Складаю подяку всім, хто допоміг мені підготувати цей роман: у Москві – серу Родріку Брейтуейту, кавалеру ордена св. Михайла і св. Георгія (другого ступеня), на той час послу Великобританії в Москві, та леді Брейтуейт; Джефрі Марреллу – раднику посольства Великобританії; докторові Андрію Кокошину – заступнику директора Інституту США та Канади; полковнику Віталієві Шликову – заступнику голови Державного комітету оборони Росії; двом офіцерам служби безпеки, які відрекомендувалися як підполковник Андріанов та майор Александров; двом офіцерам ГРУ, які відрекомендувалися як Коваль та Петров; Іллі Данилову – фахівцеві в галузі електронної технології; Джону Кемпфнеру – московському кореспондентові газети «Дейлі телеграф»;у Києві – полковникові Михайлу Вертушкову, підполковнику Юрієві Галімонову та капітанові Олександру Крилову з Київського військового округу; командирові дисциплінарного полку (першого радянського полку в Афганістані), прізвище якого засекречене; майорові стратегічних ракетних військ, який побажав, щоб його прізвище не було назване; генерал-майорові Валківу з Української національної гвардії; штабові та особливому складу Вишгородського учбового центру; підполковникові Валерію Захаровичу Олійнику із Служби безпеки України, генерал-лейтенантові Василю Дурдинцю – голові парламентської комісії з питань оборони; Степанові Хмарі та Сергію Колісникові – депутатам Парламенту України, Іванові Драчу – голові Руху, Володимирові Муляві – голові координаційного комітету Руху, заступникові голови Спілки офіцерів України, раднику Міністерства оборони України; Богданові Костюку з відділу зовнішніх зносин Руху, Анатолієві Русначенку – секретареві колегії Руху; Дмитрові Корчинському – членові штабу Українських сил самооборони; Вікторові Мельнику – голові виконавчого комітету Спілки українських націоналістів, Сюзанні Вєц – українському кореспондентові газети «Індепендент»; Кристіні Фріленд – українському кореспондентові газети «Файненшл таймс»; Джонові та Керол Коубернам з юридичної контори «Ернст і Янг»; Володимирові Богословському, Леонорі Христяковій та Валерії Богословській;у США – Брюсові Г. Блеру – старшому товаришу по навчанню на зовнішньополітичному відділенні Бруклінського інституту у Вашингтоні, радникові Конгресу Сполучених Штатів з питань радянських ядерних ракет, у минулому – офіцерові частин стратегічних міжконтинентальних ракет «Мінітмен»;у Великобританії – професору Джонові Еріксону з центру оборонної підготовки Едінбурзького університету, Елейні Голобофф з кафедри військової підготовки королівського коледжу Лондонського університету, Устінові Маркусу з Лондонської школи економіки, Крістоферу Блатові з факультету управління Ессекського університету, Філіпові Мітчелу та Кенові Петрі з Міжнародного інституту стратегічних досліджень, докторові Аласдейру Дау – старшому ординатору-анестезіологу з Бристоля, у минулому помічникові анестезіолога травматологічного центру м. Балтимора, штат Мериленд, США; професорові хірургічної ортопедії Королівського університету, м. Белфаст; Біллові Маккукіну – констеблю з Ольстера; Годфрі Годжсону – редакторові іноземного відділу, Стіву Крошо – редакторові відділу Східної Європи газети «Індепендент»; Богдану Сяпринові та Степану Олеськіву з Української інформаційної служби, Петру Шутакові та Тарасові Кузю з українського прес-агентства. Я щиро вдячний серу Родрікові Брейтуейту, Педді Гендсу, Тоні Мілланові та Ентоні Буду за зауваження до рукопису, а особливо високо ціную роботу мого редактора Ніка Сеєра та всього персоналу видавництва «Гарпер-Коллінз» (редакція, оформлення, виробництво, правовий захист, реалізація); це доводить, що велике не повинне бути безособовим чи неефективним. Відповідальність за використання будь-якої інформації і будь-яка неточність лежить цілковито на мені. Джон ГЕНДСЛондон
Британський письменник Джон Гендс уже відомий нашим читачам з 1998 р., коли у «Всесвіті» (№№1,2) був надрукований його попередній роман «Перебудова господня», в якому йшлося про інтриги КГБ і ЦРУ довкола Греко-Католицької церкви. Роман «Темрява на світанку» теж побудований на українській тематиці. У передмові автор пише, що, збираючи матеріал для цього твору і прагнучи досягти правдоподібності зображуваних подій і образів, він на початку 90-х років, під час свого чергового приїзду в Україну і Росію, зустрічався і розмовляв з багатьма десятками українських і російських політиків, військовиків, громадських діячів та журналістів. Тому не дивно, що за рядом змальованих у творі персонажів вгадуються реальні постаті.
У центрі роману – харків’янин Тарас Степаняк, аґент КГБ, що за завданням свого відомства «утікає» на Захід, де засновує в Лондоні Українське пресове бюро,
Последние комментарии
1 час 57 минут назад
2 часов 14 минут назад
2 часов 35 минут назад
5 часов 17 минут назад
12 часов 40 минут назад
18 часов 24 минут назад