www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури
Григір Тютюнник
ОБНОВА
Купаюся в річці поміж лататтям. Ряска лоскочеться, гусяче пір’я
плаваєпопід берегами, на мілині,—вода там гаряча і м’ яка, як
дощовелітепло,— а по мосту люди йдуть, базарові. Малеча гукаєдо
них з річки:
— Тітко, чуєте, тітко! Дайте базарового!
Дядьків нечіпають, бо ті сердитіші та й нез нашого села, а з
Опішні —у нас їх називають «горщешниками». Везуть хурами горшки,
пересипані половою: не розпродалися, того й тверезі всі і небалакучі...
Сунуть люди та й сунуть, гурточками й поодинці —мовчки: немає
базарового. Хитається під ногами й колесами вутленький місток —
112
улітку він завжди хитається, а взимку ні, бо палі обмерзають до
самого дна.
Аж ось і мати йдуть. Піджачок сіренький у смужку, хустка, чоботи,
спідниця —все старе, а кошик новий, жовтий, з рогозу.
— Мамо, мамо! —кличу, підпливаючи до мосту.—Чого ви там
накупили?
А вони стали, кошик до ніг притулили, посміхаються невесело.
— Та нічого такого,—кажуть.—Кошик ось і калоші тобі. Вдягайся,
підемо додому обідати, та приміряєш.
Пливу сажнями до берега —це мене тато, як ще живі були,
сажнями навчили плавати,—хапаюся руками за теплі верболозові
коси і видираюся на кручу. Потім швиденько вдягаюся.
Сорочка на мені —аж торохтить. Дебела одежина! Ношу вже
п’ятий рік, і не рветься, бо з плащ-палатки. Оце, буває, мати
виперуть, поставлять на спориші посеред двору сушити, то вона й
стоїть, як жлукто, і не падає. А як вітряно, тоще й гуде потихеньку...
Вдягаю сорочку, тремчу, аж зуб на зуб не попадає —перекупався.
Тоді довгенько витанцьовую на одній нозі, доки в холошу влучу, а
заодно ще й приказую, щоб вода з вуха вилилася: «Коту, коту, вилий
воду —чи на дощ, чи на грім, чи наблискавку...»
Штани в мене чудні. Привезли оце якось у лавку картинки всякі —
на тій сливи намальовано, сині, великі, як воляче око, на тій груші
червонобокі в листочках —і матерії сувій для пайщиків: одна смуга
зелена, друга сиза, третя теж зелена, четверта теж сиза... Так мама й
набрали. «Парубчак уже,—сказали,— пора штанці шить ізсправжньої
матерії».
Понесли кроїти, а дядько Чмут, кравець, подивились-подивились
на ту матерію та й кажуть: «Оце, Прісько, як хочеш: або зверху до
паху буде зелене, а нижченько сизе, або одна холоша буде сиза, а
друга зелена. Так що вибирай».
Мати зітхнули й сказали: «Та хай уже буде одна така, а друга така».
Натягую штани і попадаю спочатку в зелену холошу, а потім у сизу.
Зелена трохи ширша, видно, дядько Чмут десь не такрізнули —старі
вони вже, підсліпуваті, та й рука нетверда..
— Змерз? —питаються мати з мосту.
А качки попід очеретами: ках-ках-ках...—наче реготять. Хіба ж
парубки мерзнуть? Це мама частенько мені кажуть. А я сміюся сам
собі, червонію та й думаю: який там парубок, як у мене холоші
неоднакові!
Збігаю на міст. Дошки гарячі, пахнуть сіном, дьогтем і
трухлявиною. А мама рушник з кошика —рвиць:
— Оце тобі обнова,—кажуть і цвітуть: раді.
Зазираю в кошик, а там калоші. Головками на мене блись-блись.
Нові, ажсміються.
113
—А вони однакові?..—питаю.
—Авжеж. Одинадцятий номер.
—Так великі ж...
—Нічого. Якраз на валянки. Пошиємо на зиму з отої татової
діжурки —я вже й клоччя напитала,—та й носитимеш.
—А зараз як?
—А зараз...—мама трохи знітилися,—а зараз напхаємо чогось у
носки, то не спадатимуть. Вдень босенький побігаєш, а ввечері, до
сільбуду, взуватимеш.
—Та, мо’, коли і взую... А так —чого мені до того сільбуду?
—Отакої! А Наталя ж? —шепочуть на вухо, всміхаючись.—
Невісточка ж наша.
—Та,—кажу,—гетьте...
Хоч самому так радісно, так солодко. Невісточка..; Може, й
справді, хтозна. Як їй тато з війни й самокатку привіз, женську, без
рами, і на плаття, і на спідниці, і хрому на чоботи, і годинничок
Последние комментарии
4 часов 44 минут назад
4 часов 47 минут назад
2 дней 11 часов назад
2 дней 15 часов назад
2 дней 17 часов назад
2 дней 18 часов назад