Пастка для ґеймера [Олесь Ільченко] (fb2) читать постранично, страница - 3

скажених, що чіпляються до всіх «не таких».

— Ми ж разом гуляли, ходили в «Макдональдз», — раптом зітхнула Марта. — А потім її мов підмінили. Теж мені подружка — до Юльки переметнулася. Чим та Юля краща за мене?

— Не зважай! — кинула Софія. — Юлька якась задавака.

— Отож! — Марта хотіла ще щось сказати про Юлю, але раптом похопилася. — Слухай, а у тебе жуйки немає?

— Ні, — знизала плечима Софійка. — А що?

— Та ж накурилася, а гумку купити в кіоску забула, — скривилася Марта. — Зараз прийду додому, мати знову почне вичитувати: «Ти що, курила? Коли це скінчиться? Невже тобі байдуже твоє здоров’я?» — і таке інше. Набридло. А що тут такого? Хочу — курю, не хочу — не курю. Я ж не постійно смалю, як Вован… До речі, хочеш закурити?

— Та ні, — зніяковіла Софійка. — Сьогодні, мабуть, ні.

— Як хочеш. Я вже не буду, бо мати таки винюхає… Треба до батька перебратися жити! — несподівано заявила Марта. — Принаймні він мене любить! І квартира у нього велика.

— А мати не любить? — здивувалася Софія. — Мені здавалося, що вона до тебе так гарно ставиться…

— І що мені з її любові? — спохмурніла Марта. — Туди не йди, з тим не тусуйся, не кури, не те, не се… А до татика поїхала на минулі вихідні, так він мені шмоток на тисячу баксів накупив! Такий шопінг влаштував у торговому центрі! Хай трохи потеплішає, я покажу… Всім…

— Тисячу! — Софійка була приголомшена, — а я гадала, звідки в тебе такі класні окуляри, напівзатемнені! Це теж він?

— Точно, — Марта була задоволена, що Софійка згадала про її обновку. — Ось лише кожного разу, коли я приходжу до нього, якось мене «ковбасить». Він живе ж не сам, а з цією… студенткою, чи хто вона там. Не подобається мені та ляля. Таке якесь… Весь час тонким противним голосочком звертається до нього: «Любий, куди ми поїдемо у подорож, коли розпишемося?» Гидко слухати.

— А… — хотіла щось сказати Софія, але натомість запитала: — Та студентка гарна?

— Ну… — замислилася Марта, — така струнка, білява. Точніше — фарбована. Але модна. Прикид у неї завжди класний… Татик мій, видно, грошей на неї не шкодує!

— А у мого батька останнім часом проблеми з роботою, — зітхнула Софійка. — Одна фірма закрилася, з іншої його звільнили, а одного разу взагалі кинули на бабки… Мати сердиться на нього, але жаліє. Скажи, а ти можеш що-небудь із твоїх нових речей мені дати… поміряти, я маю на увазі. Просто поглянути?

— Нема питань, — Марта замислилася. — Виберемо час, коли мами вдома не буде, — щоб не заважала, — то прийдеш і подивишся!

— Дякую! — зраділа Софійка. — А ти помітила, що Оля весь час говорить про Вову і Сашка? А Стас почав надто багато уваги звертати на Таньку?

— Та! — скривилася Марта. — Було б на що звертати увагу. Брову проколола, а він уже як цуцик ладен за нею бігти. Смішно!

— Ну чого? Стас такий… приємний, — замріялася Софійка. — І Вова класний — чемний, розумний…

— Боже, що ти кажеш? Ти б іще Петрика приплела! — пхекнула Марта. — Думаєш, коли Стас раз на тиждень до тренажерного залу вслід за своїм старшим братом ходить, то вже і є класним пацаном? Артем і Вася незгірші. Як у футбол грають — просто італійська збірна. А Вова твій — просто ніякий.

— Та ну! — не погодилася Софія. — А звідки ти знаєш, що Стас раз на тиждень до залу ходить? І разом із братом? Проте… Щодо Артема, згодна, він нормальний. Але ж Вася… Він якийсь дикий… То так класно на гітарі грає, а то як підмінять людину — немов першокласник, намагається дівчат за коси вхопити.

Марта розсміялася. Щодо Васі і його уваги до дівчачих кіс — то була щира правда.

Подруги дійшли до рогу вулиць, де їхні шляхи мали розходитися. Софійка жила за два квартали звідти, в п’ятиповерховому будинку середини минулого століття, — так званій «хрущовці», як називала його мама. А Марта мешкала трохи ближче, в білій дев’ятиповерхівці. Дівчата попрощалися, сказавши одна одній традиційне: «Чмоки!»

* * *

Коли Марта прийшла додому, Жанна Володимирівна, її мати, розмовляла по телефону. Марта зауважила, що мамині очі блищали, а сама вона, вродлива струнка білявка, уважно вслухалася в рурку.

— Припиніть, прошу вас, — усміхалася Жанна. — Я вже не можу сміятися… У мене аж щоки болять… Так, із ямочками! Ви пустун!

Марта раптом зачула якесь відчуття порожнечі в собі. Вона роздяглася, випила води на кухні — просто з носика чайника, — і пішла до себе в кімнату. Шуміло у вухах, і цей шум долинав ізсередини, з її тіла. Дівчина трохи здивувалася, але тут-таки збагнула, що це кров пульсує у скронях — якось занадто потужно, дужче ніж слід. «Може, я забагато курила?» — подумала Марта, і щось слизьке й неприємне ворухнулося в неї десь над шлунком. Вона повільно, лінивими рухами, натягла улюблені старі джинси, довгий, розтягнутий в’язаний светр і товсті вовняні шкарпетки з візерунком — батько привіз їх з Карпат кілька років тому.

Умостилася просто на підлогу, між шафою і ліжком, у тісний закуток, що утворився колись між