Пе-коптьор [Михайло Михайлович Коцюбинський] (fb2) читать постранично

www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури

Михайло Коцюбинський

ПЕ КОПТЬОР

Йон уперше наглянув Ґашіцу на „джо- ку“.*) З ухами й серцем, повними ритмічних згуків „молдуваняски“, загрітий танцями, від котрих ноги так розходили ся, що й хвилини не могли встояти спокійно, а кожним мускулом відповідали тактови танця, з обличем, що сяло від радости й поту, Йон віддїлив ся від купки парубків, підскочив до танцюючого кола, розір¬вав його, вхопив за руки двох дівчат... і неспо¬дівано стрів ся з очима, що зпід тонких дівочих брів опекли його жаром молодости й півдня.

«Що за мара, — подумав Йон, перебира¬ючи ногами та скоса поглядаючи на дївчину:

—      я її перше не бачив, здаєть ся...»

Та ніколи було міркувати: музика гула, танець захоплював усю увагу.

Музики, трое чорних, засмалених циган, сиділи рядком на ослончику недалеко кола. Скрипник - сухий миршавий парубчак в спо¬ловілих галанцях та молдуванській сорочці на¬хилив аж до дека скрипки голову, вкриту за¬мість шапки копицею чорного волося і з вира¬зом цїкавости та здивованя немов прислухав

ся до твх згуків, що викликав СМИЧКОМ' зі СВОГО струмевту. Його сусїд-клярнетист, шпакуватий вже циган, граючи куняв; заплющивши очи, він хитавсь взад і вперед своїм важким, ситий толубом, одягненим у чорну ватовану піджачи¬ну. Часто, в хвилину найсолодшої дрімоти му¬зики, клярнет виривав ся з рота і замовкав, але зловлений на гарячому вчинку, починав ве¬рещати, як навіжений. Третій музика — сур¬мач — працював найщирійше. Чи то від спеки, чи з великої напруги - він був увесь мокрий. Мокра, як хлюща сорочка облипла його могутнє тїло, з чорного широкого виду стїкали струмо¬чки поту, а він усе грав та грав, надимаючи щоки завбільшки в повню та вирячивши очи так, що, здавалось, вони ось-ось вискочать з лоба. „Туру-туру... та... туру-туру... та...“ — греміла сурма, як за часів єрихонської облоги і лиш інколи, в хвилину віддишки, вихоплюва¬лось зпід гнїту її тонке телїкане скрипки, або різкий, верескливий голос клярнета...

я Туру-туру... та...! Туру-туру... та...!“

З хмари куряви, що здіймавть ся зпід важких, окованих мусянжовими підківками чо¬біт — виринав інколи рядок молодих облич, па¬рубочих й дівочих, впрілих, червоних, але по¬важних. Держучись за руки і помахуючи ними догори та вниз мірно, плавко і без перестанку, перебираючи ногами й тупцюючи ними щиро, мов добрі конї на гарманї, молодь, здавть ся, не танцюв, а робить якесь поважне діло, поволі й сумлїнно виконує загадану роботу.

„Туру-туру... та...! Туру-туру... та...!а — пронизує куряву домінуючий голос сурми, ко¬тить ся по майдану, бвть ся о муровані стїни церковці, а далі* лине в простору до далеких сяючих блакіттю гір, до сннїх лїсів, щ6 суцїль- ною лавою підпирають край-небо.

А кбло танцює. Тупають під такт „молду- ваняски“ ноги, здіймають ся і опускають ся злучені руки, мають білі хусточки в руках дї- вочих... Загріті танцем обличя блищать від краплистого поту, палкі погляди частїйше вири¬вають ся зпід опущених до долу повік, стріва¬ють ся між собою; руки несьвідомо міцнїйше стискають руки, груди важче дихають... А ку¬рява, розбуркана десятками тупцюючих ніг, вирвавшись зпід мідяних підківок, захоплена танцем, здіймавть ся до гори, крутить ся, клу- бочить ся, справляв свій „джок“... Ось вона цілком закрила танцюючих, а ось знов, як із хмари, виткнув ся рядок хлопцїв та дївчат і оживив образ ясними барвами строїв, моло¬дими розпаленими обличями...

Душно... Сонце, поволі спускаючись на захід, більшав, немов росте, яснїшав, розпа- лювть ся. Повітрв — сам сьвіт, сам жар. Наче золотою сїткою оповито майдан, коло, музик, ріжнобарвну і ріжновікову юрму глядачів, щб зібрала ся круг кола.

Гамір стоїть над майданом. Чутно, як хтось витягав воду з колодязя: довгий немаза¬ний журавель немилосердно скрипить. Кілька- сот-устна юрма шущить, як злива у лїтку. Ди¬тячі вигуки, регіт молодї, тупане здорових ніг у танцї, тонке телУканв скрипки, верескливий галас клярнета — зливають ся в якусь чудну, але гармонійну мішму, над котрою усе-ж таки домінув сурмачеве „туру-туру... та...“, що здій¬мавть ся над майданом, бвть ся о стїнн церковцї, а далї лине в простору, засипану гарячим со- няшним промінем.

Враз музика увірвалась. Коло зробило ще по інерциї рух, але ту-ж мить розірвалось; дівчата пірхнули в юрму, лишивши хлопцїв. Ґашіца теж метнулась, але її затримала сильна рука. Вона здивовано озирнулась на Йона, що Сяючи від поту й задоволеня, грав до неї очима та міцно тримав за руку.

—      Пусти! — сїпнула дівчина рукою й за- шарилась.

—      А що даси ? — жартував Йон, ще дуще стискаючи їй руку.

—      Чого займаєш, коли я тебе не знаю?

—      шарпнулась Ґашіца, почервонівши з напруги.

—      Я — Йон, син мош-Костаки... А ти чия ?...

Але в ту-ж мить дївчина,