загрузка...
Перескочить к меню

Богаевский Константин (fb2)

- Богаевский Константин [Справоч.-дайджест] 22K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



БОГАЄВСЬКИЙ Костянтин Федорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник.

З чиновницької родини.

Народився 12 (24) січня 1872 р. в м. Феодосії Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України).

Загинув під час вибуху авіаційної бомби 17 лютого 1943 р. м. Феодосії Кримської області СРСР.

Навчався в майстерні І. Айвазовського, Петербурзькій академії мистецтв (1891-1897)

Працював у м. Феодосія (з 1900).

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1933).

Член творчих об’єднань «Світ мистецтва», Союз російських художників», «Жар-колір».

Серед найвідоміших доробків: «Фортеця біля моря» (1902), «Древня земля», «Мертве місто» (обидва –1906), «Пейзаж Тавриди», «Берег моря» (обидва – 1907), «Вівтарі всесвіту», «Південна країна. Печерне місто» (обидва – 1908), «Ранок», «Спогади про Мантеньє», «Кіммерійська область» (усі –1910), «Італійський пейзаж» (1911), «Гора св. Георгія», «Пейзаж з помаранчами» (обидва – 1912), «Гірський пейзаж» (1924), «Кримський пейзаж», «Феодосія» (обидва – 1930), «Первозданний пейзаж» (1931), «Веселка», «Порт уявного міста» (обидва – 1932), «Тавроскіфія» (1937), «Старі вежі» (1938), «Пейзаж з водоспадом» (1942).

Брав участь у виставках «Нового товариства художників», Московського товариства художників», «Союзу і світу мистецтва», «Exposition del Art Russe».

Б. – яскравий представник символізму.

Наслідуючи старших товаришів зі «Світу мистецтва», ввів у пейзаж історичну тему. Причому не просто природу Кіммерії з її величними горами, складками пагорбів і сліпучим сонцем, а історію землі, її античних міст, створивши особливий жанр «археологічного» пейзажу.

Багато працював в акварелі і літографії.

Нині полотна нашого земляка зберігаються в Миколаївському музеї ім. В. Верещагіна, феодосійській картинній галереї ім. І. Айвазовського (обидва – Україна), Третьяковській галереї, Нижньогородському державному художньому музеї (обидва – РФ), ризькому художньому музеї (Латвія).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Волошин, А. Куїнджі, О. Мандельштам, О. Герцик, С. Парнок та ін.


***

ЛЮБЛЮ УСЕ НЕВИБАГЛИВЕ, СКРОМНЕ, з життєвого кредо К. Богаєвського

Грішна людина, люблю я це життя, глухе життя середньої людини, люблю, коли воно навколо мене протікає, невибагливе, скромне, не торсаючи тебе і не хвилюючи. Зате ...мріється до забуття всього в такому болоті! Горить мрія і сумує. У мріях створюєш собі інший, невідомий, казково-далекий і прекрасний мир.

Справді не будь життя таким нудно-сіреньким, взагалі не було б на землі ні мрії вогненної, ні мистецтв усяких.


ТВОРИВ КРАЇНУ «БОГАЄВІЮ», з інтернет-сайту elysium.ru

Із семи років К. Ф. Богаєвський не розлучався з олівцем. Першим його художнім враженням стала олеографія «Виверження Везувію», яка випадково виявилася у батьків. Юний художник брав уроки в знаменитого мариніста І. К. Айвазовського. Проте учнем метра його назвати важко, тому що той обмежував викладання наданням можливості копіювати свої марини.

Богаєвського не лякали труднощі: з молодих років він узяв за правило щодня працювати, шукати форми і спосіб зображення, безперестану проводячи досвіди на пленері й у майстерні. Художник вважав великою радістю весь день присвячувати живопису.

У 1891 р. Богаєвський вступив до Петербурзької Академії мистецтв, проте незабаром з’ясувалося, що він не може потрапити в «струмінь» прийнятої там методики навчання (копіювання і малювання з гіпсу). Не чекаючи відрахування, повертається до Феодосії, де одержує листа, який змінив його долю, – повідомлення про те, що А. І. Куїнджі зацікавився його етюдами. Так він виявився в чудового педагога, котрий плекав своєрідність талантів.

Багаторічна повсякденна праця принесла легкість у володіння пензлем. Богаєвський завжди відокремлював роботу з натури, етюди від створення самої картини. Задум зрів паралельно заняттям на пленері, це був плід його роздумів, концентрація вражень, снів, фантазій.

