Мавпа в нашому домі [Артур Чарльз Кларк] (fb2) читать постранично

Артур Чарльз Кларк МАВПА В НАШОМУ ДОМІ

Навіть саму ідею бабуся вважала жахливою; вона ще пам’ятала ті часи, коли служниками в домі були люди.

– Якщо ви думаєте, що я житиму під одним дахом з мавпою, ви глибоко помиляєтесь, – пирхнула вона.

– Не будь такою старомодною, – парирувала я. – Хоч би що там було, Доркас – не мавпа.

– А хто ж така вона чи воно?

Я перегорнула кілька сторінок довідника Корпорації генної інженерії.

– Ось послухай, ба, – сказала я. – «Супермавпа (зареєстрована фабрична марка) пан-сапієнс – це розумна людиноподібна істота, виведена методом селекції і генетичних видозмін на основі роду шимпанзе…»

– А що я казала! Звичайнісінька мавпа!

– «…має цілком достатній запас слів, щоб зрозуміти найпростіші розпорядження. Її можна навчити виконувати будь-яку домашню або нескладну фізичну роботу. Вона тямуща, ніжна, привчена до порядків у домі і особливо доброзичлива до дітей…»

– Діти! Чи можна покластись на Джонні і Сьюзан у справі з… горилою?

Зітхнувши, я відклала довідник.

– В цьому ти маєш рацію. Доркас справді дорога мавпа, і якщо я дізнаюсь, що ці малі вандали кривдять її…

На щастя, в цю мить у двері подзвонили.

– Підпишіть, будь ласка, – сказав доставщик.

Я підписала папери, і Доркас увійшла в наше життя.

– Здрастуй, Доркас, – привіталась я. – Сподіваюсь, тобі буде добре у нас.

Вона пильно придивлялася до мене своїми великими сумними очима з-під важких брів. Мені траплялось бачити значно потворніших представників роду людського, однак Доркас, яка була приблизно чотири фути заввишки і майже стільки ж завширшки, мала досить-таки чудернацький вигляд. У своїй простій, чистенькій формі вона нагадувала служницю з кінофільмів початку двадцятого сторіччя.

– Доброго ранку, мем, – промовила вона нерозбірливо, але цілком зрозуміло.

Доркас призвичаїлась дуже швидко. Вона блискуче опанувала обов’язки хатньої робітниці і виховательки, які складали основу підготовки по класу А, і до кінця першого місяця перебування у нас практично не існувало такої роботи, починаючи з накривання на стіл і закінчуючи переодяганням дітей, яка була б їй не під силу. Доркас була доброзичлива, сумлінна і ніколи не сперечалась. Звичайно, їй бракувало кмітливості, тому доводилось ретельно розтлумачувати суть деяких робіт, перш ніж вона збагне, що треба виконати.

Спершу я насилу пам’ятала, що Доркас не зовсім людина, а тому не слід втягати її до жіночої балаканини. Втім, вона виявила непідробний інтерес до одягу і кольорових речей. Якби я дозволяла їй одягатись на свій смак, вона б скидалась на втікачку з нью-орлеанського карнавалу. Діти обожнювали її, в чому я переконалася з полегкістю. Знаю, що говорять люди про Джонні і Сью, і, гадаю, в цьому є частка істини. Адже так важко ростити дітей, коли їх батько майже весь час у від’їзді.

Якщо маєте можливість, ніколи не виходьте заміж за космонавтів: вони заробляють неабиякі гроші, однак романтичний ореол скоро зникає.

Коли Ерік повернувся з поїздки на Венеру, маючи в запасі три тижні відпустки, наша нова служниця фактично стала ще одним членом сім’ї. Ерік брав її з собою на прогулянки; зрештою, йому траплялося бачити значно чудніших істот на інших планетах. Він, звісно, дорікав мені, що це дуже дороге придбання, та я зауважила, що тепер вестиму світське життя. А воно вирувало, незважаючи на те, що наш Порт-Годдард був богом забутим острівцем посеред Тихого океану.

До нас завжди сунули потоком почесні гості та мандрівники з усіх куточків Землі, не кажучи вже про більш віддалені місця.

У кожному товаристві мусить бути великопанського польоту дама, якою обурюються і яку все-таки наслідують усі суперниці-невдахи. У Порт-Годдарді такою дамою була Крістіна Суонсон, дружина комодора служби міжпланетних сполучень, – про це вона ніколи не давала нам забути. Тільки-но космічний корабель приземлявся, вона запрошувала всіх офіцерів бази на прийом до свого особняка, стилізованого під дев’ятнадцяте сторіччя.

Вона вважала себе художницею і прикрасила всі стіни своєю мазаниною. На Крістіниних вечірках було досить ризиковано робити ввічливі зауваження стосовно цих шедеврів; небезпеку являв собою також її метрової довжини мундштук.

За час відсутності Еріка з-під пензля Крістіни з’явилась нова партія картин: вона вступила в період «квадратизму».

– Розумієте, мої любі, – пояснювала вона, – старомодні видовжені картини страшенно застаріли і не відповідають вимогам жителів Космічної Доби. Тепер не існує таких понять, як верх або низ картини, горизонтальне чи вертикальне положення, отже ніяка справді сучасна картина не повинна мати одну сторону, довшу за іншу. В ідеалі вона має виглядати абсолютно однаково, хоч би як ви її повісили, і саме над цим я зараз працюю.

– Це видається логічним, – тактовно зауважив Ерік. (Зрештою, комодор – його шеф.) Однак, коли хазяйка віддалилася, додав: – Не знаю, чи Крістіна почепила