Мартынов Дмитрий [Николай Михайлович Сухомозский] (pdf) читать постранично

МАРТИНОВ Дмитро Якович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Астроном.
З учительської родини.
Народився 7 квітня 1906 р. в м. Керчі Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна
Республіка Крим України).
Помер 22 жовтня 1989 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Навчався на фізико-математичних факультетах Кримського (1922-1924), Казанського (1924-1926)
університетів.
Працював викладачем (1932-1951), ректором (1951-1954) Казанського державного університету,
директором його астрономічної обсерваторії ім. Енгельгардта (1931-1954), викладачем
Московського державного університету (1954-1985).
Заслужений діяч науки Татарської АРСР (1945).
Заслужений діяч науки РРФСР (1966).
Член Міжнародної астрономічної ради (1945).
Голова комісії академії наук СРСР з космічної топоніміки (1977).
Голова Всесоюзного астрономічно-геодезичного товариства (1960-1975).
Іноземний член британського Королівського астрономічного товариства (1969).
Лауреат премії ім. Ф. Бредихіна (1986).
Нагороджений медаллю Астрономічної ради академії наук СРСР «За відкриття нових
астрономічних об’єктів» і Золотою медаллю ВДНГ СРСР.
Виявив залежність «період – спектр» для тісних подвійних зоряних систем, відкрив і досліджував
процеси перенесення речовини в тісних подвійних зоряних систем, заклавши основи сучасних
уявлень про еволюцію з обміном мас; досліджував фізику ефектів еліптичності і віддзеркалення в
тісних подвійних зоряних системах.
Одним з перших у світі вивчав обертання еліптичних орбіт затемнених подвійних зірок, що стало
основою спостережень для сучасної теорії внутрішньої будови і еволюції зірок.
Друкувався у виданнях «Успіхи фізичних наук», «Повідомлення астрономічної обсерваторії ім.
Енгельгардта».
Перу М. належать наступні доробки: «Зв’язок між періодом і спектром у затемнених змінних»
(1937), «Затемнені змінні зірки» (1939), «Дослідження періодичних нерівностей в епохах
мінімумів затемнених змінних зірок» (1943), «Тісні подвійні зірки і їх значення для теорії зоряної
еволюції» (1972), «Курс практичної астрофізики» (1960), «Курс загальної астрофізики» (1965).
Ім’я нашого земляка присвоєно малій планеті № 2376.
Серед друзів та близьких знайомих М. – В. Баранов, С. Корольов, В. Цесевич, М. Грачов, Х.
Халіуллін, Є. Перепьолкін, М. Козирєв, О. Дубяго, Ю. Липський, А. Яковкін, М. Кобрін та ін.
***
ПРИСТОСОВАНІСТЬ – НЕВИЧЕРПНА, з наукового кредо Д. Мартинова
Пристосовність живих організмів до навколишнього середовища ...невичерпна. Тому якщо живі
істоти є на Марсі, вони могли пристосуватися до тамтешніх умов і в своїх вищих формах– у
формах розумних істот. Але саме тому, що умови життя на Марсі не схожі на земні, треба думати,
що розумні істоти на Марсі (якщо вони є) абсолютно не схожі на нас, людей.
СУЗІР’Я МАЙБУТНІХ ГЕНІЇВ, зі спогадів Д. Мартинова
До складу талановитої групи студентів, яка сформувалася в Ленінградському університеті в 20-і
роки ...входили М. Бронштейн, Г. Гамору, Л. Ландау, Д. Іваненко– блискуче сузір’я майбутніх
зірок першої величини!
З них М. Бронштейн і Д. Іваненко не раз приїжджали до Пулково, і тут велися широкі і вільні
обговорення найрізноманітніших питань теоретичної фізики і астрофізики, з яких народилося
незабаром декілька важливих робіт. М. Бронштейн– яскравий брюнет, стриманий, із спокійною
мовою, бездоганною логічністю і переконливістю. Д. Іваненко, навпаки, галасливий, з швидкою
мовою, що вільно ллється і свідчить, що той (мало не сказав «оратор») чудово володіє предметом,
а, окрім того, сповнений ідей... Бронштейн саме розв’язав низку важливих питань теорії

перенесення випромінювання в атмосферах Сонця і зірок, а Д. Іваненко і В. Амбарцумян
підготували декілька робіт з математичної фізики і фізики ядра.
У цей же час з питаннями астрофізики зіштовхнувся і Л. Ландау, результатом чого стала його
робота 1932 р. про можливість існування надщільних зірок.
СЛАВА ГЕРОСТРАТІВ, з статті Д. Мартинова «Літаючі тарілки»: тест на інтелект»
Якщо репортер повідомляє в газету чутки про НЛО, а газета друкує його повідомлення, то за цим
стоїть ні що інше, як комерційний розрахунок, зарплата, наклад. Газета набуває популярності,
репортер – теж, а той, хто перший заговорив про «блюдце» чи «тарілку», набуває слави серед осіб,
котрі його знають, а може бути, й незнайомців. Потім з пропагандою НЛО виступають вже автори
брошур, книг, кінофільмів. Про них читають лекції – все це в гонитві за славою, а попереду
маячить той же гонорар.
Слава ця до певної міри подібна до слави Герострата, тому що а широких колах руйнується
пошана до науки, до її здобутих величезною працею результатів. Адже в повідомленнях про НЛО
немає нічого конструктивного, творчого. ...Весь цей галас отруйно охарактеризований відомим (і
чудовим) англійським письменником-фантастом А. Кларком в рецензії для газети «Нью-Йорк
Таймс»: «НЛО не говорять нам