Народження АДАМа (Із спогадів штурмана Азимута) [Юрій Ячейкін] (fb2) читать онлайн

- Народження АДАМа (Із спогадів штурмана Азимута) 104 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Юрій Дмитрович Ячейкін

Настройки текста:



Ячейкін ЮрійНародження Адама

Юрiй Ячейкiн

Народження Адама

Iз спогадiв штурмана Азимута

Одного незабутнього вечора (i майте на увазi, що це абсолютно об'сктивне визначення, а не просто лiтературний прийом) капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха заходився складати повний список своух незлiченних скарбiв.

Робота ця копiтка, вимагас винятковоу уваги i зосередженостi. Тому, звичайно, галактичному мандрiвниковi було не до мене.

Як людина i друг капiтана, я розумiв його. Треба ж колись навести у садибi зразковий музейний лад! Але як сдиний представник небрехознавства не мав права вибачити цього злочинного для молодоу науки розбазарювання дорогоцiнного часу.

Хiба ж не мiг вiн проiнвентаризувати своух унiкумiв пiсля мого вiд'узду?

Я нервово мiряв кроками з кутка в куток вiтальню, з вiдвертим незадоволенням спостерiгаючи цю нескiнченну сiзiфову працю. Та тут же роботи на рiк для чортовоу дюжини досвiдчених експертiв! А небрехознавство в моуй особi нетерпляче чекас нових захопливих пригод. А капiтан мовчить, мов зiпсований гучномовець!

Та Небреха нiби прочитав моу понурi думки. Вiн на мить одiрвався вiд ресстрацiу i розсудливо порекомендував:

- Молодий чоловiче, замiсть вiдволiкати мою увагу оцим iмпровiзованим хатнiм марафоном, узяли б краще та переглянули один досить цiкавий документ. Допитливий читач знайде в ньому багато повчального. Це мiй штурман Азимут накидав звiт про нашу першу спiльну подорож. Пам'ятасте, я колись побiжно згадував про навкологалактичнi мандри? То оце про них. Ех, якби я тодi запiзнився хоч на день...

I замiсть продовження свого iнтригуючого вступу вiн тiльки махнув рукою. Та оця красномовна пантомiма була зрозумiла без слiв. Капiтанова рука з затисненою люлькою наче промовляла:

- Авжеж, ще день затримки, i ви ниньки не мали б честi слухати старого бувальця...

Капiтан Небреха визволив з-пiд циклопiчноу купи сувенiрiв грубезний пожовклий фолiант, надiйно прошитий з лiвого борту позеленiлим вiд часу мiдним дротом, здмухнув з палiтурки солiдний шар пилу (безумовно, космiчного) i протягнув його менi.

Я з радiсним хвилюванням поклав рукопис собi на колiна. Зрозумiйте мене, я тримав докладний звiт про першу спiльну мiжзоряну подорож Небрехи та Азимута, власноручно занотований його вiрним штурманом! Оце поталанило...

Та ледве я з побожнiстю перегорнув першу сторiнку, як мало не впав з. стiльця вiд подиву.

Спостережливий хазяун пильно глянув менi в очi i спокiйно зауважив:

- Певно, вас бентежить той, на перший погляд, незбагненний факт, що рукопис незабутнього Азимута нашкрябано мосю власною рукою?

Я тiльки й годен був, що ствердливо хитнути головою.

- Дiйсно, це моя рука, - холоднокровне визнав капiтан Небреха. - Мiй почерк i справдi можна упiзнати навiть без графологiчноу експертизи. А мiж тим, у цiй невiдповiдностi мiж особою автора i рукописом немас нiчого дивного. Бачите, загалом Азимут був хлопець хоч куди, але на писанину страшенно ледачий. Його легше було примусити зжувати мiшок сухоу хлорели, анiж скласти хоча б маленьку телеграму. I от, коли я дав йому домашнс завдання пiдготувати оцей звiт, вiн, аби полегшити собi працю, набалакав його на магнiтофонну стрiчку. Згодом, на дозвiллi, я й переписав слово в слово його, треба визнати, вельми зухвалi теревенi, щоб в архiвi був хоч елементарний порядок. Знову ж таки, що записано пером, того не виволочеш волом.

Капiтан Небреха вмочив свою постiйнонедiючу авторучку у пiвлiтрову банку з чорнилом i замислено додав:

- I, знасте, я вчасно це зробив, бо ледве поставив останню крапку, як мишi оту стрiчку погризли...

Ось чому зараз, гортаючи неоцiненнi сторiнки правдивого Азимутового лiтопису, я з завмиранням серця думаю, що якби не оця далекоглядна завбачливiсть капiтана, людство й понинi не знало б однiсу з найдивовижнiших його пригод.

Н.Е.ЗАТУЛИВУХО, небрехознавець.

1. БЕНТЕЖНА ОБ'ЯВА

Слухайте, слухайте, слухайте!

Говорить штурман Азимут.

Почну з iнтимного визнання. Менi завше спадас на думку, що якби мiй улюблений капiтан Небреха за усю свою космiчну практику здiйснив тiльки оцю незвичайну подорож, про яку вiн примусив мене звiтувати, i бiльше нiколи в життi не торував мiжзоряних шляхiв, iм'я його все одно слiд було б золотими лiтерами вписати в iсторiю всесвiтнiх мандрiв.

Спочатку це була просто смiлива до божевiлля гiпотеза, а потiм неперевершений за свосю вiдчайдушнiстю навкологалактичний рейс, що завершився таким несподiваним вiдкриттям, яке перевернуло наше уявлення про походження життя на планетах i примусило усiх по-новому подивитися на самих себе.

Та спершу розповiм вам, з чого все почалося.

Я тодi кiнчав школу космонавтiв по класу штурманiв. За кiлька днiв мали вiдбутися останнi екзамени на атестат космiчноу зрiлостi!

Втiм, перспективи у мене були невтiшнi, хоч я змалку мрiяв про захопливi звитяги за межами тяжiння Землi. Рiч у тiм, що остання мiжзоряна експедицiя стартувала ще тодi, коли я навiть не голив вуса, а наступна планувалася аж на той час, коли я вже ходитиму з бородою.

Отож годi було й сподiватися на путнс призначення.

Я прекрасно усвiдомлював, що у найкращому випадку мене зарахують до екiпажу вантажноу ракети, i я до скону возитиму по зауждженiй трасi мiнеральнi добрива з Мiсяця.

Звичайно, дiло це потрiбне й почесне. Але з нескладними штурманськими обов'язками на борту вантажноу ракети впорався б навiть робот, запрограмований у куцих межах пiдготовчого курсу. Заприсягаюся усiма заресстрованими сузiр'ями, що у тi днi я вiддав би пiвжиття тiльки за те, щоб опинитися на задубiлому астероудi i зубами вицокувати сигнали SOS!

Та нинi у мене немас нiяких пiдстав лаяти долю. Саме у тi невеселi днi я повiрив у глибоку мудрiсть загальновiдомого правила : чим гiрше - тим краще.

А було так.

Iду якось Хрещатиком, i все не миле менi. Навколо весна, дiвчата вже морозивом ласують, а менi байдуже. Дивлюся на чисте блакитне небо, де невтомно снують бiле павутиння реактивнi лiтаки, i сумовито зiтхаю:

- Ех, Азимуте, Азимуте! Невиправний романтику! Не бути, видно, тобi, Азимуте, мiжзоряним вовком, а бути периферiйним вiзником...

Ну, сам не знаю як, мабуть, знiчев'я, зупинився перед велетенською дошкою "Мiськдовiдки". Стою - руки у кишенях - i апатично переглядаю усiлякi "шукаю", "мiняю", "приймаю", "пропоную"...

Вже й повернути хотiв, коли раптом мене нiби громом ударило. Аж потилиця спiтнiла. Дивлюся на маленьку непоказну об'явку, надряпану хiмiчним олiвцем на аркушi з учнiвського зошита, i власним очам не йму вiри.

Що це? Сон, галюцинацiя, марево?

"ШУКАЮ СУПУТНИКА (НЕ ШТУЧНОГО, А ЗВИЧАЙНУ ДВОНОГУ IСТОТУ) ДЛЯ НАВКОЛОГАЛАКТИЧНОГО РЕЙСУ. ЗАЦIКАВЛЕНIЙ ОСОБI СЛIД ПIДНЯТИСЯ ЛIФТОМ НА ДВАНАДЦЯТИЙ ПОВЕРХ ГОТЕЛЮ "КОМЕТА". СТУПИТИ ТРИ КРОКИ ВПЕРЕД, ПОВЕРНУТИ ЛIВОРУЧ I ВIДРАХУВАТИ ВЗДОВЖ КОРИДОРА П'ЯТДЕСЯТ ОДИН КРОК, ПОВЕРНУТИ ПРАВОРУЧ, ВIДМIРЯТИ ЩЕ ЧОТИРИ КРОКИ I ОПИНИТИСЯ ПЕРЕД ДВЕРИМА З НОМЕРОМ 326. ТОДI ЧЕМНО ПОСТУКАТИ I, ЯКЩО БУДЕ ДОЗВIЛ, ЗАЙТИ ТА ЗАПИТАТИ КАПIТАНА НЕВРЕХУ. ТIЛЬКИ ТОЧНЕ ВИКОНАННЯ ЦIрт НЕСКЛАДНОт ШСТРУКЦIт ВРЯТУр ЗАЦIКАВЛЕНУ ОСОБУ ВIД МАРНИХ БЛУКАНЬ ПО ГОТЕЛЮ, ЩО ЯВЛЯр СОБОЮ НОВIТНIЙ ЛАБIРИНТ.

Капiтан Н-ха".

О небо! Якби мене тiсу митi прошило електричним струмом, я швидше прийшов би до тями. Написати таку безглузду об'яву! Наче знайти треба не людину, а спорядити експедицiю на пошуки старовинного пiратського скарбу!

"А втiм, що тут, зрештою, дивного? - гамуючи розбурханi почуття, подумав я. - З усього видно, що автор об'яви достеменно знас собi справжню цiну".

Та як не намагався заспокоутися, а деяких сумнiвiв, однак, не позбувся.

А що, коли об'яву повiсив незграбний жартiвник, що вирiшив поглузувати з бiдолашних випускникiв школи космонавтiв? I взагалi, що за один капiтан Небреха? Хто чув про нього? Це ж смiшно, щоб досвiдченому мiжзоряному мандрiвниковi звичайнiсiнький готель видався лабiринтом? Як вiн тодi орiснтусться в безмежних просторах Всесвiту?

Отак подумав i вирiшив: перш нiж бiгти до цього дивака, варто розпитати про нього старих командорiв. Можливо, вони щось чули про цього зарозумiлого витiвника i дадуть менi добру пораду.

Я озирнувся i злодiйкувато зiрвав про всяк випадок об'яву з дошки "Мiськдовiдки". Щоб, бува, мене хтось не випередив, поки я бiгатиму до знайомих. Що не кажiть, а йшлося про навкологалактичний рейсi А я з iсторiу знав, що на таку важку подорож ще не наважувався жоден з космiчних вовкiв.

Ото заховав подалi об'яву i швиденько попрямував до капiтана Козира. Цього року вiн у нас у школi читав факультативний курс. У такий спосiб уславлений капiтан Козир заробляв грошi на капiтальний ремонт "гантелi" (так вiн величав свiй зорелiт), якого вельми покалiчив на досi не впорядкованих кiльцях Сатурна.

2. РЕКОМЕНДАЦIт КАПIТАНА КОЗИРА

Капiтан Козир, на безрозмiрному бушлатi якого (на велетенський рiст капiтана важко було знайти робу за розмiром) сяяла зiрка ордена командорiв, зустрiв мене iз зворушливою гостиннiстю.

- Ага! Юнь ще не забувас старих капiтанiв! - заревiв вiн таким густим басом, що заростi хлорели в дiжках похилилися, а скло у вiкнах задеренчало. - Це присмно. Дуже присмно! Прошу сiдати i розповiдати, яка щаслива орбiта вивела вас на траверс мосу халабуди. Гей, Малюче, ще два коктейлi з молока i пасти! Ад екземплюм! [ad exemplum (лат.) - за зразком]

Знаменитий робот Малюк дивився на громоподiбного капiтана Козира закоханими лiхтарями, що йому анiтрохи не заважало iз спритнiстю досвiдченого бармена збивати добiрнi коктейлi. Оцю животворну сумiш капiтан смоктав крiзь товстенний нейлоновий шланг, який менш героучнi натури використовують хiба що пiд час небезпечних протипожежних робiт.

У присутностi цiсу вiдомоу на всiх космiчних трасах людини мене з новою силою огорнули сумнiви. Зараз смiховинна об'ява здавалася менi не варта нiякоу уваги.

- Я слухаю вас, мiй юний друже! - привiтно вибухнув капiтан на повних регiстрах свого неможливого голосу.

- Оце прийшов за порадою, - непевно мовив я.

- На консультацiю! - виправив мене капiтан Козир. - Так називають бесiди з викладачами у вашiй космiчнiй школi?

- Точнiсiнько так! - запевнив я. - Я й кажу: оце iду Хрещатиком i раптом бачу об'яву, про яку досi не можу скласти нiякоу путньоу думки. Не знаю навiть, чи це жарт, чи просто нiсенiтниця...

Я витяг з кишенi аркуш, розгорнув його i подав капiтановi.

- Тисяча москiтних метеоритiв! - загримiв вiн i аж пiдскочив з мiсця. Я поспiхом роззявив рота, щоб не оглухнути, як пiд час артилерiйськоу канонади. - Пiзнаю руку мого друга капiтана Небрехи! Екс ункве леонем! [ex unque Leonem (лат.) - по кiгтю лева, тобто, видно птаха по польоту]. Але звернiть увагу, з якою винятковою скромнiстю капiтан Небреха готус нову карколомну експедицiю. Навiть менi не подзвонив!

- То ви знасте його? - вихопилось у мене.

- Ще б пак! Це один з найуславленiших мiжзоряних вовкiв, якi тiльки ганялися за кометами! Гордiсть корпусу командорiв! Невже ви не чули про нього?

- Анiчогiсiнько, - похнюпивсь я.

Вiд такого ганебного визнання аж у доброзичливого робота Малюка зеленi лiхтарi раптом спалахнули зловiсним червоним кольором.

- Фобос i Деймос! [Фобос i Деймос - супутники Марса, у перекладi з грецькоу - Страх i Жах] - скрикнув капiтан Козир. - Чого тiльки вас у школi навчають? А тим часом, молодий чоловiче, комукому, а вам, випускниковi, слiд було б знати, що не хтось iнший, а саме капiтан Небреха у далекому сузiр'у Волосся Веронiки вiдкрив чудернацьку планету, яка являла собою голову живоу iстоти!

Я понуро мовчав, мов нещасливий школяр на екзаменi, якому дiстався бiлет з моторошним номером тринадцять.

От що значить - сачкувати з лекцiй на пляж...

На мос щастя, капiтан Козир захоплено поринув у спогади.

- Атож, це була повчальна, але дуже небезпечна подорожi Небреха тодi трохи не наклав головою! Тiльки-но вiн почав гальмувати, садовлячи ракету на нiс планети, як вона чхнула, i безпорадну коробку капiтана вiдкинуло, наче комаху. Бачте, яке лихо - у планети на той час була нежить. Та Небреха не з тих слабкодухих туристiв, якi одразу задкують перед непоборними труднощами. Вiн таки дослiдив планету-голову i вивiдав усi уу найпотасмнiшi думки.

