

Член Таврійського губернського комітету з селянських справ.

Кавалер орденів св. Станіслава 2-го ступеня з зіркою (1834), св. Станіслава 1-го ступеня (1841), св. Ганни 3-го ступеня (1818), св. Ганни 2-го ступеня (1825), св. Ганни 1-го ступеня (1844), св. Ганни 1-го ступеня з імператорською короною (1851), св. Володимира 4-го ступеня (1822), св. Володимира 3-го ступеня (1833), св. Володимира 2-го ступеня (1855), Білого Орла (1857).

Активно сприяв заснуванню одного з перших історичних музеїв в Україні – нині Дніпропетровському історичному музею ім. Д. І. Яворницького (1849).

Ф. – автор розвідок «Про старожитності народів варварських і особливо про кам’яні статуї, званих бабами» (1840), «Про стародавні нагробки в Криму» (1844), «Про пам’ятники деяких народів варварських, які у давнину мешкали в нинішньому Новоросійському краю» (1848), «Вікопомні старожитності Криму і сполучені з ними спогади» (1859), «Давній побут Епони, нинішнього півострова Тамані» (1861).

Його перу також належить низка публікацій з історії, археології, статистика, сільського господарства.

Переклав з французької «Арріанів періпл Понта Євксинського» (1836).

Увів до наукового обігу багато нових даних з історії тодішньої Новоросії, заклав фундамент історіографічної традиції в її вивченні.

За життя подарував Катеринославському історичному музею унікальні предмети, які заклали основу т.зв. «Єгипетської колекції», а також колекцію «кам’яних баб»; Одеському товариству історії і давнини – колекцію старогрецьких ваз та іншого посуду.

Заповів чверть мільйона рублів сріблом заснованому ним Сімферопольському сирітському будинку, який носив його ім’я; а 20 тисяч десятин землі – для оплати податків бідних, незалежно від їх віросповідання.

Що стосується особистого життя, то наш земляк дуже рано залишився без батька (1792). Був одружений на Констанції Віліс, значно старшою за себе (одружився, ймовірно, під тиском її родичів). В усякому разі, зберігся текст прохання його матері на ім’я імператора Олександра I про розірвання шлюбу як незаконного (не задоволено). Разом з дружиною ніколи не мешкав. За формулярним списком – вдівець з 1857 року.

Мав незаконнонародженого сина Павла (1826), матір’ю якого була дворова дівка Меланія.

У м. Дніпропетровськ відкрито меморіальну дошку Ф. (2005).

Серед друзів та близьких знайомих Ф. – І. Браїлко, С. Меєр, О. Уманець, М. Кашкадамов, М. Воронцов, О. Тройницький, І. Ловягін, Я. Грахов, І. Бларамберг, Г. Соколов, І. Стемпковський, К. Шабельський, П. Ланг, Х. Стевен, Х. Гасгаген, П. Кеппен, В. Княжевич, О. Стурдза та ін.


***

ЗАДЛЯ ІНШИХ, з життєвого кредо А. Фабра

Невід’ємна любов до страдаючого людства.


ШЛЯХИ СПОЛУЧЕННЯ – КИСЕНЬ ЕКОНОМІКИ, з книги А. Фабра «Давній побут Епони, нинішнього півострова Тамані»

Точки суспільного благоденствування різко позначені на узорі землі. …Торгівля і промисловість вважаються головними джерелами багатства, а у такому випадку, чим більше зовнішніх шляхів сполучення, а отже і зв’язків внутрішніх, тим більше пожвавлюється суспільна діяльність.


ПАСАЖИРІВ ВИТЯГАЛИ ВОЛАМИ, зі спогадів П. Яненка

За Катерининським проспектом від моста – пустеля. Вулиця мала найпотворніший вигляд: постійна невилазна багнюка, де часто карети зупинялися і їх витягували з пасажирами волами. Вулицю перерізали упоперек два урвища... Для переїзду через них обладнали нікчемні дерев’яні містки, і вже губернатор Фабр зробив замість містків кам’яні арки, вирівняв вулицю, влаштував шосе і бульвари.


