Книги битія українського народу [Микола Костомаров] (fb2) читать онлайн

www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури

МИКОЛА КОСТОМАРОВ

(1817—1885)

Микола Костомаров — український історик, письменник, публіцист, один із

засновників Кирило-Мефодіївського братства.

“Книги Битія...” — один з найяскравіших документів української думки XIX ст.,

задумані і написані як програма Кирило-Мефодіївського братства, став своєрідним

Маніфестом відродженого в XIX ст. українства. Твір знайдений в 1917 р. в

жандармських архівах Петрограда. Вперше опублікований у 1921 р. в журналі “Наше

минуле”, звідки його в 1921 р. передрукував Михайло Возняк у своїй книзі

“Кирило-Мефодіївське Братство”.

КНИГИ БИТІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

1. Бог создав світ: небо і землю, і населив усякими тварями, і поставив над усею

твар'ю чоловіка, і казав йому плодитися і множитися, і постановив, щоб род

чоловічеський поділився на коліна і племена, а кожному колінові і племену

даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало Бога, котрий од

чоловіка недалеко, і поклонялись би Йому всі люди, і віровали в Його, і любили б

Його, і були й усі щасливі.

2. Але род чоловічий забув Бога і оддався дияволу, а кожне племено вимислило

собі богів, а в кожному племені народи повидумувала собі богів, і стали за тих

богів биться, і почала земля поливатиси кров'ю і усіватися попелом і костями, і

на всім світі сталось горе, і біднота, і хороба, і нещастя, і незгода.

3. І так покарав людей справедливий Господь потом, войнами, мором і найгірше

неволею.

4. Бо єдин єсть Бог істиний і єдин він цар над родом чоловічим, люди, як

поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у

кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люди

биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кров'ю і усіватися попелом

і костями, і умножились на всім світі горе, біднота і хороба, і нещастя, і

незгода.

5. Нема другого Бога, тільки один Бог, що живе високо на небі, іже везді сий

Духом святим своїм, і хоч люди поробили богів в постаті звіриній і чоловічій со

страстями і похотями, а то не боги, а то страсті і похоті, а привив над людьми

отець страстей і похотей, чоловіко-убийця диявол.

6. Немає другого царя, тільки один Цар Небесний Утішитель, хоч люди і поробили

собі царів в постаті своїх братів — людей, со страстями і похотями, а то не були

царі правдиві, бо цар єсть то такий, ще прр вить над усіма, повинен бути

розумніший і найсправедливішій над усіх, а розумніший і найсправедливіший єсть

Бог, а ті царі — со страстями і похотями, а правив над людьми отець страстей і

похотей, чоловікоубивця диявол.

7. І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були сильніші, aбо їм нужніші, і

назвали їх панами, а других людей поробили їх невольниками, і умножились на

землі горе, біднота і хороба, і нещастя, і незгода.

8. Два народи на світі були дотепніші: Євреї і Греки.

9. Євреїв сам Господь вибрав і послав до їх Моїсея, і постановив їм Моїсей

закон, що приняв од Бога на горі Синайській і постановив, щоб усі були рівні,

щоб не було царя між ними, а знали б одного царя Бога небесного, а порядок

давали б судді, котрих народ вибирав голосами.

10. Але Євреї вибрали собі царя, не слухаючи старця святого Самуїла, і Бог тоді

ж показав їм, що вони не гаразд зробили, бо хоч Давид був луччий з усіх царей на

світі, однак його Бог попустив у гріх, що він одняв у сосіда жінку: се ж так

було, аби люди зрозуміли, що хоч який добрий чоловік буде, а як стане

самодержавно пановати, то зледащіє. І Соломона, мудрішого з усіх людей, Бог

попустив у саме велике кепство — ідолопоклонство, аби люди зрозуміли, що хоч

який буде розумний, а як стане самодержавно пановати, то одуріє.

11. Бо хто скаже сам на себе: “Я луччий од усіх і розумніший над всіх, усі

мусять коритися мені і за пана мене уважати, і робить те, що я здумаю” — той

согрішає первородним гріхом, которий погубив Адама, коли він, слухаючи диявола,

захотів порівнятися з Богом і здурів, — той навіть подобиться самому дияволу,

котрий хотів стать в рівню з Богом і упав у пекло.

12. Єдин бо єсть Бог і єдин він Цар, Господь неба і землі.

13. Тим і Євреї, як поробили собі царів і забули єдиного Царя небесного, зараз

одпали і од істинного Бога і почали кланятися Ваалу і Дагону.

14. І покарав їх Господь: пропало і царство їх, і всіх забрали у полон Халдеї.

15. А Греки сказали: “Не хочемо царя, хочемо бути вільні і рівні”.