- Яким чином? - насмiлився запитати я.

- А дуже просто, - врочисто прогримiв капiтан Козир. - Вiн влетiв планетi в одне вухо, а вилетiв в iнше. На мiй погляд, це генiальний вхiд i вихiд!

- Неймовiрно...

- Але факт! I вкарбуйте собi, юначе, славетний капiтан Небреха не тiльки невтомний мiжгалактичний практик, а й один з найвидатнiших теоретикiв. Це вiн, перший у Всесвiтi, висунув запаморочливу гiпотезу, вiд якоу буквально голова йде обертом. Вiн дiйшов до твердих висновкiв, що планетнi системи - це атоми, а галактики - молекули незбагненне великого макросвiту. Бiльше того, вiн серйозно вважас, що безмежне скупчення зiрок - це просто жарини у неймовiрно великiй люльцi. А щоб усiм довести цю очевидну iстину, капiтан Небреха шляхом цiкавих дослiдiв вивчив прихованi фiзичнi процеси у розжареному попелi власноу люльки i вивiв струнку та непохитну математичну формулу. Не маю сумнiву, що нинi уу вивчали б у всiх вищих учбових закладах, якби викладачi та студенти спроможнi були уу запам'ятати.

Я тiльки знiяковiло клiпав очима. Робот Малюк осудливо позирав на мене.

- Формула Небрехи, - вiв далi капiтан Козир, - така довжелезна, що вiд уу початку i до кiнця можна вiльно вмiстити морську милю з гаком. Словом, поки дочитасш цей математичний ланцюг до кiнця, початок його у пам'ятi неодмiнно заiржавiс. Ест модус iн ребус [est modus in rebus (лат.) - с мiра у речах (Горацiй)]. Так от, молодий чоловiче, якщо капiтан Небреха вiзьме вас на борт свосу коробки, однокурсники вам тiльки позаздрять. Карпе дiсм! [carpe diem (лат.) - зривай день (Горацiй), тобто, не лови гав]

Я негайно схопився на ноги.

- Куди ж ви? - пiдвiвся й капiтан Козир.

- До Небрехи! - вiдповiв я.

Капiтан тiльки скептично знизав плечима.

- А я б не радив отак нерозумно поспiшати, - дружньо зауважив вiн. Про що ви з вашими обмеженими знаннями розмовлятимете з цим кульгавим енциклопедичним словником? Я б на вашому мiсцi передусiм сiв за пiдручники, щоб пiдфарбувати у пристойний колiр численнi бiлi плями вашоу освiти. Тихше удеш - далi будеш. Гей, Малюче, ще коктейль нашому юному друговi! Дiксi! [dixi (лат.) - я сказав, тобто, закiнчив]

3. НЕСПОДIВАНКА ЗА НЕСПОДIВАНКОЮ

У мене була тисяча книг i лише одна нiч. Та для студента-ветерана це не трагедiя.

Я шпарко гортав пiдручники, посiбники, монографiу, i, коли зiйшло сонце, у мене пiд рукою вже не було жодноу книги, в якiй я не встиг би з швидкiстю спринтера пробiгти хоча б передмову. Отже, якось зорiснтуюся. Недарма ж мене вчили на штурмана!

За ранковою кавою я намагався уявити, який на вигляд капiтан Небреха.

Моя збуджена кавою уява послужливо малювала типовий образ мiжзоряного вовка. Кремезний, як дуб, мудрий, як унiверсальний довiдник, хоч i середнього вiку, але вже бiлий, як голуб, вiд космiчних звитяг. Очi чорнi, як терен, брови густi, як вуса, з вуха звисас срiбний пiвмiсяць. Душа у нього щедра, як Всесвiт, а вдача запальна, як у понадновоу зiрки. Живе виключно космосом, а на бiдну Землю дивиться, наче транзитний пасажир, лише як на випадковий притулок. Певно, навiть голитися ходить до перукарнi у скафандрi. Ех, тiльки б мене не випередили...

Ось чому, коли я нарештi ввiйшов у кабiну лiфта готелю "Комета", серце мос шалено калатало. Я ще нiколи так не хвилювався.

Подумати тiльки, за якусь хвилину я вiч-на-вiч розмовлятиму з одним з найвидатнiших зоряних капiтанiв, який зажив всесвiтньоу слави, коли я ще тiльки вперше пишався "дорослими" штанами!

Я вийшов з лiфта на дванадцятому поверсi i, весь час звiряючись з вказiвками об'яви, вiдмiряв три кроки уперед, чiтко, як на стройових заняттях, повернув лiворуч, вiдрахував уздовж коридора п'ятдесят один крок, повернув праворуч, ступив ще чотири кроки i опинився перед дверима з номером 326.

Каштан Небреха вирахував трасу до свого номера з точнiстю електронного обчислювача!

Я кiлька разiв глибоко зiтхнув, щоб заспокоутися, i чемно постукав у дверi.

- Ласкаво прошу! - пролунав звiдти спокiйний, трохи хрипкуватий голос.

Я зайшов до кiмнати i одразу спостерiг, що тут завбачливо i ретельно готуються до тривалих космiчних мандрiв.

На пiдлозi валялися натоптанi рiзним туристським начинням спальнi мiшки та наймодернiшi скафандри з магазину "Спорттовари", дерев'янi скринi з написом "не кантувати" i зображенням великоу чарки, у кутку стояв на тонких металевих нiжках червонобокий казан, в якому добре варити картоплю в мундирах або немудру рибальську юшку, а поряд лежала стародавня коцюба. Такоу унiкальноу речi нинi не побачиш, хiба що у музеу прадавнього побуту. Видно, капiтан любить iнодi посидiти на невiдомiй планетi бiля привiтного багаття i неквапливо ворушити коцюбою жарини.

Але самого хазяуна нiде не було видко. Тiльки посеред кiмнати гойдалася якась химерна хмара.

- Капiтане, де ви? - напiвголосно гукнув я.

I раптом з клубiв сивого диму, як сонечко з хмарного неба, вигулькнуло рожеве усмiхнене обличчя. Якби не хвацько закрученi вуса i не люлька в зубах, оця бездоганно кругла голова цiлком могла б правити за зразкову модель якоусь привiтноу планети, оточеноу густою тютюновою атмосферою.

Та я, визнаю, з неприхованою вiдразою дивився на оцю неочiкувану модель планети курцiв.

От i маю собi конкурента! Бач, таки встиг випередити мене! А я сподiвався, що капiтан запише мене у своу супутники без усякого конкурсу.

Тим часом це опудало остаточно випурхнуло з тютюновоу хмари i, кульгаючи на протезi, зарипiло до мене з простягненою рукою. Мабуть, нахаба вирiшив зi мною ще затоваришувати.

Але я тiльки насмiшкувато спостерiгав за його недоладним маневром.

- На однiй нозi вирiшили стрибати у космос? - уудливо запитав я. - Та ви спiткнетесь у першому ж кабiнетi медичноу комiсiу.

Я з радiстю побачив, як сяюче обличчя мого конкурента одразу спохмурнiло. Здорово! Отак двома словами збив з нього пиху!

А вiн похмуро зупинився, люто вибив просто на долоню попiл з люльки i крижаним тоном вiдрекомендувався:

- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха. З ким маю честь?

Я закляк на мiсцi.

Сили небеснi, що я накоув! Отак з дурноу голови образив легендарного капiтана! Та краще б я подавився найбiльшим астероудом!

- З ким маю честь? - знову прогримiв владний голос капiтана Небрехи.

- Майбутнiй штурман Азимут, - спантеличено пробелькотiв я. - Днями здаю екзамени на атестат космiчноу зрiлостi... Прибув згiдно з вказаними в об'явi координатами...

- Пречудовоу - прогарчав космiчний вовк. - А я вже не мав i надiу, що хтось завiтас до мене. Уявiть, якийсь недоумкуватий телепень зiрвав мою об'яву! Якби вiн потрапив до моух лап...

- Я б йому перший звернув щелепи, - безсоромно збрехав я, щоб якось спокутувати свою мимовiльну провину.

Та краще б у цю мить я подавився другим астероудом, бо капiтан презирливо застерiг мене:

- Бережiть своу щелепи, молодий чоловiче. Що це у вас з кишенi стирчить? Чи не моя об'ява?

Я почервонiв, як пристаркувате свiтило.

Спостережливий капiтан вправно поквитався зi мною!

Як я жалкував, що його ще недавно лагiдне обличчя вже не нагадус веселе сонечко, а скорiше скидасться на наше свiтило пiд час повного затемнення.

- Якби я не розумiв вашого палкого бажання поринути у незвiданi крау Всесвiту, - суворо мовив вiн, - на цьому б наше знайомство й припинилося. Мало того, що ви невихована людина (а в об'явi я цiлком ясно застерiгав нечем), ви ще позбавили мене широкого вибору. Що ж, доведеться розмовляти з вами, сдиним кандидатом.

Я запхав подалi у кишеню злощасний клапоть паперу. Чому я його не викинув у смiттспровiд?

- Отже, почнемо, - сказав капiтан, натоптуючи свiжим тютюном люльку. Дозвольте передусiм поставити вам запитання, що дублюсться в усiх без винятку анкетах. Сидiли?

Вiн пильно подивився на мене.

- Було, - тихо вiдповiв я.

- Де саме? - одразу ж пожвавiшав Небреха.

Я почав перераховувати:

- У баротермокамерi, у сурдокамерi, на центрифузi, на вiбростендi...

- Непоганоу - оцiнив вiн. - Тепер залишасться тiльки перевiрити вашi теоретичнi знання...

Мiй надто допитливий екзаменатор замовк, очевидно, обмiрковуючи якийсь новий пiдступ. А я в цей час гарячкове пригадував змiст тисячi пiдручникiв.

I ось капiтан запитав:

- Що буде, коли вiсiмку подiлити на двi рiвнi половини?

В його блакитних очах свiтилася впевненiсть, що я дам хибну вiдповiдь навiть на таке елементарне запитання.

Та я вже заспокоувся i самовпевнено посмiхнувся.

- Капiтане, - зухвало попрохав я, - а чи не можна поставити менi запитання хоча б з програми другого класу?

- А чого ж, - хитро примружився Небреха, та я, на жаль, не звернув на це достатньоу уваги. - Буде i з другого класу. Звичайно, якщо ви правильно вiдповiсте на попереднс запитання. Повторюю: що буде, коли вiсiмку подiлити на двi половини?

Вiн що, досi знущасться з мене?

- Чотири! - понуро бовкнув я.

- Якби свого часу, - з докором озвався на цю вiдповiдь капiтан Небреха, - я отак бездумно розв'язував рiзнi завдання, я б не повернувся вже з першоу космiчноу подорожi, а ви нинi шукали б роботу десь в iншому мiсцi. Нi, добродiю, з вами не тiлькТi у Всесвiт, а й на шкiльну математичну вiкторину пiти страшно.

- Хiба ж я помилився? - вирячився я на нього. I це славетний мандрiвник! Невже капiтан Козир розiграв мене?

- Авжеж - помилилися, - холоднокровно пiдтвердив капiтан Небреха.

- Але як?

- А отак.

Вiн випустив бездоганне кiльце диму.

- Якби я запитав вас, скiльки буде, якщо вiсiм подiлити на два, ваша вiдповiдь, безумовно, була б вичерпною. Але я вас запитав, що буде, коли вiсiмку подiлити на двi рiвнi половини. Так от, надалi запам'ятайте: якщо уу подiлити вздовж, буде двi трiйки, а якщо впоперек, два нулi.

Як я картав себе тiсу митi! Провалитися на такому легкому екзаменi! А що сталося б, якби капiтан Небреха надумав екзаменувати мене з питань мiжзоряноу практики?

- Гадаю, - вiв далi невблаганний капiтан, - на цьому слiд закiнчити нашу розмову, що надто затяглася.

Я прекрасно зрозумiв прозорий натяк i скорботно звiвся на ноги.

А Небреха докинув менi з убивчою ввiчливiстю :

- Дуже перепрошую, але повiсьте мою об'яву на мiсце. Оскiльки ж ви надто неуважна людина, я маю просити вас зав'язати собi вузлик на згадку.

Отут я скипiв. Якщо я й осоромився на його дитячих запитаннях, хiба це дас йому моральне право ображати мене? Я йому покажу вузлики на згадку!

Я сердито пiдняв з пiдлоги гартовану у вогнi коцюбу i грiзно насупився. Капiтан Небреха зацiкавлено слiдкував за моуми дiями. Тодi я люто заскреготав зубами i перед самiсiньким його носом скрутив коцюбу у морський вузол.

- Ось вам вузлик на згадку!

Та тiльки-но я шпурнув понiвечену коцюбу на купу космiчного мотлоху, як капiтан Небреха з несподiваною спритнiстю зiрвався з мiсця i кинувся до мене.

Я злякався не на жарт.

А що, коли цей мiжзоряний вовк зажадас, щоб я вiдшкодував йому збитки за покручену антикварну рiч? Самi знасте, яка у студентiв стипендiя...

Але капiтан Небреха схвально поплескав мене по плечу i, радiючи, мов дитина, вигукнув :

- Мiй юний друже, оця твоя сдина якiсть переважус усi твоу вади! Вирiшено - беру!

У запалi вiн навiть не помiтив, як з бундючного дипломатичного тону перейшов на товариське "ти".

4. НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ - ВIЗИТ ДО ТРОГЛОДИТIВ

Щойно передi мною сидiв упереджений екзаменатор, а зараз захоплено ляскас по плечу друг, товариш i брат.

- Азимуте, шкода, що в мене немас пiдкови. Ми б з тобою трохи порозважалися, згинаючи уу мiж пальцями навпiл!

А потiм капiтан, кумедно пiдстрибуючи, мов горобець, закульгав до електричного кавника, i за хвилину на журнальному столику вже парувала чорна, як тропiчна нiч, запашна кава

Я сьорбнув, i присмне тепло розлилося по тiлу. Кава була така мiцна, що звела б на ноги навiть сгипетську мумiю.

- Капiтане, - посмiливiшав я, - коли це не секрет, яка мета нашоу навкологалактичноу подорожi?

- Ясно, це буде не туристська прогулянка, - вiдповiв Небреха. - Наше завдання - перевiрити деякi аспекти теорiу вiдносностi [згiдно з теорiсю вiдносностi, швидкiсть течiу часу залежить вiд швидкостi руху тiла у просторi; на ракетi, що летить iз швидкiстю, близькою до швидкостi свiтла, час буде iти значно повiльнiше, нiж на Землi].

Ура! Нарештi я маю повну змогу показати свою ерудицiю!

- Розумiю, - мудро мовив я, - стрибок через тисячолiття. Але, капiтане, через сотнi вiкiв тогочасне людство дивитиметься на нас, мов на троглодитiв. Вас не жахас ця сумна iсторична неминучiсть?

Небреха звичним рухом сунув люльку в гаман з тютюном.

- Не думаю. Навпаки, я гадаю, що нам самим пощастить на власнi очi побачити троглодитiв...