…В роки Першої світової війни Богаєвського мобілізували в робочу роту під Севастополь. Втративши можливість писати, але не здатності діяти, він творить свої картини «усередині себе», ледь устигаючи замальовувати композиції під час коротких відпочинків.

…Незабаром він звернувся до нової для себе техніки – літографії, успіх у якій йому давно пророкував Волошин. Дійсно, графічна спадщина Богаєвського не менш цінна, ніж інша.

До кінця життя Богаєвський творив пейзажі своєї «внутрішньої» країни – «Богаєвії» (за називанням друзів). Майже усім їм властива відбита тиша, внутрішня лірична зосередженість. Коли дивишся на полотна художника, здається, що чуєш голос мовчання.


ЙОГО ЖИВОПИС – КОСМІЧНИЙ, з книги М. Сабашникової «Зелена змія»

Феодосія – красиве старовинне місто, місто розвинених культурних і художніх традицій... З друзів Макса (Волошина М. – авт.) особливо пам’ятаю художника Богаєвського – тиху серйозну людину великої щиросердечної чистоти. Мандрівки феодосійськими околицями – для нього різновид хресного шляху.

Весь він – у постійному пошуку, духовність пейзажу – от що хвилює його. І живопис його космічний...


ПЕТРОВА* ЗІГРАЛА ЗНАЧУЩУ РОЛЬ В ДОЛІ БОГАЄВСЬКОГО, з начерку статті М. Волошина

У розвитку моєї поетичної творчості, так само як і в розвитку живопису творчості К. Ф. Богаєвського , О[лександра] М[ихайлівна] зіграла важливу і глибоку роль.

*Петрова Олександра Михайлівна (1871-1921) – викладачка феодосійської жіночої гімназії.


БОГАЄВСЬКИЙ І К0 – ПОТІШНІ, з «Щоденників» P. Хін-Гольдовської

Понеділок, 18 лютого 1913

Учора була в дітей, повернулися о 3 годині! Вони, вперше, приймали знайомих, у яких бували цієї зими. Центральне місце займала, звичайно, уся волошинська компанія, яка складається з двох частин: «опудал» – сюди входить своєрідна комуна: мати Волошина (баба в штанях і козакину!), він сам і дві сестри Ефрон – Ліля і Віра. Вони живуть усі на одній квартирі...

Інші: Марина Цвєтаєва, двадцятилітня поетеса, дружина 19-літнього Сергійка Ефрона, її молодша сестра Ася, теж одружена з якимсь хлопчиком. Марина, Ася, Майя (18-літня російська француженка, пише – і як читає! – чарівні французькі вірші) – так сказати – природні співчлени «Опудальника».

Толсті хоча і тісно з ними дружать, проте вже трішечки «відсуваються» від цього кочового табору і прагнуть зайняти солідніше становище.

Кандауров і Богаєвський – щось начебто почесних, співчуваючих відвідувачів. Як видовище, вся ця компанія – надзвичайно потішна.


ДЕКІЛЬКА КРОКІВ СТУПИВ УЖЕ БЕЗ ГОЛОВИ, уривок з статті Л. Козлова «Слово Настасії Цвєтаєвої»

Пройшло не так багато часу, і ось ми на порозі квартири Настасії Іванівни. У центрі міста, зовсім недалеко від Садового кільця. Нас радо зустріли господарка і її син.


– Добрий день, голубчики мої. Проходьте – і відразу приступимо. У мене, як завжди, дефіцит часу. Видавництво чекає на черговий рукопис, та й лист в Америку старшій онуці Риті повинна встигнути відіслати, а він ще не написаний. Але можете на мою увагу розраховувати, скільки вам буде потрібно. Не слухайте мене.


– Навпаки, ми готові слухати і слухати. Не очікували побачити вас у такому крихітному інтер’єрі. Ваша квартира – просто кліточка!


– Ви не праві. Погляньте на стіни. Яка кількість чудових облич мене оточує. Хіба вони, їхній світ, не руйнують той умовний простір, котрий ви позначили як маленький. Моя постійно діюча і завжди відкрита виставка портретів моїх друзів цілодобово дарує мені і гостям свої погляди і думки. Йде постійний словообмін з живими для мене людьми.


– …Фет, Тютчев, Блок, Єсенін…


– Вимовили ім’я останнього, і в пам’яті воскрес з небуття голос Марини: «Ася, дай мені руку! Ти Єсеніна любиш, підемо сьогодні на його вечір. Талановитий надзвичайно!».


