Пригоди бджілки Майї [Вольдемар Бонзельс] (fb2) читать постранично

Вольдемар Бонзельс Пригоди бджілки Майї

Глава перша Втеча з рідного міста

Щойно Майя народилася та вилупилася із чарунки, як на допомогу їй прийшла пані Кассандра. Так звали одну з найстаріших бджіл, яка користувалася особливою шаною в усієї великої родини.

Дівчинка з’явилася на світ у буремні часи, що саме запанували у вулику. Серед бджолиного народу вибухнув заколот, придушити який королеві ніяк не вдавалося.

Поважна і досвідчена Кассандра витерла блискучі Майїні оченята та намагалася привести до ладу її ніжні крильця, коли рій знову і знову розлючено та загрозливо загудів. Маленька Майя помітила, що у вулику надто жарко, про що і сказала своїй няні.

Кассандра стурбовано роззирнулася і промовчала. Вона була вражена, що таке мацьопство вже може щось зауважити. Хоча, з іншого боку, новонароджена мала рацію: спека та тиснява ставали просто нестерпними. Довкола Майї снували сотні та сотні бджіл. Видавалося, що вони дряпалися одна через одну і котилися уперед живими клубками.

Раптом біля них з’явилася сама королева. Кассандру та Майю зовсім уже було відтіснили, та їм на допомогу прийшов трутень: дружелюбний молодий франт. Він кивнув Майї та схвильовано почухав передньою лапкою свої груди, порослі блискучою шерстю.

— Лихо прийшло до нас, ой, лихо! — сказав він, звертаючись до Кассандри. — Рій розділився. Бджоли-бунтівники покидають нас і забираються геть із міста. Вони вже обрали собі нову королеву!

Кассандра навіть не звернула уваги на просторікування хвацького молодика, та й за допомогу не подякувала. Майї здалося, що стара нянька повелася несправедливо з таким ґречним паном. Але запитати, чому вона так вчинила, бджілка не встигла, бо події змінювали одна одну, ніби картинки барвистого калейдоскопа. Майя дуже розгубилася, їй передався загальний неспокій, тож вона почала тоненько, пронизливо дзижчати.

— А це що таке?! — зробила їй зауваження Кассандра. — Хіба тут не досить гамірно?

Майя відразу притихла і поглянула на свою старшу подругу. «Ходи-но сюди, — покликала та малу, — пошукаємо, що тут нам може згодитися».

Кассандра схопила Майю за блискуче, ще зовсім м’якеньке прозоре крильце, і потягла її у куток. Там стояли шафи-стільники з медом. Майя спинилася коло однієї комірки і міцно вхопилася за неї: «Тут так чудово пахне!». Вчителька знову розлютилася: «Ти мусиш навчитися чекати! — вичитала вона малу. — Дитино, навесні я виховала і підготувала до першого вильоту кілька сотень молодих бджілок, але маю тобі сказати, що жодна з них не була такою нестримно зухвалою. Схоже, що ти — якийсь надприродній виняток».

Майя зашарілася і запхала пальчика до рота. «А що це таке? — боязко запитала вона. — Якийсь надприродній виняток?»

«Ти поводишся непристойно!» — аж скрикнула Кассандра, побачивши палець у роті малої, а на запитання просто не звернула уваги.

— Затям собі на майбутнє: ти мусиш запам’ятовувати все, що я тобі кажу, бо у мене дуже мало часу. Незабаром вилупляться наступні малята, а на цьому поверсі у мене лише одна помічниця, яку звати Турка. Вона тобі теж не допоможе, бо втомлена від надмірної праці та постійно скаржиться на дзвін у вухах. Ану, присядь тут.

Майя слухняно присіла і втупилася у вчительку своїми великими карими очима.

— Перше правило, яке має затямити молода бджола, — почала урок Кассандра і зітхнула, — таке: усі її думки і вчинки повинні бути такі ж, як і в решти бджіл. Усе наше життя має бути спрямоване на благо комуни. Це — правило державного устрою, за яким ми живемо вже незбагненно довго. Воно базується тільки на одному: користь для усієї нашої держави! Завтра ти вирушиш у свій перший політ. Тебе супроводжуватиме старша бджола. Спочатку ти будеш пролітати невеликі відстані. Та відразу маєш запам’ятовувати прикметні місця, які допоможуть потім знайти дорогу додому. Бджола, яка тебе супроводжуватиме, покаже тобі сотні квітів і суцвіть, з яких можна зібрати найкращий мед. Ти мусиш усе вивчити напам’ять! Врешті, список корисних для бджіл рослин починай вчити уже зараз. Повторюй за мною: верес, липовий цвіт… Ну ж бо, повторюй!

— Я не можу, — похнюпилася маленька Майя, — це страшенно важко запам’ятати. Я пізніше запам’ятаю. Щойно побачу — одразу ж і запам’ятаю.

Стара Кассандра витріщилася на Майю своїми і без того великими очиськами і з осудом похитала головою: «Ой, намучимося ми ще з тобою».

— То що ж — скоро я тільки те й робитиму, що цілісінький день збиратиму для рою мед?! — запитала мала.

Кассандра гірко зітхнула та сумно поглянула на маленьку бджілку. Вона, очевидно, пригадала свої молоді роки — від початку і аж до сьогодні — сповнені безконечних клопотів і важкої праці. Тоді вона мовила вже зовсім іншим тоном: «Моя маленька, знаєш, не все