УБОЛІВАВ НАВІТЬ ЗА БУЗОК, зі спогадів О. Молчанової

Дерева на бульварі всі добре прийнялися... Наступної весни зацвів бузок, і розпочалася війна проти любителів дармових букетів. З раннього ранку Фабр вже гуляє бульваром і ловить охочих скористатися бузком.

Не раз траплялося, що він приводив за вуха до училища парочку «повітовиків», викликав доглядача і кричав, аби він їх зараз же випоров за псування рослин, а потім, йдучи, на вухо говорив, щоб він їх полякав, а сікти, мовляв, не треба.


РІЗНОПЛАНОВА ОБІЗНАНІСТЬ, зі спогадів А. Демидова

Правитель канцелярії генерал-губернатора, пан Фабр, зібрав цікаву колекцію... У цьому дендрологічному музеї буде поміщено всякого роду дерева, яке ростуть в Російській імперії. І тепер уже є в ньому багато зразків дерев, як в природному вигляді, так і поліровані.

Пан Фабр, який так благородно користується коротким дозвіллям, що залишається у нього від його найважливіших занять, продемонстрував перед нами, коли ми відвідували його кабінет, не лише надзвичайну ввічливість і люб’язність, але й різнопланову обізнаність.


ЗБІР ПОЖЕРТВУВАНЬ, з кореспонденції Г. Скубака «Напівзабутий пантеон: повернення пам’яті»

Величезну роботу з розміщення і лікування хворих провели губернатор Андрій Якович Фабр, міський голова Іван Ізотович Ловягін і губернський предводитель дворянства К. П. Шабельський. Вони також організували збір пожертвувань серед всіх верств населення на потреби армії з забезпечення військ кіньми, фуражем, продовольством, з перевезення величезної кількості озброєння, боєприпасів, муки, крупи, хворих і поранених, з будівництва і облаштування кухонь, лазаретів, шпиталів.

Зараз, на жаль, прізвища цих людей, котрі так багато зробили для міста, майже забуті і хіба що зрідка згадуються в науковій літературі.


ЦІ РУКИ НІЧОГО НЕ КРАЛИ, з статті Є. Чернова «Фабр Андрій Якович»

Його відрізняла неймовірна працездатність і самовіддача, прагнення неухильно виконати всі завдання, розпорядження і накази, чесність в розпорядженні казенним майном і фінансами, непідкупність і ділова компетентність.

Ці якості особливо виявилися в період Кримської війни 1853-1856 рр., коли Катеринославська губернія перетворилася на прифронтову зону. Фабр неодноразово одержував екстраординарні повноваження і значні кошти в повне своє розпорядження... Проявляючи дбайливість, він повертав до скарбниці заощаджені суми.


МІСЦЕВИЙ РИШЕЛЬЄ, з нарису М. Кавуна «Життя чудового губернатора»

У 1812 р., коли Росія воювала з Наполеоном, Таврида воювала з не менш небезпечним ворогом – страшною хворобою, що казна-звідки прийшла, – чумою. Особливо та вирувала в рідному повіті Фабра – Феодосії. Вона охопила понад 50 населених пунктів на просторі двохсот верст. У одному документі початку XIX століття кучерявою канцелярщиною мовиться, що Фабр, «запропонувавши сам себе до вживання в найнебезпечніші місця, повністю виправдав довіру, яку йому виявило начальство». Негайно відправився в охоплені епідемією райони і не боячись заразитися, брав участь в порятунку населення. За що і одержав «Високе Монарше благовоління». Щось подібне до сучасної «Почесної грамоти» чи «Подяки».

Як сказано в документі, Фабр за власною ініціативою «мав в своєму завідуванні багато заражених сіл, в яких припинив чуму, був доглядачем розташованого на річці Яндолі чумного лазарету, до якого звозили зачумлених з різних місць, проводив по всьому зачумленому краю обкурювання за методом Гітона де Морво». Мабуть, допомогли і метод, і самовідданість. Чума відступила...

А в липні 1830 р. в столиці Криму – Сімферополі – знов бушувала епідемія: цього разу холери-морбус. Фабра призначили піклувальником одного з кварталів міста без відриву від основної діяльності і він сумлінно виконував ці обов’язки. Про це навіть зроблено окремий запис в формулярному послужному списку.


