Ашкинази Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

АШКІНАЗІ Володимир Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Журналіст, перекладач, фейлетоніст. Псевдоніми – В. Азов, Пек.

З лікарської родини. Брат, Ашкіназі М., – прозаїк, поет, журналіст, фейлетоніст.

Народився 19 червня (1 липня) 1873 р. у м. Керчі Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України).

Помер 7 листопада 1948 р. в м. Парижі (Франція).

Закінчив восьму Петербурзьку гімназію, слухав лекції в університетах Берна, Парижа, Цюріха.

Працював у газеті «Новини дня», редагував сатиричний журнал «Благий мат», був перекладачем видавництва «Всесвітня література» (1918-1921), скарбником петроградського Будинку письменників (1921), завідуючим літературною частиною кабаре «Балаганчик» (1921-1924).

Друкувався в газетах «Російське слово», «День», «Мова», журналах й альманахах «Театр і мистецтво», «Театр. Росія», «Бабка», «Будильник», «Олівець», «Блискавиці», «Глядач», «Сатирикон», «Новий сатирикон», «Ілюстрована Росія».

Як літератор дебютував у московському журналі «Цикліст» фейлетоном «Чому він придбав велосипед» (1895).

Видрукував книги «Істинно руські народні казки», «Кольорові скельця» (обидві – 1911), «Поїздка в Росію» (1912), «Колючки без троянд» (1916 ), «Не бути щастю, якби нещастя не допомогло».

А. також писав п’єси, фарси, скетчі, які неодноразово ставилися у театрах. Наприклад, «Чотири тури вальсу» мало тривале сценічне життя.

Перекладав О. Генрі, Л. Керролла, П. Бенуа, Д. Прістлі, Г. Уеллса, К. Дойла, Д. Конрада.

З владою відносини у А. не складалися. Так, вихід його журналу «Благий мат» за публікацію листа Є. Сазонова «Як я вбив Плеве» царська цензура заборонила уже після першого номеру. Не сприйняв наш земляк і прихід більшовиків, роблячи протягом десятиліття усе, аби покинути межі Країни Рад. Нарешті вдалося виїхати в Париж (1926).

На чужині А. продовжував писати, був конферансьє. До останньої хвилини життя співпрацював з емігрантськими друкованими виданнями.

Серед друзів та близьких знайомих А. – О. Чорний, Н. Теффі, П. Мілюков, К. Чуковський, Є. Сазонов, А. Аверченко, Л. Василевський, В. Рудич, К. Чуковський, Т. Щепкіна-Купернік та ін.

***

ДОПОМОЖЕ НЕЩАСТЯ, з життєвого кредо В. Ашкіназі

Не бувати б щастю, та нещастя допомогло.

РУСЬКИЙ РУСЬКОМУ ОЧІ ВИКЛЮЄ, з фейлетону В. Ашкіназі «Професія без назви»

Іван Савович хлюпнув у чарку залишок горілки, подивився, примружившись, всередину карафки, випив, заїв самотньою горошиною, що бовталася в його тарілці, і сказав:

– Ось ви, пане літераторе, часто наводите вислів так званої народної мудрості або спостережливості, чи що. Так вам, напевно, теж доводилося говорити: «Ворон ворону очей не виклює». Але повинен вам сказати, що, за моїм досвідом, цей вислів стосовно нас, руських, вважаю нісенітницю. Погляньте, ось на розі араб стоїть, килими продає. То спарвді йому інший араб очей не виклює. Підійде до нього інший араб з таким же товаром, цей скаже:

«Хурди-мурди, я на цьому місці торгую!»

І другий араб норовитися не стане і ахінею розводити, що, мовляв, ніякі місця нікому не замовлені, не буде. Скаже: «Шалтай-балтай, вибач, братику», – і піде собі інший ріг шукати.

Але якби ці два конкуренти виявилися руськими, зовсім би інша була картина. Не тільки прибулець не пішов би, а нагнув матюків, а ще б неодмінно поряд з ним став би.

Тому що руський «кращий за нього». Жоден руський не може допустити, щоб якийсь Іван Іванович, такий же, як він, біженець, утер йому носа.

Ні, руський руському завжди очі виклює і себе при цьому аніскільки не пошкодує.

ДЕМОН ЗБОЧЕНОСТІ, з оповідання В. Ашкіназі «Одруження Сиволдаєва»

Естет Єрмил Сиволдаєв якось зненацька для самого себе закохався в дівицю Гусєву, Раїсу Миколаївну. Сталося це, звичайно, улітку, коли Купідон, немов з ланцюга зірвавшись, палить з луку, мало турбуючись про те, куди й у кого вцілить його стріла. Будь Єрмил Сиволдаєв просто Єрмилом Сиволдаєвим з цього нічого дурного, крім гарного, не вийшло б. Узяв би він з дівицею Гусєвою законний шлюб, одержав у придане тисяч двісті грошей і зажив би з молодою дружиною душа в душу – батькам на розраду, церкві й батьківщині на користь. Проте Єрмил Сиволдаєв, як я вже сказав, був естетом і навіть написав дві книжки віршів, присвячених сатані та антихристу, в яких визнавав власні що ні на є протиприродні вади і неперевершено оригінальні смаки.

В «Календарі письменника» Єрмила Сиволдаєва інакше й не називали як «наш знаменитий (чи «наш симпатичний») збоченець».

…За таких умов, погодьтеся, Єрмилові Сиволдаєву, естетові і збоченцю, незручно було одружуватися, як одружуються прості смертні – з