Історія польсько-українських конфліктів. Том 3 [Микола Сивіцький] (fb2) читать постранично

Сивіцький Микола Історія польсько-українських конфліктів т.3

Частина перша Екстермінація Закерзоння

Повідомлення про людиновбивство

міністру юстиції

Речі Посполитої Польщі у Варшаві

Пропозиція про початок кримінального розслідування у справі злочинів, здійснених щодо українського населення Закерзоння у 1941–1947 роках

Під час архівних розшуків, які я вів за часів Народної Польщі, випадково натрапив на документи, що стосуються польсько-українських відносин і представляють історичні події зовсім інакше, ніж подавалося в історіографії комуністичного періоду В результаті докладних досліджень виникла «Історія польсько-українських конфліктів» (том І і II), яку я опублікував у 1992 році.

Нинішній III том показує винищення українського населення на теренах Закерзоння, організоване владою Другої Речі Посполитої і повоєнної Речі Посполитої Польщі з метою полонізації цих земель. Процес знищення завершився успіхом.

Документи засвідчують, що винними у знищенні є головним чином:

1) еміграційний польський уряд, який цей процес запланував і реалізовував з допомогою підпорядкованих йому партизанських формувань і озброєного цивільного населення;

2) уряд повоєнної Речі Посполитої Польщі, який прийняв від еміграційного уряду проблему деукраїнізації і вирішив його проведенням операції «Вісла».

Знищення було дещо пригальмоване, коли третируване населення покликало на допомогу підрозділи УПА зі сходу. Однак незабаром більшість бійців УПА була демобілізована. Недобір був заповнений призовом місцевого населення. Але ці підрозділи не могли протистояти збройній потузі Польщі, яку підтримували Чехословаччина і СРСР. Тих, кого не вбили, заарештовували і засуджували до покарання на смерть або багаторічного ув'язнення за обвинуваченням у діяльності, спрямованій на відрив південно-східних земель від Польської Держави.

Караючи під прикриттям права і надуманого злочину польських громадян, які захищали від смерті себе і свої родини, органи юстиції припустилися кримінального злочину, чинячи пародію на саме поняття справедливість.

Оскільки конвенція Організації Об'єднаних Націй від 5.ХІІ. 1948 р. визнає людиновбивство за злочин проти людськості без терміну давності, роблю публічний запит про початок процесу розслідування з метою:

1) визнання злочинів, вчинених у 1941–1947 роках щодо жителів Закерзоння української національності, за злочини людиновбивства;

2) встановлення конкретних винуватців;

3) притягнення до кримінальної відповідальності безпосередніх виконавців злочинів і осіб, які підбурювали до їх учинення;

4) визнання осіб, які потерпіли у процесі екстермінації або були незаконно посаджені до в'язниці, жертвами сталінських репресій і визнання за ними з огляду на те права на моральне і матеріальне відшкодування згідно з чинним у РП законодавством;

5) початку процесу реабілітації українців, засуджених до ув'язнення за приналежність до Української Повстанської Армії на території Закерзоння;

6) безоплатної передачі Союзу українців у Польщі будинків, споруджених у міжвоєнний період українською громадою (наприклад, «Народного Дому» в Перемишлі на вулиці Костюшка, 5).

Про злочин свідчать документи, які додаються. Їх підбір не вичерпує всієї проблеми. Викриттям інших випадків людиновбивства повинна зайнятись прокуратура.

АВТОР

Варшава, квітень 1994 р.

Вулканічна територія

Терміном Закерзоння називається регіон, який колись належав до Галицько-Волинського князівства, що пізніше потрапило під польське володіння, а після Другої світової війни залишилось у складі польської держави. Цей термін, популярний в Україні, у Польщі вживається дуже спорадично. Напевно, тому, що означає… українські землі. Нагадування цього факту виводить з рівноваги значну частину суспільства, свято переконаного, що це одвічно польські землі. Сьогодні їм відповідала б найкраще назва «постукраїнські», бо після геноциду^[1] воєнного і післявоєнного періоду тут залишилось небагато українців. Тому в Польщі надають перевагу адміністративній термінології — Любельщина, Замойщина і Жешівщина, хоч жодна з цих назв не охоплює території всього Закерзоння.

Термін Закерзоння утворено в міжвоєнний період від прізвища англійського політика Н. Ґ. Керзона (1859–1925), який 11 листопада 1920 року на конференції у Спа виступив з пропозицією встановити перемир'я у польсько-більшовицькій війні. Він запропонував розмежувати воюючі сторони вздовж лінії Гродно, Брест, Доpoгуськ, Устилуг, Крилів, на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля аж до Карпат. Автор вважав, що саме там повинен проходити східний кордон Польщі. Тоді проект не прийняли, переговори було зірвано, а 18 березня 1921 року в Ризі підписали мирний договір, який санкціонував