КАЗКОВИЙ ДАРУНОК НЕЗАМОЖНИМ СИРОТАМ, з дослідження О. Бобкової «З історії благодійності на Півдні України: А. Я. Фабр»

Вінцем добродійної діяльності А. Я. Фабра стало створення притулку для хлопчиків-сиріт у Сімферополі. ...Усе своє майно він заповів майбутньому благодійному закладові.

Це рішення було прийняте задовго до смерті. Найперша дата реєстрації заповіту – 18 вересня 1846 р. Згідно з цим документом всі маєтки та зібраний за довгі роки життя капітал меценат передав «на вічні часи та невід’ємно на користь малолітніх незаможних сиріт».

Заповіт кілька разів переписувався та доповнювався. Так, у 1859 р. духівниця була доповнена декількома пунктами, що висвітлювали майбутній уклад сирітського будинку. У них А. Я. Фабр чітко визначив кількість і стать сиріт, а також їхній вік. До притулку повинні були прийматися 20 хлопчиків у віці від 4 до 13 років. Обмеження числа дітей меценат пояснив тим, що «краще доглядати їх меншу кількість, але надати їм більш пристойне утримання».

Однією з обов’язкових умов прийняття до притулку, за бажанням А. Я. Фабра, стало місце народження сиріт. Вони неодмінно повинні були бути вихідцями з Таврійської губернії.

30 листопада 1864 р. у відремонтованому будинку відбулося урочисте відкриття притулку для хлопчиків-сиріт. У відповідності із заповітом він одержав назву «Таємного радника Фабра будинок піклування сиріт».

По досягненні 10 років сироти автоматично одержували право відвідувати міське училище. Надалі найбільш обдаровані діти могли продовжити навчання – їм надавалася можливість вступу до гімназії.

Сирітський будинок, починаючи з 80-х рр. XIX століття, мав у своєму розпорядженні матеріальну базу для надання своїм випускникам вищої освіти.

...А. Я. Фабр оговорював можливість розширення закладу, «якщо сума, із залишків від щорічних прибутків..., надасть достатні до того кошти». Вже через шість років після відкриття сирітського будинку така можливість була знайдена і кількість вихованців збільшили до 34.

...До 30 травня 1924 р. носив ім’я А. Я. Фабра, а потім був перейменований у Раднаркомівський. Будівля збереглася і донині. Сьогодні тут розташовується Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим.


ПРИРОДЖЕНА ЕКОНОМНІСТЬ, з телесюжету Н. Рекуненко «Видатні імена»

Окрім бажання особисто брати участь у всіх справах, Андрія Яковича відрізняла також надзвичайна економність, точніше – скупість.

Все місто обговорювало його потерту єнотову шубу, в якій рідко хто міг визнати у Фабрі начальника губернії. На званих вечерях він велів подавати до десерту один і той же ананас, який ніхто не наважувався розрізати; до смаженої курки приробляв один і той же фазанячий хвіст; всі старі речі, аж до коробок від сардин, зберігав і продавав.


ВИКУПИВ ДВОРОВУ ДІВКУ, історичний факт

Людинолюбний характер Фабра найяскравіше виявився в тому, що жінку, яка потім народить йому сина, він... викупив у колишнього власника.

В архіві збереглася «купча» від 22 грудня 1824 р., де йдеться про придбання А. Я. Фабром «дворової дівки 20-ти років Меланії Іванової, проданої відставним майором Іваном Івановичем Забеліним, який раніше придбав її у корнета Барона фон Райоренітова».


РОЗЖАЛУВАЛИ, бувальщина

Якось молодий мешканець Катеринослава звернувся до Фабра з проханням видати йому казенну подорожню грамоту (папір, який давав право на поштових станціях одержувати коней поза чергою). Андрій Якович звелів прийти наступного дня.

Молодик з’являється. Фабру про це доповідають. І губернатор, узявши наперед приготовану солдатську рушницю, стає біля дверей на витяжку, ніби караульний. Прохач входить до кабінету і в подиві зупиняється перед Фабром. А той з незворушним спокоєм говорить:

– Розжалуваний, ваше благородіє, в солдати, за те, що виписав вам казенну подорожню.

Всі регочуть, а зніяковілий прохач засоромлено йде геть.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг   Поиск по содержимому сайта

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...