Тут я мало не захлинувся кавою. Але капiтан вчасно пiдскочив до мене i так ляснув по спинi, що кава вилетiла з легенiв разом з повiтрям. Ого, Небреха чудово розумiвся на народнiй медицинi. З таким не пропадеш!

- Ви вважасте, що людство здичавiс?! - прохрипiв я.

- Я бачу, - спокiйно зауважив Небреха, - на курсах вас не знайомили з так званою оберненiстю часу. А це вельми повчальна дисциплiна, що не може не зацiкавити науково мислячу iстоту. Щоправда, термiн цей дуже неточний. Доцiльнiше цей парадокс було б охрестити "оберненiстю явищ" або "оберненiстю ходу iсторичних процесiв". Та не буду розповiдати про це детально, - капiтан Небреха по-хлоп'ячому пiдморгнув, - мiй юний штурман матиме доволi часу, щоб самотужки опанувати цю гiпотетичну теорiю. А суть уу, як на мiй погляд, така: подорож у часi цiлком можлива не тiльки вперед, а й назад. Що ви скажете про рекордний стрибок через тисячолiття назадгузь?

- Машина часу? - вражено запитав я.

- Якби я мав машину часу, - заперечив мiжзоряний вовк, - я б оце не шукав супутника для навкологалактичного рейсу.

- Хай так, - промимрив я, не знаючи, що й подумати. - Але ця теорiя, капiтане, далека вiд практики. Iнакше про неу писали б в усiх пiдручниках.

- Погано ти читав пiдручники, - гостро кинув Небреха, занурюючись у димову завiсу вiд вусiв до протеза. - Ще до того, як теорiя виникла, уу блискуче було пiдтверджено практичним досвiдом. I цей факт заресстровано навiть у художнiй лiтературi. Згадай вiдомий роман Жюля Берна "80 днiв навколо свiту". Його героу вирушили у кругосвiтню подорож на схiд Сонця. I що ж сталося? Вони прибули у вчорашнiй день! А якi були б наслiдки, якби невтомнi мандрiвники у такий свосрiдний спосiб подорожували не в обмежених земних масштабах, а в космiчних? Чи не повернулися б вони на батькiвщину у добу первiсного суспiльства, коли нашi волохатi пращури мешкали в печерах без парового опалення i ще тiльки вчилися трощити черепи кам'яними сокирами?

Це справдi божевiльне припущення капiтана змусило мене знову насторожитися. Невже на його енциклопедичний мозок вплинула шкiдлива космiчна радiацiя, i нинi його могутнiй iнтелект животiс у полонi хворобливоу фантазiу?

- Вельмишановний капiтане, - про всяк випадок солодко заспiвав я, - ваш намiр вiдкривас нову iсторичну епоху космiчних мандрiв. Якщо я правильно вас зрозумiв, ви ладнастеся повторити прадавнiй експеримент у величних масштабах Сонячноу системи?

Капiтан Небреха поблажливо озвався з тютюновоу хмари:

- О! Я бачу, вже бринить слабкий промiнь свiтла у темнiй царинi неуцтва! Але вiдзначу, що пiсля повернення з таких куцих мандрiв ми потрапили б хiба що на день мого народження. Воно, звичайно, цiкаво побачити самого себе у пелюшках, та я змалку звик особистi iнтереси пiдкоряти iнтересам суспiльним.

Безумовно, його не долiкували i випустили. А це ж не жарт - опинитися у космосi сам на сам з недолiкованим манiяком.

А Небреха розвiяв руками хмару, щоб бачити мене:

- Останнс розумове зусилля, i ти, Азимуте, вийдеш на заздалегiдь розраховану мною орбiту!

- Ага, розумiю, - лагiдно мовив я. - Певно, ви, капiтане, наважилися помандрувати по Сонячнiй орбiтi довкола нашоу Галактики на схiд Всесвiту?

Вiн аж замружився вiд задоволення, мов кiт перед добрячою мискою сметани.

- Мiй юний друже, цього разу ти не схибив! Додам, коли врахувати, що ми полетимо а свiтловою швидкiстю маршрутом, який сягас на двiстi з лишком мiльйонiв земних рокiв, то уяви, в якому часi ми опинимося. В усякому разi, особисто я не можу собi цього уявити. Тiльки успiшне завершення мандрiв дасть вичерпнi вiдповiдi на всi пов'язанi з цiсю майже недослiдженою проблемою запитання. Вдячне людство носитиме нас на руках.

Хоч я анiтрохи не сумнiвався, що капiтан вiдчув би цю насолоду й зараз, якби я подзвонив до швидкоу медичноу допомоги, та вирiшив зачекати.

Я стояв на роздорiжжi: летiти чи не летiти? Що не кажiть, а пропозицiя оперезати Галактику космiчною трасою була надто спокуслива. Далебi! Чого менi боятися? Я нiвроку хлопець не слабкий, маю кiлька спортивних розрядiв.

Зважуючи усi "за" i "проти", я пригадав, як у парку культурного вiдпочинку з одного удару розтрощив силомiр, а потiм узяв штучного бика за роги i скрутив йому металевi в'язи. Тодi з усього парку збiглися дружинники, аби познайомитися з таким феноменом. Гуртом умовляли мене розповiсти бiографiю!

Тож невже я не впораюся з одним капiтаном? Та й Небреха, будемо вiдвертими, коли не займав свосу божевiльноу iдеу, поводився, як цiлком нормальна людина. Зрештою, про всяк випадок, у подорож можна захопити гамiвну сорочку.

А капiтан Небреха хлюпнув у фiлiжанки ще по кавi i, мабуть, вважаючи, що питання остаточно вирiшено, пiдсумував:

- Авжеж, уся планета святкуватиме нову перемогу людськоу думки. От тiльки учнi нам цiсу перемоги нiколи не подарують, бо обсяг шкiльноу програми, безумовно, набагато збiльшиться...

5. ПАРАДОКСИ КАПIТАНА НЕБРЕХИ

Капiтан Небреха не зволiкав анi хвилини. Це була людина дiла. Тiльки-но я одержав атестат космiчноу зрiлостi i штурманськi права, як ми стартували.

Слiд вiдзначити, що досвiдчений зореплавець приготувався до навкологалактичних мандрiв з ретельнiстю, якiй можна тiльки позаздрити. Вiн врахував геть усе.

Мiжзоряний вовк власноручно розiбрав старезнi ходики i щедро змастив кожен гвинтик густим шаром першосортного вершкового масла.

- Ми ж не роботи, - сказав вiн, складаючи ходики, - щоб пiд час аварiу живитися машинним мастилом. Хай навiть найвищого гатунку.

Та ще замiсть гирi припасував до ходикiв важкенький глек з висококалорiйною пастою.

А якi гамаки вiн зрихтував! Сiв i за одну нiч майстерно сплiв з мiцних скрутнiв сухоу хлорели прекраснi пружнi сiтки.

- На випадок чого, - пояснив Небреха, - ух можна буде розтовкти у ступi. Вийде прегарна юшка. Як не с, а це краще, нiж наминати чоботи або, скажiмо, жувати скафандри...

Авжеж, це був тямущий практик!

Плавання проходило спокiйно, хоч дещо одноманiтно. Адже капiтан, щоб не згаяти анi секунди, не зупинявся на жоднiй стрiчнiй планетi. Невiдомi свiти залишалися за бортом, ховаючи пiд атмосферною оболонкою своу принадливi тасмницi.

Можливо, я б зовсiм очманiв з нудьги, якби Небреха з притаманною йому чуйнiстю час вiд часу не жахав мене своуми страхiтливими гiпотезами.

Як зараз, пам'ятаю типову бесiду.

Безжурна зоряна нiч. Ми з капiтаном сидимо на дубовiй колодi, хтозна-коли устаткованiй у коробцi, i замрiяно дивимося в iлюмiнатор на велетенськi спiралi галактик. Ех, дiвчата, якби справдi можна було зривати з неба зiрки, я б усiм вам подарував сяючi коштовнi намистини!

А Небреха теж думас про щось свос, неквапливо посмоктус незмiнну чорну, як груба, люльку, не забуваючи акуратно перехиляти стандартну чарку "антиречовини".

Аж раптом вiн пiдсувасться ближче до мене i пiдозрiло ласкаво говорить:

- Любий Азимуте, що б ти подумав про старого капiтана Небреху, якби вiн висунув отакi гiпотези: "Земля - це супутник Сiрiуса" або "Не людожери з'ули капiтана Джеймса Кука, а славетний капiтан Кук пожер людожерiв"? Га?

У вiдповiдь я тiльки красномовно знизав плечима i принагiдне згадав про гамiвну сорочку, яку глибоко заховав у рюкзаку пiд бiлизною.

- А тим часом, - несхибно йшов обраним курсом Небреха, - у природi iснус безлiч загадкових явищ, якi, щоб збагнути ух, слiд поставити з нiг на голову. Вiзьмемо, наприклад, нашу рiдну планету. Скiльки на нiй знайдено дивоглядiв, що не пiддаються нiякому науковому тлумаченню! Ось тобi коротенький перелiк. Джунглi Коста-Рiки одвiку всiянi тисячами гладеньких кам'яних куль, розмiром вiд футбольного м'яча до гiгантiв з попереком до двох метрiв i вагою до кiлькох десяткiв тонн. Хто i коли грався цими кам'яними м'ячиками? Знову ж таки у рiзних мiсцевостях Землi знайдено тасмничi тектити, тобто неорганiчнi сполуки, що утворюються лише за умов неможливоу у природi планети температури. Чи не наслiдок це роботи атомних двигунiв? А слiд запам'ятати, що вiк тектитiв становить вiд пiвмiльйона до шести мiльйонiв рокiв! Згадасмо ще Баальбекську терасу [Баальбекська тераса у Лiванi складена ще у сиву давнину з кам'яних плит вагою понад тисячу тонн кожна; як це було зроблено, науцi досi невiдомо] з тисячотонних плит, прадавнiй календар на двiстi дев'яносто днiв, вирiзьблений на "воротах Сонця" в Тiуанако [старовиннi рууни в Пiвденнiй Америцi, що мають вiк щонайменше 15 тисяч рокiв; на "воротах Сонця" вирiзьблено календар на 290 днiв; деякi вченi вважають цей календар венерiанським], фрески Сахари з зображенням космонавтiв у похiдному спорядженнi i таке iнше. Як усе це можна пояснити?

- Що я можу сказати, - обачливо повiв я, прекрасно розумiючи, що капiтан пiдступно готус менi якусь наукову пастку. - З давнiх-давен точаться впертi суперечки на цю тему, але вченi досi нiяк, не погодять своух думок. Однi вважають, що це незаперечнi слiди перебування на Землi чужинцiв, а iншi не менш переконливо спростовують гiпотези про мiжзоряних блукальцiв...

- Молодця! - пожвавiшав Небреха. - Що то значить - закiнчити школу космонавтiв! Та хiба тобi не спадало на думку, що обидвi цi полярнi точки зору хибнi?

- Як? - мимоволi вихопилося у мене. - Невже можливий ще третiй погляд?

- А чому б нi? Особисто я цiлком певен, що усi цi незрозумiлi знахiдки не бiльш як докази iснування на Землi високорозвинених цивiлiзацiй, якi згодом скотилися до жалюгiдного iнтелектуального рiвня пiтекантропiв.

Якби капiтан зненацька луснув мене по потилицi своум важкеньким протезом, вiн би не досяг такого приголомшливого ефекту. А поки я по-дурному лупав очима, намагаючись опанувати нову для мене iдею, Небреха недбало докинув:

- Атож, вони здичавiли, якщо барилися i вчасно не покинули приречену планету, яку гойдало на хвилях протилежноу течiу.

Не криюсь, я не годен був щось втямити. Однак мовчки чекав подальших пояснень, бо за час мандрiв устиг переконатися, що коли каштан Небреха стартував з гiпотезою на борту, зупинити його так само неможливо, як стрiлки заведених ходикiв.

Капiтан ще ближче присунувся до мене i почав викладати своу припущення.

- Ще у древнiх учених, - загув вiн менi на вухо, - бринiв невиразний здогад, буцiм суходiл з усiх бокiв оточус велетенська рiка, на тасмничому узбережжi якоу дiють недослiдженi закони матерiального iснування. Оцi береги вони населяли тiнями своух предкiв. Та бiда в тому, що стародавнi вченi мислили не в космiчних, а в обмежених географiчних масштабах та ще забобонно впадали в мiстику. А тим часом Земля справдi пливе i погойдусться на величних хвилях безмежноу, як i сам Всесвiт, рiки. I назва уу - рiка Часу!

Почувши таке, я про всяк випадок пересiв на рюкзак i непомiтно для Небрехи розстебнув ремiнцi.

Ху! Так можна i посивiти!

- Це факт, правда, мною ще не доведений, - виспiвував свосу капiтан, що течiу рiки Часу кидають планети Сонячноу системи, як безпомiчнi трiски. Хiба рух планет не нагадус рух трiсок у водяному вирi? Як i в звичайному ручау, течiу рiки Часу то прискорюються, то уповiльнюються, то стоять нерухомо, як у ставку, або повертають назадгузь, мов перед греблею. Вiдповiдно й iсторичний розвиток то прискорюсться, то уповiльнюсться, то завмирас, а то й задкус. В iсторiу безлiч таких приладiв! То що було б, якби зараз Сонячну систему кинуло на хвилi тривалоу протилежноу течiу часу? Вiдповiдь одна. Прогрес почав би поступово занепадати. Великi винаходи безслiдно загубилися б в архiвах (таке вже бувало). Людство поволi втрачало б своу знання. Замiсть реактивних лiтакiв почали б незграбно шугати першi пропелернi "етажерки". Впорядкованi автостради знову перетворилися б на непролазне баговиння. В Англiу королiвська влада знову начепила б лицарськi обладунки часiв короля Артура. Повернулися б часи, коли у незайманих степах пiвденноу Русi нишпорили б з арканом i луком за плечима косоокi мисливцi за двоногим товаром. I тебе, Азимуте, поволокли б на мотузку, сплетеному з конячого хвоста, аж у Царград, щоб за безцiнь збути у неволю першому-лiпшому рабовласниковi

Оцi науковi припущення капiтана Небрехи почали мене дратувати. Тут i так дошкуляс невагомiсть, то вiн ще свосю балаканиною виводить мене з рiвноваги.

- А вам, думасте, минулося б? - мстиво запитав я, перехоплюючи iнiцiативу. - Вас, капiтане, з вашим унiкальним протезом демонстрували б за помiрну платню перед невибагливою публiкою в базарних балаганах.

- Азимуте, з тебе вийшов би неабиякий iсторик! - охоче встряв у обговорення свосу сумноу долi каштан Небреха. - Але твоу припущення позбавленi здорового . глузду. Мене з моуми скромними знаннями визнали б за чаклуна i, безумовно, посадили б на палю або живцем засмажили у мiдному казанi. Лише наступнi поколiння достойно вшанували б мою свiтлу пам'ять. Та не в тiм рiч. Подумай лишень, що залишилося б за таких умов вiд нашоу цивiлiзацiу? Нiчого! А коли Сонячна система знову виринула б на нормальну течiю i майбутнi археологи знайшли б, скажiмо, сучасний керамiчний глек з зображенням космонавта у скафандрi, що подумали б ученi? Ясно, почали б запекло дискутувати, прилiтали чи не прилiтали на Землю чужинцi.

