Родства не помнящие? [Николай Михайлович Сухомозский] (pdf) читать постранично

ПОЛЕМІКА
Свою історію ми започаткували не 1991-го. І не за царя Панька...
Вам відомі прізвища класиків англійської, французької і австро-німецько-румунської літератур Д.
Конрада, А. Боске і П. Целана, національного поета Ізраїлю Х. Бялика, народного письменника
Білорусі Я. Бриля, фундатора жанру трагіфарсу на європейських теренах М. Корвін-Петровської?
А австрійського економіста Л. фон Мізеса, американського астронома В. Жардецького,
французьких мікробіолога С. Виноградського і композитора І. Маркевича, польських етнографа
М. Віташевського і математика С. Улама, угорсько-болгарського мовознавця Ю. Венеліна?
Нарешті, служителів культу П. Величковського і Г. Кониського, зарахованих відповідно
Румунською та Білоруською Православними Церквами до лику святих?
Відомі далебі не всі?
Тоді давайте ближче до нашої не дуже давньої спільної історії з Московією. Російських філософа
М. Бердяєва, прозаїків М. Гнідича, І. Бабеля, В. Катаєва, М. Башкирцевої, Ю. Олеші, В. Яна, М.
Алданова, В. Гаршина знаєте? А поетів Г. Ахматову, М. Волошина, Д. Бурлюка? Співака О.
Вертинського, художника О. Мурашка, математика М. Остроградського, архітектора О. Салько,
флотоводця С. Макарова, дослідника Арктики Г. Сєдова? І знову таки служителів культу Д.
Туптала, Г. Долганова, О. Мацєєвича, С. Кристалевського, Я. Горленка, П. Величковського,
канонізованих уже Російською Православною Церквою Московського патріархату?
Знаєте багатьох? Точно? Як на шальках аптекарських терезів?!
І все ж доведеться розчаруватися: ви помилилися. Ні, названі персони справді увійшли в історію і не з чорного ходу. Та й з прізвищами та ініціалами ви нічого не наплутали. А схибили в тому, що
вони, попри усталені визначення «німецький», «французький», «американський» тощо, відвічно
належать… Україні.
Рука тягнеться до довідника, аби загнати автора-невігласа у глухий кут? Справді, за допомогою
різноманітних енциклопедій ви де-юре парі виграєте. А от де-факто правди там – на гріш.
Багатовічна історія нашої держави склалася так, що в ній тривалий, навіть в історичному вимірі,
час господарювали зайди: хазари, Рюриковичі, монголи, литовці, поляки, австро-угорці,
московіти, інтернаціоналісти-комуністи. Відповідно і населення вважалося підданим цих панів.
То що ж, історія України розпочалася лише після розпаду Радянського Союзу?!
Відразу зазначу: розмаїття думок з цього не складного питання, – неймовірне. Проте домінують
дві.
Перша. Все, що з‘явилося на земній кулі, з‘явилося на берегах Дніпра: людина, культура, залізо,
колесо і навіть слони вкупі з цифрами. Себто, спочатку було Слово, потім – ми, а потім –
цивілізація на третій від сонця планеті.
Друга. Україна «з‘явилася на світ» 1991-го року. А все, що було «до того», – чужа історія.
Адепти цієї версії, приміром, стверджують, що першим національним астронавтом є Л. Каденюк,
хоча насправді ще задовго до нього на земній орбіті побувало майже два десятки вихідців з
України!
Ще парадоксальніша ситуація з космонавтом В. Жолобовим. Він не лише народився в Херсонській
області, а й на початку 80-х років минулого століття повернувся з російського Зоряного Містечка
на історичну батьківщину. А коли СРСР розпався, як офіцер, склав присягу на вірність офіційному
Києву. Ба, навіть став спочатку головою Херсонської обласної Ради, потім – головою
облдержадміністрації, пізніше очолив Національну космічну агенцію України. І що ж?
Ми вперто його українським зореплавцем... не вважаємо. Це патріотизм?!!
Так, В. Жолобов, як і інші космонавти, вихідці з України, починаючи з 1962 р., літали не
національними космічними човнами, а радянськими і російськими. Але ж і Л. Каденюк піднявся
на орбіту не на борту «Січі», а американського “Шаттла”.
Висновок: ми позбавляємо себе значної частини славного минулого, в той час як не тільки
Запорозька Січ і козаки, явища, безперечно, непересічні для світової історії, мають звеличувати
нашу державу в очах світової спільноти.
На мій погляд, обидві вище згадані точки зору на власну історію, набираючи широкого розголосу,
перешкоджають не лише розробці багатостраждальної об‘єднавчої національної ідеї, а й
формуванню пристойного міжнародного іміджу України. Бо не личить еліті (хоч науковій, хоч
політичній), котра незмінно позиціонує себе як європейська, ні відмовлятися від власного
минулого, ні розмахувати шаликом надуманої винятковості.

1

Поглянемо на Росію. Як там ставляться до видатних особистостей, які творили її – впродовж
останніх чотирьох століть багато в чому спільну з українською – історію? Про відмову від бодай
одного славного імені не може бути й мови! Навпаки, північний сусіда, і тут проявляється його
споконвічна «імперська» сутність, не проти привласнити й те, що йому не належить. Отож,
видатним росіянином нині офіційно вважається кожний, хто:
1. Будь-коли і бодай найменший термін навчався на території нинішньої Федерації.
2.