Мазепа (cтислий переказ, дуже скорочено) [Володимир Миколайович Сосюра] (fb2) читать постранично

www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури

ВОЛОДИМИР СОСЮРА 

МАЗЕПА (Стислий переказ, дуже скорочено)

     (Мазепа Іван — Іван Колединський (його батько був власником села Мазепинень), гетьман.)

     Пролог

     Автор знайомить нас із постаттю, що схилилась «над стародавньою рікою». Колись цей чоловік мав велику владу, а тепер його Бог забув, покинули люди:

     Стоїть Мазепа, як докір Безжальній долі, над водою...

     «Колишній велет» схуд, змарнів, його влада розвіялась, і спомин лишається єдиною відрадою. Стоїть він над Дунаєм і згадує все, слухає чайок і сам співає пісню «Та біда тій чайці, чаєчці—небозі...»:

     На спів нанизує слова Він про далеку Україну, І пісня та крізь вічність лине, Як завжди, юна і нова.

     Нещаслива доля привела героя поеми до Дунаю, «де все не те й не та блакить», де йому судилось померти. Але й в останні свої дні вигнанець згадує рідну Україну, обіцяючи в «смертну мить» шепотіти її ім'я.

     Наступні слова автора готують читача до огляду Мазепиної долі:

     І перед сивим і сумним, Немов могутньою рукою, Хтось розгорнув життя сувої, Коли ще був він молодим, Не знав ні розпачу, ні муки, І забриніли ліри звуки...

     І

     Ми знайомимось із чорнобривим та струнким королівським пажем. На його «владні очі», на цю красу молилась не одна панна, не могли встояти навіть жінки. І цей образ вони назавжди залишали у своїй пам'яті, а він:

     Він дарував на мить любов І знов, байдужий, далі йшов.

     Бал. Мазепа чекає когось у «тихім парку короля». Звісно, це — жінка, «пані Зося, удова, Любов Мазепи чергова». Запальний хлопець зізнається Зосі у своїх муках очікування. Палко і пристрасно він цілує і пестить молоду коханку. Але жага і запал швидко минають, і тоді:

     ...вже не те її волосся золоте, І поцілунки Зосі ревні Йому нудні і неприємні.

     Байдужим Іван стає до неї, та пані вибачає «чорнобривого Дон—Жуана» за образу, прощаючись із ним у реверансі, такому ж божественному і граціозному, як і сама вдова.

     Мазепа був улюбленим королівським пажем, знав усі цісарські капризи, усі його секрети: не тільки штиблети подавав господареві, а уночі й удень приводив дам на рандеву.

     Іванові заздрили шляхтичі, бо «круль» (Круль — король.) — поляк, а паж — українець. Король цінував свого лакея, а той:

     Теж уподобав короля І полюбив любов'ю сина, А не любов'ю холуя.

     Мазепа мріяв бути на Україні, як його король. Засумував він на бенкеті за столом і розповів усім про «козацьку волю і орлів». А Зосин кавалер ревнивий, пан Броніслав, вилаяв «лайдацьких кобзарів», від яких ніде нема спокою. «Круль» замирив конфлікт. Всі гості та його величність з пажем під крики «слава» розійшлись в одведені покої.

     Іван і Зося бачать сон: Мотрею звуть Зосю, її кохає старий гетьман. Мотрона його любить теж, «невтомні пестощі його», а не славу й гроші.

     Та раптом сміх, покотилась корона величі — і поряд нього вже лежить не молода коханка, яка не слухала батьків і Бога, а «труп з оскалом губ гнилих».

     Прокинувшись від нічного кошмару, Іван із Зосею зустрівся і знов зазнав «огня і мли». Проснувсь Іван — нема ні корони, ні Мотрони, це був сон, це лиш примара. А Зося вранці теж згадала свої химерні мрії, а поряд неї «тихий кашель короля...»

     Господар просить не приводити більш панни Юзі: «Ми вже не друзі. Мій вік не юний, я не ти». Королеві набридло просити пестощів у неї, він хоче нерви зберегти. Мазепа обіцяє своєму володареві допомогти у цій справі:

     Якщо ясна величність ваша Не погребує після пажа.

     Король мріє підкорити «цю норовисту Галатею», а корона ні при чім, це — забобони.

     II

     Під зоряним небом серед високих трав Іван спокусив панну: « Вінок сій Юзя віддала». Король тільки дивувався перемогам свого поета.

     У цей час пан Броніслав бореться зі своїми ревнощами. Не підкорив він Зосю молоду, яка кепкує з нього і сміється, а поглядом шукає того « шляхтича хлопського». Після бенкету Броніслав, думаючи, що Зося з пажем молодим, шукав по парку ловеласа.

     Схрестилися при місячнім сяйві сталеві клинки. Запекло бились супротивники, уперто шукаючи вороже серце. Скінчився кривавий поєдинок:

     Пан напоровся животом На золотий клинок Мазепи, Немов спочить на нього ліг...

     На ранок «бліді стривожені пани» перенесли тіла у замок. Панни беззвучно плакали за Йваном. Та він на лікті звівся, прощаючись зі своїми