- Але, капiтане, - зупинив я Небреху, - хiба вимiри часу - це не сталi одиницi?

- Ет, знайшов сталi одиницi! - з цiлковитою зневагою до часу вiдказав вiн. - У тебе. Азимуте, якась примiтивна уява. Вона придатна лише на те, щоб вчасно накрутити будильник, аби не запiзнитися на вахту. Та ще у вiдпустцi призначити побачення пiд вуличним годинником. I я побоююся, що на оцi побачення ти тiкав навiть з лекцiй. Бо вас у школi не могли не познайомити з тiсю аксiомою, що на зорельотах, а також поблизу масивних зiрок плин часу набагато уповiльнюсться. Секунди розтягуються на свiтловi години, а то й на тижнi. У першому випадку, хоч як це парадоксально, плин часу гальмусться швидкiстю ракет, а в другому його хапас за поли надпотужна сила тяжiння. Та й на самiй Землi ми масмо певнi невiдповiдностi. Ось на екваторi день i нiч дiлять добу рiвно навпiл, а на полюсах вони вже дiлять не добу, а цiлий рiк.

Капiтан на хвильку замовк, щоб ретельно прочистити голосовi комунiкацiу "антиречовиною". Вiдтак вправно вийшов на фiнiшну пряму:

- Але повернiмося до початку розмови. Якщо врахувати, що бiографiя людства налiчус якихось двадцять тисяч рокiв, а тектити були утворенi шiсть мiльйонiв рокiв тому, то скажи менi, хто працював на атомних двигунах? Космiчнi заблуди? Хибна думка! Якби це справдi було так, ми знайшли б два чи три тектити, не бiльше, Адже тiльки навiжений гасатиме по планетi на важкому зорельотi i марно витрачатиме ядерне пальне. Набагато зручнiше дослiджувати невiдому планету на всюдиходах або вертольотах. Нi, Азимуте, на атомних двигунах працювали нашi нещаснi попередники. А потiм, коли невблаганний час почав поглинати ухнi науковi та технiчнi досягнення, вони й шугонули на пошуки бiльш придатноу для суспiльного поступу планети. Звичайно, якщо не барилися анi хвилини...

Всесвiт дивився на нас вогненними очима галактик. У чорнiй безоднi вирували невидимi страхiтливi течiу. У спалахах мертвоу матерiу народжувалися новi свiти. Безмежний простiр пронизували вiдчайдушнi зойки радiогалактик, що, певно, потерпали на мiлинах часу.

- Капiтане, - стиха мовив я, - а може, час i с ота казкова жива вода, тiльки ми ще не вмiсмо уу конденсувати?

Небреха зачудовано глянув на мене i побатькiвськи порадив:

- Лiзь краще, Азимуте, в гамак, бо ми розпатякасмося аж до спалаху понадновоу зiрки. До того ж я давно вийшов з вiку, коли менi на нiч розповiдали казки...

Я сумлiнно виконав суворий капiтанiв наказ. Дисциплiна с дисциплiна!

Так, що не кажiть, а капiтан Небреха i нудьга були поняття абсолютно несумiснi.

6. ПОВЕРНЕННЯ З ЗIРОК

Довго чи коротко ми мандрували, не скажу. Та й як менi було визначити точний термiн навiгацiу, коли капiтан Небреха безнадiйно заплутав весь хронометраж своуми видовженими, як свiтловi роки, розмовами?

За час мандрiв я мав цiлковиту змогу переконатися, що у порiвняннi з парадоксальними знаннями Небрехи класична шкiльна наука не витримус нiякоу критики. У космосi вона виявилася такою ж непридатною, як колеса вiд воза на Чумацькому Шляху.

Вiзьмемо злощаснi ходики. Ще у середнiй школi менi прищепили про них уявлення, як про випробуваний iсторiсю лiчильник часу. Але пiд благодiйним впливом капiтана Небрехи я почав дивитися на них, як на кумедне вмiстилище аварiйних калорiй. Мабуть, ходики були на борту коробки просто даниною давнiй традицiу. З цього погляду було б набагато доцiльнiше, якби ми замiсть безупинно цокаючого анахронiзму повiсили над пультом управлiння звичайну автомобiльну канiстру з олiсю або недоторканним запасом пального.

Та скiльки б ходики не нацокали, а наша навкологалактична одiссея мала ось-ось завершитися.

Це стало цiлком очевидним (навiть неозбросним оком) фактом, коли на металевi груди коробки, мов фiнiшна стрiчка, лягла велетенська орбiта Плутона.

Звiдси, якщо не гальмувати мало не свiтлову швидкiсть ракети, до Землi по прямiй залишалося чотири години льоту.

Пора було чепуритися перед врочистою зустрiччю. Не з'являтися ж на очi майбутнiх поколiнь здичавiлими робiнзонами!

Я присiв навпочiпки перед дванадцятилiтровим чайником i, вдивляючись у його блискучi боки, почав старанно виголювати щоки. Адже не було сумнiвiв, що з борту коробки ми одразу потрапимо на борт трибуни. Як колись казали, з корабля та на бал.

А мiй знаменитий супутник безтурботно розлiгся на колодi й не думас дженджуритися. I ще тiльник одягнув, до того недбало залатаний, що серед моря горизонтальних хвиль раптом виринали материки з вертикальними смугами. Хоч би не полiнувався та вийняв iз скринi парадний мундир.

Нi! Лежить, перекинувши протез на праву ногу i заклавши руки за голову, скептично спостерiгас моу перукарськi хитрощi i тiльки в'удливо гмукав.

- Капiтане, - не стримався я, дивуючись його байдужостi до iсторичних подiй, - нiж ото на колодi винiжуватися, сiли б та заздалегiдь склали вiтальну промову. Де ви бачили мiтинги без вiтальних промов!?

- Азимуте, - примирливо озвався капiтан Небреха, - троглодити ще не призвичаулися до духовного поживку. На мiй погляд, ух слiд пригощати не вiтальними перебiльшеннями, а принаймнi окiстом печерного ведмедя.

Вiд цих слiв мене аж струснуло. Аж руки безсило впали.

- Знову ви за старе, - скривився, як вiд зубного болю. - Адже теорiя вiдносностi говорить...

- Мiй юний друже, - зупинив мене зореплавець, - ти подорожусш не з теорiсю вiдносностi, а з мiжзоряним вовком, який на галактичних путiвцях проковтнув не одну торбу космiчного пилу. От i слухай, що тобi говорить старий капiтан...

Сталося найжахливiше - я необережно вiдкрив шлюзи капiтанового красномовства. Ось зараз вiн витягне свою люльку, втрамбус у неу добрячу пучку тютюну i почне верзти нечуванi речi.

Так i е!

Небреха верхи сiв на колодi, полiз обома руками у кишенi по люльку та гаман.

- Авжеж, добрячий шмат ведмежатини одразу налагодив би мiж нами товариськi стосунки, - мовив вiн, запалюючи люльку. - Ти тiльки уяви, Азимуте, колоритну картину первiсного побуту. Стоуть гора висока, а пiд горою рiчка. На майданi бiля входу до печерних квартир височить намет з усiяноу гостряками шкури тиранозавра. Ця споруда тимчасова, бо намет напинають на циклопiчнi ребра iклоносця лише вдень, а вночi ховаються в печерах. Так от. Бiля намету весело трiщить багаття. Старий троглодiд, у якого навiть волохата спина вже посивiла, сидить на вiдполiрованому прадавнiми удцями черепi мамонта i спритно майструс кам'яну сокиру вагою у пiвцентнера. А поряд з ним хазяйнус троглобаба, теж старенька. Вона вкидас у кам'яний казан, повний джерельноу води, розпечену до червоного брукiвку, щоб у такий спосiб зварити юшку з вiтамiнiзованих корiнцiв. Неподалiк, на галявинi, троглодiти грають у скраклi, а за битки ум правлять пудовi суглоби хижих ящерiв...

Капiтан по-змовницькому пiдморгнув менi i завершив свою дику троглофантазiю незграбним жартом:

- I от, коли ти, Азимуте, з'явишся виголений, як поле пiсля жнив, серед кудлатих волохачiв, тебе не вiзьмуть навiть у троглоприйми. Знавш, iз санiтарних мiркувань, бо всi вважатимуть, що ти безнадiйно уражений якоюсь невилiковною проказою.

Тим часом ми чорною блискавкою перетнули орбiту Марса. До Землi лишалися лiченi хвилини льоту.

Слiд було готуватися до приземлення.

Нарештi капiтан Небреха знявся з колоди, насунув на свою загорiлу, як бронза, голову кашкета i зарипiв на протезi до пульта управлiння.

Хоч як мене дратував його затрапезний вигляд, але спостерiгати, як вiн фiлiгранне керус коробкою, було справжньою насолодою. Бачили б ви, як вiн з натхненним чолом фортеп'янного вiртуоза вмостився серед численних важелiв!

Одразу носовi дюзи заграли пронизливу увертюру до божественноу симфонiу гальмування. Пiд акомпанемент запаморочливого вищання коробку понесло, як музейний драндулет на химерних вибоях периферiйного битого шляху. Вiд несподiваних поштовхiв ракету трусило так, що навiть я змушений був вицокувати зубами якусь тривожну партiю.

А капiтановi хоч би що! Сидить собi i чутливо прислухасться до принадних звукiв, торкаючись час вiд часу наужачених важелiв.

Ось пiд врочисте бухкання правобортного квартету ми мало не зачепили цирк Платона, коли проскакували пiд самiсiньким Мiсяцем. Ось звуковi хвилi пiднялися до переможних спалахiв, коли зореплавець впритул розстрiляв небезпечний рiй небесних ядер, якi астрономи чомусь охрестили метеоритами.

Скажу одверто, вiд нелюдськоу майстерностi капiтана у мене волосся ставало сторч i кров холола у жилах.

I от, коли ми на першiй космiчнiй швидкостi вдерлись у зону штучних супутникiв, я виразно вiдчув, що в капiтановiй партитурi явно бракус мужнього голосу людини.

- Грiм i блискавка! - чимдуж заволав я. - Капiтане, що ви робите? Ви порушили правила навколоземного руху! Хiба ви забули, що в зонi штучних супутникiв рух приватного космотранспорту суворо заборонено? Ех, тепер заберуть права та ще оштрафують!

I уявiть, капiтан Небреха поставився до моух критичних зауважень цiлком об'сктивно.

Навiть бiльше того - у свою космiчну симфонiю вiн ввiв дует, взявши на себе партiю другого солiста.

Вiн притишив двигуни, щоб нашi голоси домiнували над модерним хаосом звукiв, i заспiвав свосу:

- Азимуте, красно дякую за дружню пересторогу. Скажи менi тiльки, куди подiлася твоя заборонена зона?

Я припав до окуляра телескопа.

- Даремнi намагання, штурмане. З однаковим успiхом ти мiг би шукати супутники у мiкроскоп. Ну, хто в доiсторичнi часи закинув би ух на орбiту?

I справдi. У навколоземному просторi, де ще так недавно юрмилися, мов на ярмарку, мiрiади супутникiв з радiопередавачами, телевiзiйними ретрансляторами i фотоапаратами, тепер зяяла бездонна незаймана порожнеча.

Вiд хитромудрих штучних створiнь не лишилося й голки. Нiби ух нiхто i нiколи не вiшав на небi.

Видно, я таки даремно голився. Це тiльки ускладнить iсторичнi переговори представникiв майбутнiх iнтелектуалiв з колишнiми троглодитами.

Однак вийшло не зовсiм так.

Я вже складав у головi вишуканi дифiрамби на адресу видатного зореплавця, коли раптом з лiвого борту Землi у веселчастому сяйвi сонячних протуберанцiв виринув на траверз Великого Воза циклопiчний дисколiт оригiнального вигляду.

Формою i кольором вiн надто нагадував гiгантський сирник. Якби вiн справдi був устiвний, ним можна було б нагодувати усiх мешканцiв Сонячноу системи.

Вiд такого, незвичайного дивовиська я мало не остовпiв.

Що воно означас? I куди ми потрапили? Якщо в минуле, то звiдки узявся цей орбiтальний млинець? А якщо у майбутнс, то куди подiлися штучнi супутники? А може, нащадки замiсть засмiчувати навколоземний простiр численними супутниками випекли на заводах один космiчний млинець та й поклали на нього усю радiо-, теле- i фотообслугу планети? А що?

Атож! Тепер настала моя черга кепкувати. Нема чого збивати мене з пантелику!

- Капiтане, - хитро докинув я, - ви лишень гляньте, куди сягнули олiмпiйськi рекорди! Бачите, якийсь троглодит чи троглодитка закинули диск аж на орбiту...

Але досвiдченого зореплавця нелегко збочити з обраного ним курсу.

Небреха на мить одiрвався вiд важелiв i спокiйно зазначив:

- А чи не здасться тобi, Азимуте, що на дискольотi ось цiсу хвилини черговий навiгатор записус у бортовий журнал: "Вже елементарне вiзуальне спостереження показало, що на Третiй iснус високотехнiчна, хоч i малокультурна цивiлiзацiя. Так, розумнi iстоти нерозумно перетворили навколопланетний простiр на космiчний смiтник, бо викидають туди консервнi бляшанки". Причому консервною бляшанкою вiн вважас саме нашу коробку.

Нi! З капiтаном Небрехою несила сперечатися. Отакоу! Невже ми i вони гостi в одну хату?

Та я не встиг обмiркувати нову для мене проблему як слiд: заревли двигуни, вiщуючи фiнальнi акорди космiчноу iмпровiзацiу капiтана Небрехи.

На посадку мiжзоряний вовк пiшов з заплющеними очима. Оцим граничним трюком вiн, певно, намагався вкрай уразити мене. I таки вразив. На серцi зробилося тоскно, а на спину наче хтось сипонув жменю крижаного космiчного пилу.

Я теж заплющив очi, але з iнших мiркувань...

Аж раптом - ТОРОХ-ТОРОРОХ!

Перед очi попливла зоряна туманнiсть.

Запала цiлковита тиша.

Ура! Ми на Землi!

7. СЮРПРИЗИ МЕЗОЗОЯ

Ситуацiя, скажу я вам, нагадувала стародавнiй анекдот (або майбутнiй, як на погляд капiтана Небрехи). Словом, анекдот такого змiсту.

Один пасажир сiв у Брянську на поузд "Москва - Киув". Знайшов свос купе, заходить. А там ще один чоловiк сидить. Новоприбулий зрадiв попутниковi i починас знайомитися :

- Куди удете, якщо не секрет?

- У Киув, добродiю.

- От здорово! - аж пiдскочив новоприбулий. - Технiка тепер на висотi! Подумати тiльки, от ви сидите напроти мене i удете у Киув, а я сиджу напроти вас i уду в Москву.

Отак само безглуздо виходило й у нас.

Хоч ми подорожували в однiй ракетi, але в капiтана станцiсю призначення було далеке минуле, а кiнцевою зупинкою його штурмана було далеке майбутнс. Це треба вмiти - тримати курс у протилежнi боки i дивитися на сузiр'я в один iлюмiнатор.

Та нiчого. Факти така вперта рiч, що ламають опiр найвпертiшого опонента.