– …Відомі фотографії Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака…


– Мандельштама Марина відразу ж назвала поетом талановитим і чудовим. А одного разу промовила: «І запам’ятай, Настусю, нове ім’я Пастернак. Борис Пастернак».


– …Ось знаменитий коктебелець Волошин.


– Про цього кучерявого телепня варто розповісти більше. Максиміліан Олександрович – блискучий пленерист. Автор декількох поетичних збірок. Артист, мистецтвознавець, лектор, читець-оратор. Багато в чому загадковий. Дивно, що вся міць, неприборкана сумбурність його натури в пейзажах художника не відчувалася, настільки вони розміряні, продумані, меланхолічні.

…Володимир Ілліч (Ленін – авт.) познайомився з ним, перебуваючи у Швейцарії, надовго запам’ятав і буквально врятував від смерті в голодні роки. Він виділив продовольчі картки – йому і Богаєвському Дуже гарному пейзажисту. Ви, звичайно, знайомі з творчістю Богаєвського Костянтина Федоровича?


– Я дуже люблю його кримські мотиви, виконані в класичній стилістиці. Це він загинув безглуздою смертю в середині війни?


– У 1943 році, в Феодосії, на базарі. Зазирнув туди на якісь хвилини купити фруктів, щоб написати натюрморт, не для їжі. І в цю мить розірвалася бомба, яка відірвала йому голову, а він ...ступив ще кілька кроків.


ОДЕСЬКИЙ НИШПОРКА, з книги І. Еренбурга «Люди, роки, життя»

Вечір. …Ви– в кімнаті Пра. Величезне лежаче вікно відображає смутний масив Карадагу, неясну габу моря і місячні віддзеркалення, котрі берегом постають біля горизонту сяючого срібного острова.

Назустріч вам десяток рук підіймається до стелі. Проте заспокойтеся: вас зовсім не прийняли за бандита: це– коктебельське вітання. І, звичайно, цей пластичний жест має перевагу над незграбним shakehand’ом.

Вас знайомлять. На ваше здивування, серед присутніх не бачите очікуваних осіб. Довгобородий мовчазний пан виявляється Папюсом, хлопець з високим чолом і чорною гривою – секретарем президента Андоррської республіки, причому вас тихенько попереджають, що він страждає клептоманією; суха сива людина в напіввійськовому костюмі атестується бравим агентом, однак на вухо вам повідомляють, що це – нишпорка з Одеси, – і ви прагнете обережно висловлюватися тощо.

Незабаром ви помічаєте, що, не дивлячись на прекрасні цигарки, запропоновані Пра, загальну увагу і привітність, ви потрапили в дуже напружену атмосферу, дві пані явно ревнують одна одну до мовчазного художника, обмінюються ущипливими словами, які все загострюються.

Негаразд і з чоловіками. Вони надимаються один на іншого, усамітнюються. Художник викликає одну з суперниць в суміжну кімнату. Та, що залишилася, закочує істерику. Її відносять в майстерню.

Ви пориваєтеся піти, але – даруйте! як можна! посидьте! Ви залишаєтеся, і події розгортаються швидко. Хтось вбігає і кричить, що пані, віднесена в майстерню, відправилася топитися. Підіймається неймовірне сум’яття: бігають, кричать, ляскають дверима, відшукують рятівний круг, дощем сиплються табурети і подушки. Через декілька хвилин утопленицю вносять. Вона без свідомості, волосся розпущене, проте купальний костюм – сухий. Тут ви міркуєте, що перед вами розгортається своєрідна комедія dell’arte.

Волошин прекрасний. У купальному костюмі, з гігантським рятувальним кругом через плече, з намоченим волоссям, він схожий на бретонського рибака.

Утопленицю відкачують. Вона, опам’ятавшись і слабким голосом пробачивши свою суперницю, раптом схоплюється з ложа і пускається з нею в танок. Через хвилину танцюють всі – якийсь божевільний вальс.

Фе! Гра кінчена, маски зняті. Секретар Андоррського президента виявляється видним московським поетом, одеський нишпорка (Богаєвський К. Ф. – авт.) – знаменитим пейзажистом, утоплениця – актрисою Камерного театру тощо.

Тепер ви хрещені коктебельським хрещенням, ви – свій.

Зав’язується загальна жвава розмова, сповнена дотепних жартів і реплік. Все весело, гостро і незлобиво.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...