Бовкун [Григір Михайлович Тютюнник] (fb2) читать постранично

www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури

Григір Тютюнник

БОВКУН

Сімдесят років прожив Свирид Хорошун і ні разу в житті не стояв

на базарі в ряду, щоб уторгувать свіжу копійку.Купувати доводилося:

у неп —коня, у війну —сіль, сірники та саморобне мило, по війні пуд

жита якось купив грядку засіяти. А торгувати не торгував, хоч і було

чим: картопля родила добра і багато, цибуля, часник, огірки, яблука в

садку, груші, сливи сині угорські, вишні... І все дорідне, доброго

заводу ще й з молодого дерева, бо Хорошун двічі за життя садок

вважай заново пересадив. Тож і родило, як напоказ. Сушилося на

узвар, засипалося цукром у бутлях, щоб потім вигратись у найкраще

питво —наливку. А більше роздавалося. Не всім, щоправда, а тим,

кого знав Свирид за людей путніх —не хитрих, не підлабузливих,

роботящих, яким був і сам: у роботі —віл, у пораді —мудрець, у

компанії —співака та веселун.

За п’ятдесят своїх косарських літ нікому не поступився Свирид

Хорошун першою ручкою, хоч були мужики й сильніші за нього, та,

бач, не мали тої хватки в косарстві, яку мав Свирид. Стався,

щоправда, раз, іще до війни, такий випадок, коли не першим вийшов

Хорошун у косарській вервечці, а другим —за покійним Василем

Карим. І то не тому, що Василь косив краще від Свирида. Просто

голова підмовив його поставити рекорд на косовиці. Карий, бувши не

з хизунів, відмовлявся, сяк і так відкараскувався, бо знав, що не

перекосить Свирида, хоч і дебеліший за нього і молодший на цілих

десять років. Проте голова наполіг, тодовелося взятися за гуж. У селі

й досі ще пам’ятають, як це все сталося, і переказують молодшим,

175

навіть дітворі, щоб училися бути розважливими та неганялися за

вітром, бо його ж не доженеш. Якщо, приміром,брався хтось за

непосильне, його застерігали: «Гляди, щоб небуло, як ізКарим,—

надувся, а тоді штани прав». Цекультурніші. Абільшість навпростець

казало: «Гляди, щоб не ввахлався, як Василь Карий на рекорд!»

А було ось як. До обіду Василь махав косою таки добре, випередив

косарів на цілу ручку, хоч і сходив потом, а після обіду чи то з’їв щось

не те чоловік, чи перехвилювався, ну штани таки прав у річці, це всі

бачили, і додому пішки не здужав дійти —підводою забрали. Свирид,

що косив другим, кілька разів пускав косу при Василевих п’ятах і

казав мирно: «Може, Василю, годі?» Не на кпини брав, а просто так

казав, жаліючи хлопця. Другого дня знову косили, і Свирид, як

завжди, йшов першим, бо Василь зліг. Так і не поступився Свирид

першою ручкою нікому — ніна сороковому році життя, ні на

п’ятдесятому. А там пішли комбайни, сіножатки, й косарі вийшли з

моди.

Ще був Свирид найкращим барабанщиком біля машини, і коли він,

а не хтось із підмінних кидав снопи в барабан, машиніст спав собі під

паровиком у соломі —не боявся, що барабанщик укине цілий сніп і з

маховика спаде пас чи ще щось таке трапиться од невправності

подавальщика. Машина гула рівно, як вулик із бджолами.

Можна було б налічити чимало робіт, у яких Свирид Хорошун

правив за першу руку, та надто вже багато їх перероблено старим за

його вік.

На пенсію вийшов Свирид у шістдесят, з медаллю за добру роботу

та приймачем «Рекорд», який подарувало йому правління колгоспу.

Тепер час спливав, за домашніми клопотами, посиденьками в

однолітків та куривом. Жінки не мав ніколи, бо у війну з німцями, ще

кайзерівськими, пошкодив йому осколок ту частину тіла, яку Свирид

звав «апаратом». На старості, звісно, можна було б узяти котрусь бабу

до пари, щоб хоч прала та їсти варила, і охочі траплялися —самі

приходили свататися, але Свирид уже так звик жити бовкуном, що

навіть у переговори з ними не йшов. Не хочу —і квит.

На старість зробився Хорошун скупий далі нікуди: струхла дошка в

паркані —нової не вставить, хоч дощок має досить, навіть дубових;

загубила якась машина оберемок бамбука напроти його двору —куди

той бамбук везли і навіщо, хтозна —перший вискочив на шлях,

поцупив у хлів. І скільки потім сільські рибалки не просили на

вудлища, всім відмовляв: хай лежить, пригодиться. Падає в садку

садовина, гниєу траві, винний дух од неї на весь куток; розливається,

а нікому і яблука не дасть, хоча б