Очевидно, капiтан Небреха був такоу ж думки, бо ми синхронно прикипiли носами до скла iлюмiнатора.

Перед нами вiдкрилась дивоглядна картина.

Хоча ще тiльки-но почало свiтати, але предмети було видко досить виразно.

Наша коробка стала на грунт унiкального заповiдника.

Уявiть собi досить простору, затишну галявину i тиху замрiяну рiчку, яка спокiйно плине, ховаючись за соковитим очеретяним тином. На тому боцi уу серед чагарника та екзотичних дерев мальовничо височить величенький пагорб, всiяний трикутними скелями.

На узлiссi купами стоять химернi дерева iз конусоподiбними стовбурами, з гострих вершин яких вiялом стирчать тирхатi чуприни. Деякi рослини нагадували природнi гаманцi, бо з ухнiх розчахнутих стовбурин, мов банкноти, визирали паки зеленого листя. Де-не-де були понатиканi товстi дерева з такою волохатою верхiвкою, що мимоволi здавалося, нiби на них поодягали вивернутi кожухи. Тут i там серед буйних заростей папоротi виструнчилися розкiшнi пальми.

Лiс чатувала передранкова тиша. З очерету нечутно виповзав слабкий синюватий туманець...

Так, це був чарiвний живий музей флори!

- Капiтане, - сказав я Небресi, повертаючись до нашоу остогидлоу дискусiу, - чи ви не помилилися?

- Авжеж, помилився, - незадоволено пробурчав вiн. - Тiльки слiпий мiг би ще сперечатися...

Його слова були для мене мов райська музика. Хоч ми й приземлилися, але я почував себе на сьомому небi.

- Таки схибив у розрахунках! - бiдкався самокритичний капiтан. Замiсть кам'яного вiку заскочив аж у мезозой!

Визнаю, падiння з сьомого неба було вiдчутне. Виявлясться, капiтанова хвороба прогресус!

- Тисяча тиранозаврiв! - гримiв мiжзоряний вовк. - Це не що iнше, як крейдяний пралiс!

- Капiтане, - намагався я вгамувати його, - нiякий це не пралiс, а чудовий ботанiчний парк, який створили нашi з вами нащадки. От зараз пiду покличу сторожiв, i все одразу з'ясусться.

- Стiй! - суворо наказав менi капiтан Небреха. - Якщо ти вийдеш, майбутнi палеонтологи навiть кiсточок твоух не знайдуть.

Я невдоволено зиркнув на капiтана, бо тiсу митi й гадки не мав, що оцим, здавалося б, деспотичним наказом вiн врятував менi життя.

Нiчого не залишалося, як знову втупитися в iлюмiнатор.

I раптом я мало не скрикнув з несподiванки. Пагорб, що панував на протилежному боцi рiчки, зрушив з мiсця! Чи менi приверзлося? Але нi!

Гора звелася на товщеннi ноги. Хрипке позiхання, що нагадувало сердите гарчання, долинуло до нас. А ожила гора, важко. сопучiу i крекчучи, вже продиралася крiзь лiс i туман до рiчки. Потiм з задоволеним буркотiнням плюхнула у тиховiд.

Ми чули, як пiсля ранковоу ванни тiлиста iстота заходилася натоптувати свос неосяжне черево осокою та очеретом.

Аж тут задвигтiла земля, нiби на нас невблаганно котилася навала важких танкiв. Це враження ще бiльше посилювалося несамовитим брязкотом i гуркотом. I ось, трощачи i вивертаючи з корiнням дерева, що стовбичили на шляху, на галявину вдерлася валка дужих, але неповоротких чудовиськ.

ухнi куполоподiбнi п'ятиметровi тулуби надiйно захищали багатокутнi роговi пластинки, що вкупi утворювали непробивний панцир. На кiнцях довгих окiльцьованих кiстяними тилягами хвостiв - приголомшливi булави, з яких навсiбiч стирчали пiвметровi гостряки.

- Такою булавою можна порiшити слона, - холоднокровне зазначив капiтан Небреха.

На щастя, вайлуватi велетнi мали напрочуд мирну вдачу. Заклопотано рохкаючи, мов свинi на випасi, вони повиповзали на галявину i почали ретельно викошувати працьовитими щелепами папороть.

Мабуть, саме в цей час у заповiднику чудернацькоу флори i, як бачимо, фауни починався перший снiданок.

Небреха повернувся до мене й повагом зауважив:

- Мiй юний друже, в майбутньому цих тварюк ми побачили б хiба що в музеях.

Та я не складав полемiчноу зброу.

- Ви, капiтане, - вiдчайдушне боронив я свою гiпотезу, - втратили вiру у свiтлий людський розум. Оцi тварюки - штучнi подоби колишнiх ящерiв. Знасте, такi свосрiднi роботи. Можливо, ух злiпили спецiально на замовлення Мiнiстерства освiти як наочнi учбовi посiбники. Вдень сюди водять першокласникiв на практичнi заняття з iсторiу походження життя на Землi. Хiба ви не припускасте такого тлумачення?

- Я припускаю, - задумливо вiдповiв капiтан Небреха, - що ми самi масмо повну змогу вскочити в гарну iсторiю. А тепер, Азимуте, слухай мiй наказ. Оточи коробку випарами гiдрату спирту.

А коли я цей дивний наказ виконав, капiтан пояснив менi:

- Пахощi спирту - найнадiйнiший у даному випадку захист. Усi тварини, штучнi вони чи природнi, вiдчувають до спиртного непоборну вiдразу.

Я завше дивуюся неймовiрнiй далекоглядностi капiтана Небрехи. От, скажiмо, якби вiн зволiкав з наказом ще хвилину, вiд нашоу коробки, можливо, залишилася б хiба купа металевого брухту.

Атож!

Тiльки-но ми одягли коробку у непроникливу спиртову сорочку, як з ботанiчноу гущавини вистрибнув хвацький монстр завбiльшки з п'ятиповерхову будiвлю.

Щоб змалювати його, досить уявити видовжений, як труна, череп з кровожерними i великими, наче миски для вареникiв, баньками та рясно всiяною iклами i зубами пащекою, з якоу невпинно котилася пожадлива слина. Оцю бридку голову напнуто на гнучку драконiвську шию, що поволi переходила у циклопiчне черево, надiйно вкрите плетивом кам'яних м'язiв i твердою, мов наждак, лускатою шкiрою.

Потвора жваво стрибала на двох заднiх колодах (лапами ух не назвеш!), з яких стирчали страшнi пазури, що бiльше скидалися на залiзнi гаки сучасних пiдйомних кранiв.

Щоправда, переднi кiнцiвки цього страхiтливого монстра не являли нiякоу небезпеки. Вони були маленькi i кволi, як у пуголовкiв. На знак свосу цiлковитоу нiкчемностi вони безсило звисали перед могутнiми грудьми.

Але хвiст! Якби хто бачив хвiст! Одним ударом довжелезного хвоста хижак легко зробив би з нашоу коробки гармошку.

Оцей допотопний красунчик споганив усю ранкову iдилiю.

Тiльки-но його уздрiли закутi в панцири мирнi папороуди, як вони наче збожеволiли. Панцерники кинулися хто куди, сповнюючи повiтря жалiбним зойком.

Та ось вони спритно позакопувались у землю i перетворилися на довготривалi опорнi точки. Iз западин випиналися на поверхню лише масивнi, як валуни, роговi щити, що були явно не по зубах будь-якому вороговi. До того ж бiля кожного щита ще лежала напохватi страхiтлива булава.

Але пятиповерхове чудовисько не звертало на велетенських черепах жодноу уваги. Воно з диким гиканням метнулося до тиховоду, де й досi ласував комишем гороподiбний завр.

Що там сталося, важко й описати. Насамперед тому, що картину двобою ховав туман, який значно погустiшав. Але зважаючи на несамовите ревище, вiдчайдушне виття, брязкiт щелеп i пазурiв, оглушливий хрускiт кiсток, чудовиська тюжили один одного не на життя, а на смерть.

Нарештi переможне ревище лускатого страховища та передсмертний хрип гороподiбного гурмана злилися в заключний трагiчний дует.

З туману виринули заюшена хава хижака з величезним куснем паруючого м'яса в зубах...

- А що. Азимуте, - порушив гнiтючу мовчанку капiтан Небреха, - далебi, штучнi копiу колишнiх потвор жеруть одна одну? Не хотiв би я опинитися на мiсцi твоух бiдолах-першокласникiв, аби не потрапити на десерт оцьому "машинозавровi"...

Чим я мiг заперечити? Та й навiщо заперечувати очевиднi факти? Я й сам розумiв, що ми були б чудовиську на один зуб. I скафандри не врятували б. Потвора злускала б ух, мов горiшки.

Та на цьому сюрпризи ще не скiнчилися.

8. 4ПI-ЕР-КВАДРАТ

Що я мав робити?

Ясно, пiдняти руки вгору на знак беззастережноу капiтуляцiу i щиро визнати:

- Капiтане, ви - генiй!

Але, на щастя, не встиг цього зробити. Бо саме тiсу митi вдарив грiм з чистого неба. Грiм дужчав, ширився i вже обiймав небо вiд краю до краю.

Тасмничий грiм страшенно наполохав велетенських черепах. Вони повидиралися iз земляних схованок i панiчно ринули у надра первiсноу хащi.

Лускатий убивця теж не лишився байдужим до громових ритмiв. З незадоволеним риканням, яке тепер видавалося жалюгiдним скавучанням, вiн схопив свою жертву iкластою пащекою i насилу поволiк уу у пралiс протилежного берега.

За хвилину на галявинi було порожньо, як у мить нашого акробатичного приземлення. Тiльки трава, я помiтив, стала сторч, мов волосся на головi людини, коли вона цiпенiс з ляку.

Хоч це було ненормальне i тому тривожне видовисько, хвилюватися не було й найменшоу причини. Навпаки, були всi пiдстави радiти i пишатися власною далекогляднiстю. Адже це був гуркiт авiацiйного мотора!

Я прислухався до шумовиння авiацiйного мотора з невимовною насолодою. Наче сидiв не в залiзнiй бочцi, а в партерi Великого театру на прем'срi чудовоу опери.

Але найприсмнiше було, безумовно, попереду.

Ось зараз капiтан Небреха пiднiме вгору руки i визнас:

- Азимуте, ти - генiй!

I щоб наблизити цю врочисту мить, я взяв мегафон, аби перемогти гуркiт, i в'удливо проревiв на вухо Небресi:

- Капiтане, це справдi нечувано! Птеродактилi лiтають з мотором! Ха-ха-ха!

Та мiжзоряний вовк i не подумав визнати поразку. Вiн узяв в мене з рук мегафон, щоб спокiйно прокричати на мою адресу:

- Добре смiсться той, хто смiсться останнiйi

На жаль, на цю тривiальну реплiку я не мiг вiдповiсти новим нищiвним "ха-ха-ха", бо капiтан завбачливо не випускав з рук мегафона. А в несамовитiй гуркотнi мiй голос розтанув би, як снiжинка у пекучiй Сахарi.

Я присiв навпочiпки, схилив голову набiк i глянув у iлюмiнатор знизу нагору. Та хоч я одразу побачив те, що й сподiвався побачити, я аж сторопiв.

Я уздрiв вертолiт, але вiн падав на землю догори колесами! Його потужнi гвинти страшенно хурчали, утворюючи могутнiй повiтряний вир, що безжалiсно скуб за зеленi чуприни дерева i з корiнням видирав кущi.

Тисяча пропелерiв! Оперезати космiчною трасою Чумацький Шлях i лише для того, щоб потрапити на повiтряну катастрофу! Адже ще мить, i вiд вертольота залишиться тiльки гiрка запчастинi

Лише капiтан Небреха з його проникливим розумом i багатющим досвiдом, можливо, мiг би порятувати пiлотiв. Та як закликати його до рятувальних робiт, коли вiн мертвим хапком вчепився у мегафон?

I тут мене осяяло. Знасте, у небезпецi думка завжди працюс гострiше. Я схопив порожнiй бiдон з-пiд пасти i заклично загув у нього:

- Капiтане, придумайте щось i врятуйте смiливцiв.

- Нi, Азимуте, - з неприховавим сумом вiдгукнувся Небреха, - ухнiй бiдi не зарадиш. Якби ми пiдготувалися до цього заздалегiдь...

- Але ж ум загрожус жахлива небезпека!

- Авжеж, - погодився капiтан, - якщо вони зупинять двигуни, ух закине аж на орбiту Мiсяця, а можливо, ще далi. Бр-р! Опинитись у космосi на вертольотi!

- Як так?! - запитав я, до краю вражений цiсю неймовiрною версiсю.

- А отак, - розважливо пояснив Небреха. - Хiба ти не бачиш, що Земля не притягас, а вiдштовхус цю повiтряну машинерiю? Iнакше вiд неу ще хвилину тому залишилася б сама згадка...

Я схилився над бiдоном i здивовано пробубонiв :

- Що це значить? Невже за час наших мандрiв Земля втратила силу тяжiння?

- Нi, Азимуте, нi! - заспокоув мене капiтан Небреха. - Просто ми бачимо антигравiтацiйний вертолiт, який Земля, замiсть притягати, вiдштовхус. Вiн вiдрiзнясться од звичайних вертольотiв, як ракети типу "земля - небо" вiд ракет типу "небо - земля". Коротко кажучи, небо i земля помiнялися для нього мiсцями. Ось чому цей перевертень лiтас догори колесами. Але я не знаю, чим можна допомогти пiлотам у цiй справдi крутиголовнiй ситуацiу.

Капiтан на хвильку замовк, а потому глибокодумно закинув у мегафон:

- Атож, вони могли б приземлитися хiба що на магнiтному полюсi...

I що ви думасте? Тiльки-но вiн це сказав, як у хвостовiй частинi вертольота-перевертня вiдкрилися якiрнi шлюзи i на волю з брязкотом вивалився перший якiр.

Вiн був незвичайноу конструкцiу. Замiсть павукоподiбного гачка ми побачили, що на ланцюгу гойдасться важкий рогалик. Один рiг пофарбований у червоний колiр, а другий у синiй. Той, хто вивчав хоча б початковий курс фiзики, одразу ж здогадався б, що це - звичайний магнiт.

Так, це був магнiт!

Вiн безладно гойдався, наслiдуючи обережнi рухи вертольота, аж поки не пiдплив до коробки i не прикипiв до уу обшивки.

Шум гвинтiв одразу вщух. Товстенний ланцюг напнувся, мов струна. Наша коробка надiйно врiвноважувала силу тяжiння Землi. З вертольота на грунт впала мотузяна драбина.

Нарештi! Час зустрiчi, яку я так палко чекав, настав. Ось коли все з'ясусться!

Капiтан Небреха надiв бушлат, розправив вуса й поважно вийшов з коробки.

Аж раптом сталося диво дивне.

З вертольота, замiсть людини, на яку я очiкував, викотилася величенька, геометричне правильна куля, бiла, мов снiг, i прудка, як ртуть.

Жвава i юрлива, вона хутко пiдкотилася до капiтана Небрехи.

Я тiльки ошелешено лупав з коробки очима, дивлячись на це дивовисько, а капiтан - хоч би що - стоуть як вкопаний i незворушно чекас, що буде далi.

