Пошуки абсолюту [Оноре де Бальзак] (epub) читать постранично

Пошуки абсолюту

Оноре де Бальзак

Переклав Віктор Шовкун в 1990 р.

Пані Жозефіні Деланнуа, уродженій Думерк

Дай Боже, пані, щоб цьому твору судилося довше життя, ніж мені самому. В такому разі моя вдячність до вас, яка, сподіваюся, не поступиться вашому доброму, майже материнському ставленню до мене, переживе термін, призначений нашим почуттям. Цей високий привілей — духовно жити в своїх творах і по смерті (хоча не кожному авторові це вдається) — цілком утішає в тих муках, яких зазнає кожен, хто його домагається. Отож я знову повторюю: дай Боже!

Де Бальзак

В місті Дуе, на Паризькій вулиці, стоїть будинок, зовнішній вигляд, внутрішнє розташування кімнат і різні деталі якого більше, аніж будь-де, зберегли характер давніх фламандських будівель, так наївно пристосованих до патріархальних звичаїв цієї доброї країни. Але, перш ніж описувати цей дім, мабуть, варто, в інтересах письменників, обгрунтувати необхідність подібних повчальних вступів, проти яких нерідко протестують люди необізнані й нетерплячі, які прагнуть почуттів, але зовсім не цікавляться причинами, що їх породили, хочуть зривати квіти, але не хочуть сіяти зерна в грунт, прагнуть мати дитину, але не бажають, щоб жінка ходила вагітною. А хіба мистецтво має жити за іншими законами, ніж природа?

Події людського життя, і громадського, і приватного, так тісно пов'язані з будівлями, що більшість спостерігачів можуть відновити життя нації або окремих людей, їхній побут та звичаї, вивчаючи рештки споруд громадського призначення або те, що лишилося від домашніх осель. Археологія для суспільної природи — те саме, що порівняльна анатомія для природи живої. Яка-небудь мозаїка дає відомості про ціле суспільство — так у скелеті іхтіозавра можна роздивитися весь тогочасний тваринний світ. Усе поєднується в один ланцюг — хоч би з якого кінця почати. Причина веде до наслідку, а від наслідку можна піднятися до причини. Саме в такий спосіб учений воскрешає лик давньої епохи — аж до бородавок на ньому. Тому опис будівель і набуває такого величезного інтересу, якщо, звичайно, фантазія письменника не спотворює реальної картини до невпізнання; адже кожен за допомогою строгих умовисновків може пов'язати цю картину з картиною життя людей у минулому, а люди, зрештою, сприймають минуле майже так само, як і майбутнє,— розказати їм, що було, хіба, в переважній більшості випадків, не означає повідати їм, що буде? Адже рідко буває, щоб картина тих місць, де минало її життя, не нагадала людині про невиконані обітниці або юні надії. В контрасті між теперішнім, що завжди ошукує потаємні бажання, і майбутнім, яке може здійснити їх, вона знаходить невичерпне джерело смутку або солодкої втіхи. Так, читач неодмінно буде розчулений, якщо письменник зуміє точно відтворити середовище, в якому жили і живуть фламандці. Чому? Можливо, тому, що жодне інше життя не ставить такі вузькі межі для притаманних людині сумнівів, для невпевненості. Життя фламандців — це й неодмінні сімейні свята, і домашній затишок, і жирне самовдоволення, яке свідчить про постійний добробут, і відпочинок, близький до блаженства; та насамперед — це спокій і одноманітність наївно-почуттєвого щастя, де втіха завжди випереджає бажання. Хай би як високо цінувала людина з палкою вдачею сум'яття почуттів, вона ніколи не байдужа до суспільства, в якому життя організоване так, що серця там завжди б'ються розмірено. І лише той, хто мислить поверхово, може звинуватити їх у холодності. Адже юрба здебільшого надає перевагу силі невтримній, силі, що вихлюпує з берегів, перед силою цілеспрямованою і постійною. Юрба не має ні часу, ні терпіння переконатися в тому, яка величезна могутність ховається під нічим не примітною зовнішністю. Щоб справити враження на юрбу, підхоплену потоком життя, пристрасть, як і великий митець, може вдатися лише до одного засобу — переступити через межу; так робили Мікеланджело, Б'янка Капелло, панна де Лавальєр, Бетховен і Паганіні. Тільки люди мудрі й розважливі дотримуються думки, що переступати через межу ніколи не слід, вони цінують насамперед уміння все робити досконало, що надає будь-якому витвору людських рук того чару, який так вражає кожного, хто мислить непересічно.

Спосіб життя фламандців, людей ощадливих за самою своєю суттю, цілком відповідає поширеним уявленням про щастя — як у суспільному, так і в домашньому житті. Найвишуканіша матеріальність характерна для всього фламандського побуту. Скажімо, англійському комфорту властиві сухі відтінки, строгі тони; а у Фландрії старовинна обстава помешкань тішить око м'якими барвами, приємним затишком; вона свідчить про невтомну працю; люлька курця говорить про вдале застосування неаполітанського far niente*; тут панує урівноважене художнє чуття, його найнеобхідніша умова — терплячість, а запорука його довговічності — сумлінність. Весь фламандський характер у цих двох словах: терплячість і сумлінність; може здатися, що вони виключають собою багаті