Народження АДАМа (Із спогадів штурмана Азимута) [Юрій Ячейкін] (fb2) читать постранично

- Народження АДАМа (Із спогадів штурмана Азимута) 104 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Юрій Дмитрович Ячейкін

Настройки текста:




Ячейкін ЮрійНародження Адама

Юрiй Ячейкiн

Народження Адама

Iз спогадiв штурмана Азимута

Одного незабутнього вечора (i майте на увазi, що це абсолютно об'сктивне визначення, а не просто лiтературний прийом) капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха заходився складати повний список своух незлiченних скарбiв.

Робота ця копiтка, вимагас винятковоу уваги i зосередженостi. Тому, звичайно, галактичному мандрiвниковi було не до мене.

Як людина i друг капiтана, я розумiв його. Треба ж колись навести у садибi зразковий музейний лад! Але як сдиний представник небрехознавства не мав права вибачити цього злочинного для молодоу науки розбазарювання дорогоцiнного часу.

Хiба ж не мiг вiн проiнвентаризувати своух унiкумiв пiсля мого вiд'узду?

Я нервово мiряв кроками з кутка в куток вiтальню, з вiдвертим незадоволенням спостерiгаючи цю нескiнченну сiзiфову працю. Та тут же роботи на рiк для чортовоу дюжини досвiдчених експертiв! А небрехознавство в моуй особi нетерпляче чекас нових захопливих пригод. А капiтан мовчить, мов зiпсований гучномовець!

Та Небреха нiби прочитав моу понурi думки. Вiн на мить одiрвався вiд ресстрацiу i розсудливо порекомендував:

- Молодий чоловiче, замiсть вiдволiкати мою увагу оцим iмпровiзованим хатнiм марафоном, узяли б краще та переглянули один досить цiкавий документ. Допитливий читач знайде в ньому багато повчального. Це мiй штурман Азимут накидав звiт про нашу першу спiльну подорож. Пам'ятасте, я колись побiжно згадував про навкологалактичнi мандри? То оце про них. Ех, якби я тодi запiзнився хоч на день...

I замiсть продовження свого iнтригуючого вступу вiн тiльки махнув рукою. Та оця красномовна пантомiма була зрозумiла без слiв. Капiтанова рука з затисненою люлькою наче промовляла:

- Авжеж, ще день затримки, i ви ниньки не мали б честi слухати старого бувальця...

Капiтан Небреха визволив з-пiд циклопiчноу купи сувенiрiв грубезний пожовклий фолiант, надiйно прошитий з лiвого борту позеленiлим вiд часу мiдним дротом, здмухнув з палiтурки солiдний шар пилу (безумовно, космiчного) i протягнув його менi.

Я з радiсним хвилюванням поклав рукопис собi на колiна. Зрозумiйте мене, я тримав докладний звiт про першу спiльну мiжзоряну подорож Небрехи та Азимута, власноручно занотований його вiрним штурманом! Оце поталанило...

Та ледве я з побожнiстю перегорнув першу сторiнку, як мало не впав з. стiльця вiд подиву.

Спостережливий хазяун пильно глянув менi в очi i спокiйно зауважив:

- Певно, вас бентежить той, на перший погляд, незбагненний факт, що рукопис незабутнього Азимута нашкрябано мосю власною рукою?

Я тiльки й годен був, що ствердливо хитнути головою.

- Дiйсно, це моя рука, - холоднокровне визнав капiтан Небреха. - Мiй почерк i справдi можна упiзнати навiть без графологiчноу експертизи. А мiж тим, у цiй невiдповiдностi мiж особою автора i рукописом немас нiчого дивного. Бачите, загалом Азимут був хлопець хоч куди, але на писанину страшенно ледачий. Його легше було примусити зжувати мiшок сухоу хлорели, анiж скласти хоча б маленьку телеграму. I от, коли я дав йому домашнс завдання пiдготувати оцей звiт, вiн, аби полегшити собi працю, набалакав його на магнiтофонну стрiчку. Згодом, на дозвiллi, я й переписав слово в слово його, треба визнати, вельми зухвалi теревенi, щоб в архiвi був хоч елементарний порядок. Знову ж таки, що записано пером, того не виволочеш волом.

Капiтан Небреха вмочив свою постiйнонедiючу авторучку у пiвлiтрову банку з чорнилом i замислено додав:

- I, знасте, я вчасно це зробив, бо ледве поставив останню крапку, як мишi оту стрiчку погризли...

Ось чому зараз, гортаючи неоцiненнi сторiнки правдивого Азимутового лiтопису, я з завмиранням серця думаю, що якби не оця далекоглядна завбачливiсть капiтана, людство й понинi не знало б однiсу з найдивовижнiших його пригод.

Н.Е.ЗАТУЛИВУХО, небрехознавець.

1. БЕНТЕЖНА ОБ'ЯВА

Слухайте, слухайте, слухайте!

Говорить штурман Азимут.

Почну з iнтимного визнання. Менi завше спадас на думку, що якби мiй улюблений капiтан Небреха за усю свою космiчну практику здiйснив тiльки оцю незвичайну подорож, про яку вiн примусив мене звiтувати, i бiльше нiколи в життi не торував мiжзоряних шляхiв, iм'я його все одно слiд було б золотими лiтерами вписати в iсторiю всесвiтнiх мандрiв.

Спочатку це була просто смiлива до божевiлля гiпотеза, а потiм неперевершений за свосю вiдчайдушнiстю навкологалактичний рейс, що завершився таким несподiваним вiдкриттям, яке перевернуло наше уявлення про походження життя на планетах i примусило усiх по-новому подивитися на самих себе.

Та спершу розповiм вам, з чого все почалося.

Я тодi кiнчав школу космонавтiв по класу штурманiв. За кiлька днiв мали вiдбутися останнi екзамени на атестат космiчноу зрiлостi!

Втiм, перспективи у мене були невтiшнi, хоч я змалку мрiяв про захопливi звитяги за межами тяжiння Землi. Рiч у тiм, що остання мiжзоряна експедицiя стартувала ще тодi, коли я навiть не голив вуса, а наступна планувалася аж на той час, коли я вже ходитиму з бородою.

Отож годi було й