Вiдтак правий бiку у кулi несподiвано випнувся, i з утвореноу пухлини миттю видовжилася гнучка, дещо схожа на шланг кiнцiвка з сiмома пальцями. Куля привiтно помахала нею в повiтрi i присмним баском мовила:

- 4пi-ер-квадрат!

I тут капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха (вже в котрий раз!) вразив мене свосю неймовiрною винахiдливiстю.

Не гаючи анi секунди, вiн теж привiтно помахав рукою i з природженою гiднiстю, яка нiде, нi за яких умов, нi перед ким не зраджувала його, вiдрекомендувався:

- Небреха!

А тодi дружньо потиснув кулi уу гнучку кiнцiвку.

9. ДВОБIЙ IНТЕЛЕКТIВ

Для моух передбачень зустрiч з мислячим колобком була фатальною. Адже сама його зовнiшнiсть красномовно свiдчила, що ми зустрiлися не з далекими нащадками, а з чудернацьким представником високотехнiчноу iншопланетноу цивiлiзацiу.

Далебiу Капiтан Небреха не помилився. Ми таки залетiли у катзна-яку безодню доiсторичного часу.

Та, незважаючи на цю прикру для мене невдачу, я радiв уй, мов школяр несподiванiй п'ятiрцi.

Подумати тiльки, ми здибали на свiтанку геологiчноу бiографiу Землi космiчного брата по розумуi

Авжеж, що не кажiть, а якби не дивовижна впертiсть капiтана Небрехи, оця доiсторична зустрiч нiколи не була б заресстрована у бортовому журналi. Навiть капiтан Козир не мiг би похвалитися чимось подiбним, хоч би скiльки вiн рився на звалищi своух космiчних спогадiв.

Бачили б ви, з якою зворушливою щирiстю розмовляли 4пi-ер-квадрат i Небреха.

Вони, як рiднi брати, що довго не бачилися, квапилися розповiсти один одному про своу незлiченнi заслуги, намагаючись жодним необережним словом не принизити себе в очах спiврозмовника.

ухнi слова стикалися, мов блискавки, освiтлюючи iнтелектуальну велич обох цивiлiзацiй. У словах 4пi-ер-квадрата я впiзнавав несхибну вдачу Небрехи, а в капiтанових словах - гостроту думок мiжзоряного брата.

Та краще викладу ухнiй дiалог вiд слова до слова, щоб кожна кома стала надбанням iсторикiв, яким не завадило б привселюдно подякувати менi, що я той дiалог не полiнувався занотувати.

Щойно капiтан Небреха вiдрекомендувався, як 4пi-ер-квадрат вiд душi мовив:

- Така радiсть!

- Ще б пак! - погодився капiтан.

- А чи уявлясте ви, хто я? - повiв далi привiтний колобок. - Якби ви це уявили, ваша радiсть була б ще бiльшою. Та не буду iнтригувати вас. Тож слухайте: я - Великий Шукач Помилок, Наладчик Еволюцiй Вищого Розряду, Конструктор Мислячих Iстот з далекоу галактики ЗС-295! Почесний член усiх можливих i неможливих академiй та фiлантропiчних закладiв! Батько сучасноу галактичноу iстотологiу! Я шукаю на всiх космiчних путiвцях цiлиннi планети, що тiльки пробуджуються до органiчного життя, i колонiзую ух штучними мислячими iстотами. Ось у кого ви мали честь потримати кiнцiвку!

- Авжеж, з вами цiкаво познайомитися, - негайно пiдхопив запропоновану тему капiтан Небреха. - А чи здогадустеся ви, добродiю, кого бачите перед себе? Навiть вам, конструкторе, розгризти цей горiшок було б так само важко, як менi запалити люльку з протилежного кiнця. Та не буду морочити вас цiсю непотрiбною зараз загадкою. Знайте ж: я - Невтомний Шукач Пригод, Капiтан Далекого Мiжзоряного Плавання, Дослiдник i Географ Всесвiту з Чумацького Шляху! Я прокладаю космiчнi траси до нових заселених свiтiв, щоб першому з зореплавцiв на невiдомих розумних iстот подивитися i себе показати. Ось кому ви мали честь потиснути руку.

- Але погодьтеся, капiтане, - делiкатно натякнув на своу видатнi заслуги 4пi-ер-квадрат, - якби я не заселював новi планети, ваша професiя була б зайвою. До кого б ви тодi лiтали?

- А ви, конструкторе, - скромно вiдповiв йому капiтан Небреха, - зважте на той незаперечний факт, що якби не моу мандри, ваша робота була б марною. Хто знав би про неу?

- Те-те-те! За свос життя, капiтане, я заселив стiльки планет i сотворив так багато найрiзноманiтнiших iстот, що у мене вже майже вичерпалася фантазiя! От!

- Ах-ах-ах! До речi, конструкторе, я й сам це помiтив, бо менi вже бракус оригiнальних недослiджених цивiлiзацiй.

- Капiтане!

- Конструкторе!

Як бачите, за своум iнтелектуальним рiвнем уславлений капiтан Небреха i конструктор 4пi-ер-квадрат анiтрохи не поступалися один одному.

- Капiтане, - ввiчливо поцiкавися 4пi-ер-квадрат, - невже ви один-вдиний у Всесвiтi зореплавець?

- Конструкторе, - чемно запитав Небреха, - невже ви один-сдиний у Всесвiтi творець?

- Ви, капiтане, лише ресстратор цивiлiзованих свiтiв! - вiддав Небресi належну йому шану колобок.

- А ви, конструкторе, - вiдзначив його успiхи Небреха, - не бiльш як пбмiчник природи!

- Що ж, з вами неможливо не погодитися, - зiтхнув 4пi-ер-квадрат.

- Так само, як i з вами, - насупився Небреха.

Менi давно кортiло втрутитися у цю легендарну розмову, та я аж нiяк не встигав докинути хоч би одне iсторичне слово.

Аж ось капiтан i конструктор замовкли i тiльки важко хекали, наче разом з мiфiчним Сiзiфом тягали на величезну гору кам'янi брили.

З усього було видно, що спiврозмовники цiлком вичерпали тему. I справдi, це я мушу наперед зазначити, вони уу бiльше нiколи не торкалися. Вже з першоу вступноу бесiди Небреха i 4пi-ер-квадрат досягли повного, взасморозумiння. I де тiльки каштан навчився дипломатiу?

Я закохано дивився на двох мовчазних титанiв.

4пi-ер-квадрат задумливо гойдався з боку на бiк, а Небреха зосереджено колупав протезом грунт.

Я волiв ух обох стиснути в обiймах. Та це було неможливо. По-перше, це суперечило б усяким нормам дипломатичного етикету, а по-друге, конструктор мав у попереку метра пiвтора. Та й Небреха, нiвроку, не дуже поступався йому габаритами.

I тодi я вiдклав своу нотатки, вийшов з коробки i хоробро взяв слово.

- Конструкторе! Капiтане! - схвильовано вигукнув я. - Ваша слава i подвиги, як i сам Всесвiт, не мають меж! Один у вас генiально починас, другий генiально завершус. Хай живе науковий симбiоз двох цивiлiзацiй! Ура!

Куля аж пiдстрибнула вiд задоволення, а Небреха лагiдно глянув на мене.

- Капiтане, а непогано сказано, - оцiнив мою щиросердну промову 4пi-ер-квадрат.

- Здорово! - охоче погодився з ним Небреха.

- Хто цей чарiвний юнак? - нiжно запитав 4пi-ер-квадрат.

- Мiй штурман Азимут, - гордо пояснив мiжзоряний вовк.

Та раптом сферична поверхня кулi затьмарилася.

- Невже ще один знаменитий дослiдник? - чомусь стурбувався конструктор.

- Та нi, вiн ще початкiвець, - заспокоув його капiтан Небреха.

- Ах, так! Оце присмно! - з неприхованою радiстю мовив чужинець. Надзвичайно присмно! Мiй юний друже, я дозволяю тобi потриматися за мою кiнцiвку.

Мабуть, колись менш врочисто висвячували на лицарiв, нiж мене у друзi видатного галактичного конструктора, неодмiнного почесного члена усiх iснуючих та майбутнiх академiй i фiлантропiчних закладiв. Менi навiть здалося, що я припав йому до серця бiльш, нiж сам капiтан Небреха, хоч який уславлений вiн був.

- Конструкторе, - гостинно сказав капiтан Небреха, - дозвольте запросити вас до нашоу ракети на тюбик пасти.

4пi-ер-квадрат не пручався.

- Охоче приймаю ваше запрошення, колего, - виховано гойднувся вiн. Але з тiсю умовою, що й ви завiтасте до мене на сухiврю з хлорели.

10. ЕКСПЕРИМЕНТИ КОНСТРУКТОРА 4ПI-ЕР-КВАДРАТ

Наша затишна коробка буквально зачарувала 4пi-ер-квадрата. Щоправда, не малу роль у цьому вiдiграла кавказька антиречовина, якою капiтан Небреха щедро сервiрував нехитрий снiданок.

Все тут вражало нашого допитливого гостя.

Немудрящий механiзм ходикiв просто розчулив видатного конструктора. Вiн вмостився пiд глеком з висококалорiйною пастою, що правив за гирю, i замрiяно цокав, iмiтуючи мелодiйнi ритми старенького годинника:

- Тiк-так, тiк-так, тiк-так...

Але найдужче його принадили нашi гамаки.

Вiн, як вправний циркач, перелiтав з сiтки на сiтку, у веселому захватi пiдстрибував на пружному плетивi хлорели i натхненно волав:

- Та у вас райський куточок! I хто тiльки додумався до цих талановитих пристроув? Я не стрiчав ух на жодному зорельотiу Усе крiсла та лiжка...

Вiд цих пишних дифiрамбiв капiтан Небреха аж зашарiвся. Ясно, пiсля такоу вiдвертоу похвали з його боку було б негарно казати про себе. От менi й довелося узяти вiдповiдальнi обов'язки гiда.

- Це капiтан, - вiдповiв я на запитання конструктора, - подбав про наш комфорт... Вiн все вмiеi

- Колего, - захоплено мовив конструктор, звертаючись до Небрехи, багато я бачив генiальних i навiть надгенiальних винаходiв, та й сам маю купу патентiв, але такого бачити не доводилося. Це справдi матерiальне втiлення гнучкого плетива ваших мозкових звивинi

I вiн знову, мов легкий м'ячик, з щасливим вереском перелетiв з гамака в гамак.

- Ви ще не все знасте, - невгавав я. - Звернiть увагу, ваша генiальнiсть, сiтки сплетено iз скрутнiв хлорели. Оцi скрутнi врятують нас у скрутi. На випадок чого, ух можна розтовкти у ступi i зварити чудову юшку. I врахуйте, конструкторе, обидвi сiтки капiтан сплiв рiвно за пiвоберта оцiсу планети навколо свосу осi!

- Мудра голова та ще золотi руки! - вражено вигукнув наш гiсть. Капiтане, ви зробите мене найщасливiшою кулею у Всесвiтi, якщо подарусте креслення цього казкового приладу. Ваше iм'я увiйде в iсторiю галактики ЗС-295, як найбiльшого уу благодiйника. Присягаюся подвiйною дiаграмою народження понаднових зiрок!

- Та що ви, - з винятковою скромнiстю озвався капiтан Небреха i, щоб приховати за тютюновою завiсою свос недоречно сяюче обличчя, заходився натоптувати люльку. - Давайте, мiй любий колего, лiпше не будемо перевантажувати коробку зайвими комплiментами, хоч якi б об'сктивнi вони не були. Я пропоную вам, конструкторе, товарообмiн, щоб нiхто не подумав, нiби ви ошукали старого тубiльного капiтана.

- Оце дiло! - зрадiв 4пi-ер-квадрат. - За креслення гамака я, не замислюючись, вiддам вам власну шапку-невидимку i ще всевидюще око на додачу!

Я аж затамував подих.

Шапка-невидимка! Всевидюще око! Отакi скарби за гамак з хлорели! О небо, вже через такi сувенiри варто було б вирушити у цю незвичайну подорож!

Але капiтан Небреха розвiяв моу надiу, як протяг розвiюс тютюнову хмару.

- Знання, конструкторе, - некорисливе зауважив вiн, - дорожчi над усякi скарби. Тiльки вони збагачують мислячу iстоту.

- Ця iстина така ж непомильна, як i те, що 2 в квадратi i 2х2 дорiвнюс 4! - пiдтакнув 4пi-ер-квадрат. - Але до чого ви, колего, ведете?

- До товарообмiну, мiй вчений друже, - пояснив капiтан Небреха. - Я вам - креслення, ви менi - розповiдь. Бо над усе я волiю послухати розповiдь, як ви налагоджували еволюцiу на цiлинних планетах, про що ви були ласкавi згадати пiд час нашого присмного знайомства. Якщо, звичайно, гамак i наладка еволюцiй - рiвноцiннi речi...

- Капiтане, ви грабусте самi себеу - цiлком справедливо вигукнув 4пi-ер-квадрат.

Я теж осудливо дивився на затятого капiтана. I, як виявилося, недарма, бо в особi кругловидого конструктора вiн собi знайшов достойного, як оповiдача, конкурента. Такоу дивовижноу розповiдi я нi доти, анi пiсля не чув i, певно, вже не почую.

- Що ж, друзi моу, - повiв 4пi-ер-квадрат, легенько погойдуючись на гамаку, - як розповiдати, то розповiдати...

Почну з двох основних положень iстотологiу. Перше: життя на планетах виникас, не чекаючи мислячих диригентiв. Друге: форми його такi ж розмаутi, як i природнi умови небесних тiл.

Вiзьмемо для прикладу планетну систему свiтила, пiд ласкавими променями якого нам пощастило зустрiтися.

На першiй планетi ми знайдемо вайлуватих, неповоротких i важких кам'яних створiнь. IПестилапi i двоголовi, вони бездумно гризуть кам'янi стовбурини кристалiчних рослин або винiжуються у розпеченому баговиннi пiд несамовитим жаром вельми близького Сонця. Це кварцевi iстоти. Свiт ожилого каменю.

А що ми бачимо отут, на третiй планетi?

Гiгантських холоднокровних рептилiй з мiкроскопiчним мозком. Вони бояться навiть цього лагiдного дня i ховаються у затiнку дерев або охолоджуються у прибережних морських водах. Лише у сутiнках та вночi вони безтямно роздирають один одного, щоб пiдживити своу велетенськi тiла.

А тепер завiтаймо на п'яту, найбiльшу планету системи.

Там вирують бездоннi амiачнi океани i шаленiють страхiтливi азотнi урагани. Але циклопiчнi амеби та велетенськi iнфузорiу, що нинi царюють на отруснiй планетi, почувають себе як вдома.

Та хоч якi на цих трьох планетах природнi вiдмiнностi, еволюцiя за пару сотень мiльйонiв рокiв мас зробити свос дiло. На планетах забуяс розумне життя. I тодi настане iсторична мить, коли за круглим столом мiжпланетноу конференцiу по обмiну досвiдом зустрiнуться такi рiзнi представники трьох цивiлiзацiй: генiальний бронтозавр (вiн вже зараз мас аж три мозки - у черепi, грудях i в хвостi), мудрий кам'яний гiсть з чарiвною кам'яною квiткою i драглистий одноклiтинний iнтелект.

Аж тут я передбачаю одну прикру обставину: генiальний бронтозавр на конференцiю не з'явиться, хоч би скiльки нагальних запрошень йому не посилали.

Чому?

Невже вiн знехтус своуми досконалими iншопланетними родичами i оцим недостойним мислячоу iстоти вчинком зганьбить високорозвинену цивiлiзацiю ящерiв?

Нi i ще раз нi!

Просто нещасний тримозковий бронтозавр приречений еволюцiсю на безславну загибель. Мiсцевi гiганти нiколи не подарують Всесвiту мислячих чудовиськ...

По-перше, рептилiу не мають потових залоз, цих надiйних терморегуляторiв тiла. Навiть зараз вони вдень лякливо ховаються вiд сонячних променiв у вологих сутiнках джунглiв. Варто ум висунутися просто неба, як вони всi до одного сконають вiд сонячного удару.

По-друге, у потвор надто повiльний обмiн речовин. Отже, вони неспроможнi швидко акумулювати життсву енергiю.

А по-третс (i це найголовнiше!), у рептилiй вельми висока пристосованiсть до обмежених парникових умов, що нинi запанували на планетi. Справа в тiм, що еволюцiя не передбачас геофiзичних змiн, а природа сипле ними, як з рогу достатку. Таким чином, тiльки-но на планетi станеться якась катастрофiчна клiматична змiна, як геть усi монстри загинуть.

Що ж робити високорозвиненим цивiлiзацiям iнших свiтiв?

Сидiти i склавши руки спостерiгати трагедiю планети?

Але ж це приведе до зриву вiдповiдальноу мiжпланетноу конференцiу!

Чи не краще шляхом свiдомого експерименту виправити фатальнi помилки еволюцiу? Чи не краще створити якiсно нову перспективну iстоту i канчуком думки прискорити уу розвиток?

А на планетi с всi умови для життя сймодiючих штучних створiнь, що самовдосконалюються на основi хiмiчного синтезу бiлкiв з амiнокислот за допомогою i управлiнням кислот нуклеунових. От, скажу я вам, це будуть молодцi! Менi так i кортить у темпi мого друга капiтана Небрехи - за пiвоберта планети навколо осi - злiпити зразок: автономну довгодiючу аналiтичну машину, скорочено АДАМа. I тодi еволюцiя покотиться вимощеним мосю думкою битим шляхом, не звертаючи на випадковi манiвцi.

Але, як бачите, я досi нiчого не роблю. Тiльки марную дорогоцiнний час, тiшачись у своуй художнiй майстернi. Знасте, виточую з наймiцнiших каменiв скульптурнi автопортрети на добру згадку майбутнiм хазяям планети. Оце у джунглi одного з материкiв я вже накидав тисячi кам'яних куль. Всi вони копiя я!..

...Конструктор журливо замовк i навiть припинив гойдатися.

Це було моторошне повiдомлення. Адже коли вiн i далi розважатиметься лише власними автопортретами, людство нiколи не виникне на Землi, i нам з капiтаном нi до кого буде повертатися. Уся наша навкологалактична подорож виявиться марною.

Очевидно, такi ж тривожнi думки вирували i в головi Небрехи, бо вiн виринувз тютюновоу хмари i стурбовано запитав:

- Що ж гальмус вашу благородну справу, конструкторе?

- Так! - рiшуче пiдтримав я капiтана. - Чому ви зволiкасте? Майбутнс людство вам нiколи не подарус цього злочинного байдикування! А що скажуть кам'янi мудрецi та одноклiтиннi iнтелекти?

- Рiч у тому, - сумовито вiдповiв 4пi-ер-квадрат, - що я нiяк не придумаю вдалоу естетичноу форми. Не буду ж я лiпити розумних павукiв або мислячих восьминогiв? Фу! Погань яка! Правда, бiлкового АДАМа можна було б виготовити за власним образом та подобою, але це значить накликати на цивiлiзацiу галактики ЗС-295 майже непоправне лихо...

- Що ж вас страшить, мiй смiливий колего? - поцiкавився капiтан Небреха.

- Бачите, каштане, - милостиво пояснив 4пi-ер-квадрат, - галактика ЗС-295 перебувас на величезнiй вiдстанi вiд Чумацького Шляху. Свiтло пробiгас його за п'ять з дев'ятьма нулями рокiв. До того ж галактичне скупчення рiзних зiрок рине усе далi в безоднi Всесвiту з швидкiстю сто сорок сiм тисяч кiлометрiв на секунду. Отже, щосекунди вiдстань страхiтливо зростас.

- То й що з того? - не зрозумiв його я, чим заслугував осудливий погляд капiтана Небрехи.

- А те, мiй юний друже, - з притиском вiдповiв наш гiсть, - що коли моу земляки вдруге завiтають на цю планету, спливе стiльки часу, що високотехнiчна мiсцева цивiлiзацiя вже сама буде скеровувати еволюцiйний розвиток на iнших планетах. I я побоююся, що тодi спалахне вперта наукова суперечка на тему - хто кого сотворив? I навiть наперед не скажеш, хто кого перекричить. Один такий випадок у нашiй практицi вже був. Ми вже навченi гiрким досвiдом! Адже це факт, що кулi з Крабовидоу туманностi вважають нас своуми кiбернетичними витворами i тицяють нам пiд нiс своу iсторичнi хронiки! Яке нахабствоу Але нашi iсторiографи, хоч нiяк не знайдуть в архiвах вiдповiдноу довiдки, обстоюють протилежну думку, бо вже сто мiльярдiв рокiв не втрачають надiу оту довiдку знайти... А без довiдки хiба хто вiрить кому?

Атож, це була вельми поважна причина.

Я пригнiчено мовчав, нiби отой приречений бронтозавр. Навiть рептилiя з уу трьома мозками нiчого путнього не придумала для свого порятунку, де там думати менi. Все в головi сплуталося, мов скуйовджене волосся.

"Як же так? - почав розчiсувати я своу думки. - Iсную я взагалi чи не iсную? Якби 4пi-ер-квадрат не створив АДАМа, ми б з капiтаном Небрехою не вирушили у мандри. А оскiльки це сталося, значить, конструктор таки зробив дiло. Порядок!"

I я з побожнiстю почав дивитися на нього, терпляче чекаючи порятунку.

Та допомога прийшла зовсiм з iншого боку.

- Конструкторе, - тихо мовив капiтан Небреха, - чи подобасться вам мiй рангоут, або, як ви кажете, форма? Чи не суперечить вона вашим естетичним поглядам?

- Капiтане, - озвався 4пi-ер-квадрат, з насолодою оглядаючи з усiх бокiв показну постать Небрехи, - бiльш досконалоу, бiльш вмотивованоу, бiльш вродливоу форми менi не знайти! О, я вiддав би усi своу патенти, аби бути автором такоу незрiвнянноу iстоти, як ви, мiй галактичний друже!

- Тож дерзайте, конструкторе! - наполiг капiтан Небреха.

4пi-ер-квадрат мало не впав. Та через недосконалiсть його форми йому не вдалося наочно продемонструвати свiй граничний подив. Вiн тiльки захитався з боку на бiк.

- Як? - заволав вiн. - Невже ви ладнi стати моум натурщиком?

- Так!

- I вас не лякас жахлива перспектива дискутувати на тему, хто кого сотворив?

- Анiтрохи!

- Але ж майбутнi поколiння пiддадуть сумнiву всi вашi докази!

- Хай пiддають...

- Капiтане, хочете вiрте, хочете не вiрте, а ви - герой! Ваша смiливiсть не мас меж!

- Я весь до ваших послуг, колего, - ще раз пiдкреслив капiтан Небреха. - Вiд вусiв до протеза!

- Ой-ой-ой! - зойкнув конструктор, наче його несподiвано чимось штрикнули. - Все пропало, капiтане! Я ж зовсiм забув про ваш протез! От якби ви мiцно стояли на двох ногах...

Його свiтла поверхня знову потемнiла. З усього було видно, що 4пi-ер-квадрат огорнув безнадiйний розпач.

Та цiсу вирiшальноу митi знаменитий зореплавець наочно довiв, що вiн по праву заслуговус всесвiтньоу слави несхибного командора, людини з тонким розумом i широким свiтоглядом.

- Але ж мiй штурман ходить на двох ногах! - загримiв вiн.

- Правильно! - зрадiв конструктор. Вiн засяяв, мов китайський лiхтарик. - Капiтане, ви - сама мудрiсть!

- Ура! - чимдуж загорлав я.

А титани думки схопилися з мiсця i завзято пiшли у типовий космiчний танок.

Небреха, пихкаючи люлькою, повагом стрибав навколо осi протеза, а 4пi-ер-квадрат обертався навколо нього по класичних орбiтах, як вiддана планета коло свого життсдайного свiтила.

Ех, якби менi фотоапарат!

Нарештi енергiйний конструктор зупинився i, вiдсапуючись, мовив:

- А тепер до дiла, друзi моу. Я негайно ж наварю у термокамерi добiрних бiлкiв, щоб на завтра все було готове до експерименту. Бувайте, колеги!

I вiн хутко покотився до вертольота.

А коли вертолiт розтанув у блакитнiй безоднi, капiтан Небреха стомлено присiв на колоду.

- Скажи менi. Азимуте, що сталося б з людством та й з нами, якби я спокусився на шапку-невидимку i всевидюще око? Я б за нього не заставив i пучки тютюну...

Так! Як i завше, мiжзоряний бувалець не схибив i на волосину!

11. З ВОЛОСИНИ У БЕЗОДНЮ

Авжеж, багатьох див я тодi надивився. р що пригадати.

Узяти хоча б нашу давню суперечку щодо часу, у який ми залетiли. Хоч як це дивно, а ми з капiтаном обидва не помилилися. А, коли ви пам'ятасте, Небреха з самого початку вважав, що ми залетiли у минуле, а я гадав, що у майбутнс. I от масш! Ми й справдi залетiли у сиву давнину, але на власнi очi побачили майбутнс. Адже люди теж колись навчаться штучно створювати мислячих iстот. Коли не вiрите, поспитайте кiбернетикiв.

Однак наша пригода мало не скiнчилася для людства трагiчно. Успiх експерименту конструктора 4пi-ер-квадрат висiв буквально на волосинi, хоч ця волосина i мала вигляд надiйного якiрного ланцюга. А все через те, що капiтан Небреха вперше за час мандрiв забарився, хоч i не з свосу вини.

Та розповiм, як воно було.

Ранок не вiщував нiяких прикростей. Нi капiтановi, нi менi. А нам того дня обом добряче перепало.

Нас пiдняв на ноги вже знайомий гуркiт вертольота, i, коли в обшивку коробки з брязкотом вп'явся магнiт, ми вже встигли поодягати скафандри.

Кругловидий конструктор висунувся з вертольота i радо привiтався:

- Доброго iсторичного ранку!

- Салют! - вiдгукнулися ми.

Тодi 4пi-ер-квадрат скинув мотузяну драбиняку i мовив:

- Прошу на борт, друзi моу. Час не ждеу У мене все готове для експерименту.

Тут ми й вскочили у першу халепу.

Я видряпався на борт спритно, мов мавпа, а от капiтан залишився на землi. Вiн безпорадно тупцював унизу i даремно рив протезом грунт. Та це йому анiтрохи не допомагало.

Ось коли я зрозумiв, чому конструктор вирiшив сотворити АДАМа за моум образом та подобою. Якби вiн злiпив автономну довгодiючу аналiтичну машину за образом та подобою капiтана Небрехи, люди нiколи не каталися б на велосипедах i не зводили б хмарочосiв. Адже одноногим особам сходи протипоказанi, а лiфти, самi знасте, над усе полюбляють виходити з ладу.

Хвилини спливали за хвилинами, i конструктор почав не в жарт панiкувати.

- Капiтане! - благав вiн. - Хутчiш, капiтанеу Ви, як досвiдчений хiрург, рiжете мене без ножа! Нещасна еволюцiя! У мене ж прохолонуть бiлки! Засохне мозкова плазма! Випарусться сумiш з бiлих i червоних кульок, що мас живити портативний моторчик!

Вiн у вiдчау випнув кiлька кiнцiвок i заходився гамселити ними по власному пiвнiчному полюсу, нiби жадав вибити з себе нове генiальне конструктивне рiшення.

Та якби не капiтан Небреха, ми, можливо, й досi шукали б вихiд з цiсу несподiваноу скрути.

- Гей, на вертольотi! - гримнув капiтан, задерши голову. - Ану, попускайте запасний якiр! Майна!

4пi-ер-квадрат мало не знепритомнiв вiд такоу незрозумiлоу команди. Самi подумайте, нам слiд якомога швидше знiматися з якоря, а капiтан Небреха чомусь вимагас кинути ще другий якiр! На щастя, я вже звик виконувати капiтановi накази без роздумiв.

Не вагаючись анi секунди, я скинув запасний магнiт. Це й урятувало еволюцiю. Капiтан Небреха миттю впiймав його i прикипiв до рогалика усiм тулубом, як муха до липучки. Добре, що вiн був у металевому скафандрi.

- Вiра! - гукнув мiжзоряний вовк.

А коли вiн опинився на борту, то, вiдсапуючись, проказав:

- Далебi! Якби я, конструкторе, вiддавав перевагу новомодним синтетичним скафандрам, вашi бiлки, безумовно, прокисли б. Та, як бачите, я переконаний прихильник старих залiзних традицiй.

- Ваша правда, - змушений був погодитися з очевидним фактом 4пi-ер-квадрат, - але ми, капiтане, однаково примудрилися згаяти надто багато часу. Поки пiднiмемо якiр, поки вийдемо на орбiту... Ех!

I вiн розпачливо змахнув усiсю дюжиною кiнцiвок.

- У мене ж нема свiжого матерiалу! - застогнав необачливий конструктор. - Я ж поклав у термокамеру все до крихти!

Та цiсу фатальноу митi космiчний бувалець знову показав усю свою винахiдливiсть i рiшучiсть.

Поки 4пi-ер-квадрат з ретельнiстю закоренiлого вченого лiчив загубленi хвилини, а я тримав перед ним похiдну рахiвницю, капiтан Небреха кинувся до аварiйного стенда, схопив сокиру i одним помахом розрубав якiрний ланцюг, що тримав нас на землi.

Що тут сталося!

Могутнс поле земного тяжiння з такою шаленiстю кинуло нас у небо, нiби хотiло розплющити зухвальцiв об небесну твердь. I справдi, якби ота твердь дiйсно iснувала, вiд нас залишилося б криваве мiсиво.

Ми злiтали на атмосфернi поверхи, мов на реактивному лiфтi. Вони змiнювали один одного щосекунди.

Тропосфера!

Стратосфера!

Мезосфера!

Iоносфера!

Бац! - i ми вже в колишнiй зонi майбутнiх супутникiв!

Аж тут я пригадав пророчi слова капiтана Небрехи щодо навiгацiйних особливостей цiсу антигравiтацiйноу дивовижi.

- Конструкторе! - зойкнув я. - Ще трохи, i ми опинимось аж у районi Альфи Центавра! Негайно вмикайте гвинти!

Але одразу вжахано подумав, що у безповiтряному просторi ми з однаковим успiхом крутили б педалi водного велосипеда.

Втiм, все скiнчилося легким переляком.

Вертолiт виявився пристосованим до таких несподiванок, бо, крiм авiацiйних двигунiв, мав ще реактивнi, щоб поблизу небесних тiл долати вiдворотну силу тяжiння.

Та головний переляк був ще попереду.

12. ЗА ОБРАЗОМ ТА ПОДОБОЮ

Чи варто описувати всi дивовижнi принади дискольота? Адже колись люди самi почнуть монтувати подiбнi озiу, i докладний опис ух буде вмiщено в численних технiчних довiдниках. А ще, мушу чесно визнати, я тих див не дуже й роздивився, бо ми поспiшали до лабораторiу, мов на пожежу. А потiм, самi переконастеся, менi було не до спостережень.

Вiдзначу тiльки, що всi примiщення дискольота були бездоганноу сферичноу форми, отже, уявлення про стелю, пiдлогу та стiни одразу зникало. Орiснтуватися у цих помешканнях було неможливо, i я нiяк не мiг утямити, де ми ступасмо - по стелi чи по пiдлозi. Гадаю, правда, що маршрут був комбiнований.

От про саму лабораторiю розповiм докладнiше.

Вона теж була кругла, як надувна куля. З протилежних бокiв уу зависали двi бiлi шафи, що надто нагадували холодильники. Мiж шафами - примхливе плетиво рiзнокольорових дротiв. Куди не кинь оком, на полицях стояли сполученi посудини, в яких пульсувала жива рiдина. З колб i реторт пiднiмались у повiтря рiзкi випари.

4пi-ер-квадрат запропонував менi, як новобранцевi на медичному оглядi, роздягатися, а потiм у самих плавках зайти до однiсу з шаф!

У шафi було темно, хоч в око стрель. Але тепло. I, головне, нiчого зi мною не робиться. Стою собi i знiчев'я чухаюсь.

Я вже зовсiм було призвичаувся до незвичайного експерименту, коли чую голос конструктора:

- Мiй юний друже, - питас вiн, - ти готовий?

- Ще нi, - вiдповiдаю, - ще дихаю.

- Та я не про те.

- А про що?

- Чи готовий ти до експерименту?

Он воно як! Виходить, вiдтворення ще й не починалося. Виходить, його тiльки починають, i менi, як ув'язненому, надають останнс слово. Аж непереливки стало. Та я переборов своу побоювання.

- Готовий! - кажу.

Щось ззовнi загупало, нiби капiтан Небреха випробував протезом мiць шафи, а тодi стало тихо-тихо, як бувас уночi перед ранком.

I раптом знову залунав напружений голос конструктора:

- Увага, увага, увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один!

Я вiдчув, як незримi променi прошили мос тiло. Свiдомiсть поволi згасала, нiби цiпенiла. Я поринув у цiлковитий морок без думок i сновидiнь. Я засинав, це точно. Тiльки засинав, як кiнь, на ногах. Та, коли подумати, сон у вертикальному положеннi за умов сферичноу лабораторiу мав чисто вiдносний характер. Усе залежало буквально вiд точки зору. Якби на мене дивилися з протилежного боку, то здалося б, нiби я задрiмав догори ногами.

Скiльки я спав, не знаю. Вiдчуття було таке, нiби я склепив i розклепив очi. А коли розклепив, знову почув голос конструктора:

- Один! Два! Три! Чотири! П'ять!

Дверi шафи вiдчинились, i я, потягуючись, що аж у кiстках хрумтiло, вийшов.

I що ви думасте? Тiсу ж митi з протилежноу шафи, теж потягуючись, вивалилася моя копiя, новоспечений АДАМ.

Так, це було чудове видовище! Якби я заздалегiдь не знав, що це звичайнiсiнька кiбернетична машина, я б нiколи не сказав, що вiн був штучним створiнням. Красень вийшов хоч куди! Чубатий, руки-ноги на мiсцi i голову мас на в'язах! Добрi космонавти колись повиростають на Землi, адже АДАМ з дня свого народження годуватиметься космiчною пастою i спатиме на оберемку хлорели.

Я з радiсним хвилюванням ступив до нього i дружньо поплескав по плечу.

- Ну, як ся масш?

Вiн теж з нечуваною для машини доброзичливiстю поплескав мене по плечу i теж привiтно запитав:

- А ти як, чудове створiння?

Хоч мене трохи збентежила його фамiльярнiсть, та комплiмент зробив свос дiло. Та й що вiзьмеш з невихованого кiбера, якому вiд народження минуло кiлька хвилин? Йому ж нiхто ще не читав лекцiй на морально-виховнi теми.

- Молодця! - по-товариськи ляснув я його по животi.

- З тебе будуть люди! - ляснув вiн мене.

Я весело посмiхнувся i ласкаво виправив його першу у життi помилку:

- Не з мене, а з тебе будуть люди, АДАМе.

- Що?! - раптом визвiрився вiн. - Який я тобi АДАМ? Я штурман Азимут, нахабо! Бачите штучку, не встиг вилiзти з шафи, як починас шахраювати!

- Це хто вилiз з шафи? - обурився я. - Я вилiз з шафи? Це ти, нечемо, вилiз з шафи! А справжнiй штурман - це я, нещасна копiс!

- Самозванець! - заверещав вiн.

- Узурпатор! - заволав я i схопився за штани, щоб одягтися i тим самим покласти край цьому дикому непорозумiнню.

Але цей невдячний штучний хулiган так штурхонув мене в груди, що я мало не полетiв шкереберть. Ах, так! Я вiдкинув штани вбiк, щоб не заважали, пiдхопив знавiснiлого кiбера i майстерним прийомом перекинув його через стегно. Та вiн став на мiсток i випручнувся з моух обiймiв.

Силу вiн мав нелюдську. Певно, конструктор не пожалiв йому на м'язи бiлкового мiсива. Та я теж не пiддавався. Ми качалися по всiй сферi, марно намагаючись покласти один одного на лопатки.

Була мить, коли вiн сiв на мене копки i, ламаючи менi шию, злiсно сичав:

- Я тобi не еволюцiя! Я тобi вмить прищеплю гарнi манери!

Та наступноу митi вiн сам плазував пiд моум колiном, а я навчав його уму-розуму :

- Нiкчемна копiрко, штанiв тобi закор" тiло? Будеш шикувати, допотопний моднику, у цаповiй шкурi!

Аж врештi-решт ми обидва заплуталися у численних дротах, мов у павутиннi, i вимушений сеанс класичноу боротьби завершився внiчию.

- Капiтане! - прохрипiв Лжеазимут. - Скажiть, капiтане, хто з вами прилетiв? Я чи оця пiдла потвора?

- Конструкторе! - ревнув я. - Ваша генiальнiсть, скажiть нарештi, кого ви сотворили? Оцього нахабного йолопа чи мене?

- Небрехо!

- 4пi-ер-квадрат!

Але з однаковим успiхом ми зверталися б до стiн, яких в лабораторiу, власне, й не було. Конструктор розгублено тiпався, а капiтан Небреха зосереджено шкрябав потилицю.

- Ех, конструкторе, - з докором мовив знаменитий зореплавець, - треба було позначити Азимута хоча б хрестиком...

На це 4пi-ер-квадрат лише скорботно зiтхнув:

- Це нiчого не дало б, капiтане. Вони обидва повиходили б з шаф затаврованi хрестами. Хто ж мiг подумати, що вони схопляться i ми ух переплутасмо? А зараз вони однаковоу мiри Азимути i автономнi довгодiючi аналiтичнi мишини... Тотожнi, як двi краплi Н2О.

Ну? Пiдклали-таки менi свиню у виглядi АДАМау А може, це я свиня? Та не може цього бути? Яка ж я свиня, коли пам'ятаю Азимутову, тобто власну бiографiю до найменших дрiбниць? Хто читав на Хрещатику капiтанову об'яву, я чи оцей брехливий блазень? Хто пив коктейлi з молока i пасти у капiтана Козира? Хто зав'язав коцюбу у вузлик на згадку? Хто, нарештi, про всяк випадок поклав у рюкзак гамiвну сорочку? Ех, якби я захопив уу сюди!

- Капiтане! - подав у цей час свiй бридкий голос нiкчемний узурпатор. У мосму рюкзаку лежить на сподi гамiвна сорочка. Привезiть уу, i ми одразу оговтасмо цього штучного виродка!

- Чекай-чекай! - розсудливо вiдповiв йому капiтан Небреха, вибачливо позираючи на мене. - Це, хлоп'ята, не дiло. Ви ж чули, що зараз ви обидва Азимути i водночас АДАМи. Самi виннi, що переплуталися. Як вас тепер вiдрiзнити, жеребок кинути?

Та мене вiд цiсу пропозицiу взяв дрож. А раптом жеребок випаде не на мою користь? Раптом я залишуся у шкiдливому для здоров'я товариствi приречених чудовиськ, а оцей спритний пройдисвiт полетить з капiтаном до нормальних людей? Що робити, що менi робити? Не покладатися ж на слiпий випадок! Думка билася, як безпомiчний птах у клiтцi.

- Ваша генiальнiсть, - заквилив я до 4пi-ер-квадрат, - ви ж Великий Шукач Помилок! Благаю вас, знайдiть, будь ласка, власну помилку!

Та конструктор тiльки нiяково одвернувся вiд мене на всi сто вiсiмдесят градусiв.

Все. Кiнець. Долю вирiшуватиме жалюгiдний жеребок. Бiдолаха Азимуте! Недарма тебе брав сумнiв, чи вирушати тобi у цю злощасну подорож. Та лiпше б ти до скону водив вантажнi ракети на Мiсяць.

Аж тут доля знову всмiхнулася менi.

Капiтан Небреха раптом ляснув себе по лобi i радiсно вигукнув:

- Азимути, с прекрасний вихiд! I як це я, старий дурень, одразу не змакiтрив?

- Який? - в один голос запитали ми.

Надiя на порятунок знову зажеврiла в мосму серцi. З капiтаном Небрехою нiде не пропадеш!

- Чи пам'ятасте ви, хто з якоу шафи повиходив? - запитав Небреха.

- Ще б пак! - гаряче запевнили ми.

- Чудово! - пожвавiшав капiтан. - То повертайтеся кожен у свою шафу, а ми, я i вельмишановний колега, визначимо, хто з вас хто.

4пi-ер-квадрат негайно розвернувся на сто вiсiмдесят градусiв i у захватi заплескав у семипалi долонi.

- Генiальноу - вигукнув вiн. - Нiчого розумнiшого i простiшого не придумати, хоч суши голову до кiнця свiту!

- Тодi, хлопцi, гайда по шафах! - наказав капiтан Небреха.

Нi мене, нi АДАМа не довелося двiчi запрошувати. Мить - i ми зачинилися у шафах.

От коли iстина взяла гору. Щойно я опинився у шафi, як почув зворушливий голос конструктора.

- Азимуте, - сказав 4пi-ер-квадрат, а я з присмнiстю вiдзначив, що вiн знехтував придуркуватим АДАМом i звертасться виключно до мене, - необхiдно з дублювати експеримент, аби позбутися усiляких прикростей. Чи згоден ти на дубляж?

- Не майте сумнiву, конструкторе, - вiдповiв я.

- Ти готовий?

- Готовий!

- Тодi починаймо. Увага, увагау Увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один!

Я знову вiдчув навалу незримих променiв i поринув у сон без сновидiнь. Та ось з цiлковитого мороку випливли чiткi слова 4пi-ер-квадрат.

- Один! Два! Три! Чотири! П'ять!

Дверi шафи прочинилися, i я вистрибнув, готовий вiдчайдушне боронити свос чесне iм'я i одяг. Та у цьому не було жодноу потреби. Дубляж дав блискучi наслiдки.

З протилежноу шафи вивалився не нахабний кiбер, а надзвичайно симпатичний хлопець, що без усяких претензiй репетував чудовою iншопланетною мовою:

- Уа-уа-уа-уа-уа!..

Отож! Я попрямував до штанiв, однак з пiдозрою озирнувся: а що, як хитрюга прикидасться. Втiм, моу побоювання були безпiдставнi. АДАМ безтурботно длубався у носi i з непiдробною наснагою пускав з рота бульбашки...

...Коли ми з Небрехою повернулися до рiдноу коробки, я зважив на своу жахнi пригоди i мовив:

- Капiтане, як на мiй погляд, нам уже час вирушати у зворотний путь, до нормальних людей. Знасте, у конструктора нема матерiалу для подальших експериментiв. Раптом вiн знову наплутас i помилково вилучить у мене ребро? А я вам виробничоу травми нiколи не вибачу!

- Що ж, ти. Азимуте, масш рацiю, - спроквола озвався Небреха. - Тож готуй коробку до старту!

Нiколи ще накази капiтана не викликали у мене такого задоволення!

Наступного дня вирушали. Схвильований 4пi-ер-квадрат, що прибув зi своум машинним почтом нас проводжати, крутився навколо ракети, мов дзига. АДАМ проходив пiдготовчий курс лазiння по деревах. Вiн гойдався на вiтах i дегустував мезозойськi фрукти.

Хвилини чекання, хвилини прощання. Останнi побажання, щирi потиски рук, дзвiнкi поцiлунки...

Капiтан Небреха i незабутнiй 4пi-ер-квадрат сипали мудрими порадами, що дожили аж до нашого часу:

- Мийте руки перед обiдом! - iз зволоженими очима наполягав славний капiтан Небреха.

- Переходячи вулицю, подивiться лiворуч, а потiм праворуч, - розчулено нашiптував 4пi-ер 2.

- Киньте кубишку, заведiть ощадкнижку!

- Пийте пиво з раками!

А коли ревнули двигуни i коробка, одiрвавшись вiд грунту, зависла на мить непорушно, капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха висунувся в iлюмiнатор i востаннс обдарував видатного конструктора справжньою перлиною мудростi:

- Конструкторе, не давайте АДАМовi усти немитi плоди!

Капiтан Небреха, певно, весь час нишком стежив, яке враження справляв на мене детальний звiт Азимута.

Тiльки-но я перегорнув останню сторiнку пожовклого фолiанта, як вiн зауважив:

- Не майте сумнiвiв. Азимут усе точно виклав, 4пi-ер-квадрат скопiював його з майстернiстю генiального художника. Пiдробка була надто досконалою, щоб уу виявив будьякий експерт. Навiть я не годен був вiдрiзнити оригiнал вiд копiу. I от iнодi менi спадас дика думка: а що, коли справжнiй Азимут зопалу переплутав шафи i я замiсть свого вiрного штурмана вивiз з мезозоя автономну довгодiючу аналiтичну машину? Адже спочатку Азимут вельми скептично ставився до мене, а згодом раптом почав буквально обожнювати! Це мимоволi наводить на певнi роздуми...

Знаменитий зореплавець сумно зiтхнув, узяв люльку, та вперше не запалив, а замислено стиснув у долонях.

- Авжеж, припущення не з присмних, - самокритично визнав вiн. - Але могло бути набагато гiрше. Страшно подумати, що якби я тодi забарився з навкологалактичними мандрами ще на день, конструктор, можливо, наробив би непоправних дурниць. Так, якби я вчасно з ним не зустрiвся, то зараз на мiсцi капiтана Небрехи, мабуть, сидiла б хвальковита саламандра з протезом замiсть хвоста!