16. І стали Греки просвітленні над усі народи, і пішли од них науки і скуства і

умисли, що тепер маємо. А се сталось за тим, що не було у них царей.

17. Але Греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклись царей земних, та

не знали Царя Небесного і вимишляли собі богів, і так царей у їх не було, а боги

були, тим вони в половину стали такими, якими були б, коли б у них не було богів

і знали б небесного Бога. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні

були не всі, а тільки одна частка народа, прочі ж були невольниками, і так царів

не було, а панство було: а то все рівно, як би у їх було багато царів.

18. І покарав їх Господь: бились вони між собою, і попали в неволю іспершу під

Македонян, а друге до Римлян.

І так покарав Господь род чоловічеський: що найбільша часть його, сама

просвіщенна, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського

імператора.

19. І став римський імператор царем над народами і сам себе нарік богом.

20. Тогді возрадувався диявол і все пекло з ним. І сказали в пеклі: от тепер уже

наше царство; чоловік далеко одступив од Бога, коли один нарік себе і царем і

богом вкупі.

21. Але в той час змилувався Господь Отець небесний над родом чоловічим і послав

на землю Сина свого, щоб показать людям Бога, царя і пана.

22. І прийшов Син Божий на землю, щоб одкрити людям істину, щоб тая істина

свободила род чоловічий.

23. І навчав Христос, що всі люди братія і ближні, всі повинні любить попереду

Бога, потім один другого, і тому буде найбільшая шана од Бога, хто душу свою

положить за друга своя. А хто перший між людьми хоче бути, повинен бути всім

слугою.

24. І сам на собі приклад показав: був розумніший і справедливіший з людей,

стало буть, цар і пан, а явився не в постаті земного царя і пана, а народився в

яслах, жив у бідності, набрав учеників не з панського роду, не з учених

філозофів, а з простих рибалок.

25. І став народ прозрівать істину: і злякалися філозофи і люди імператора

римського, що істина бере верх, а за істиною буде свобода і тоді вже не так

легко буде дурить і мучить людей.

26. І засудили на смерть Ісуса Христа, Бога, царя і пана; і претерпів Ісус

Христос оплеванія, заушенія, бієнія, крест і погребеніє за свободу роду

чоловічого, тим, що не хотіли прийняти його за царя і пана, бо мали другого царя

— кесаря, що сам себе нарік богом і пив кров людськую.

27. А Христос-цар свою кров пролив за свободу рода чоловічого і оставив на віки

кров свою для питанія вірним. І воскрес Христос в третій день, і став царем неба

і землі.

28. Ученики його, бідні рибалки, розійшлись по світу і проповідували істину і

свободу.

29. І ті, що приймали слово їх, стали братами між собою — чи були преж того

панами, або невольниками, філозофами, або невченими, усі стали свободними кров'ю

Христовою, котру зарівно приймали, і просвіщенними світом правди.

30. І жили християни братством, усе у них було общественне, і були у них вибрані

старшини, і ті старшини були усім слугами, бо Господь так сказав: “Хто хоче

першим бути, повинен бути всім слугою”.

31. Тогді імператори римськії і пани, і чиновні люди, і вся челядь їх, і

філозофи піднялись на християнство і хотіли викорінити Христову віру, і гибли

християни, їх і топили, і вішали, і в чверті рубали, і пекли, і залізними

гребінками скребли, і іні тьмочисленнії муки їм чинили.

32. А віра Христова не уменшалась, а чим гірше кесарі і пани лютували, тим

більше було вірующих.

33. Тоді імператори з панами змовились і сказали поміж собою: “Уже нам не

викоренити християнства: піднімемось на хитрощі, приймемо її (віру Христову)

самі, перевернемо ученіє Христово так, щоб нам добре було, та й обдурімо народ”.

34. І почали царі приймати християнство, і кажуть: “От, бачите можна бути і

християнином і царем вкупі”.

35. І пани приймали християнство, і казали: “От бачите, можна бути і

християнином і паном вкупі”.

36. А того не уважали, що мало сього, що тільки назваться. Бо сказано: не всяк

глаголяй мі Господи, Господи! внідеть в царство небесноє, но творяй волю Отца

Моего, іже єсть на небесіх.

37. І піддурили архиєреїв і попів, і філозофів, а ті і кажуть: “Істинно так воно

єсть, ажеж і Христос сказав: воздадите кесарево кесареві, а Божіє Богові”, а

Апостол говорить: “Всякая власть од Бога”. Так уже Господь установив, щоб одні

були панами і багатими, а другі були нищими і невольниками.

38. А казали вони неправду: хоч Христос сказав: воздадіте кесарево кесареві, а

се тим, що Христос не хотів, щоб були бунти та незгода, а хотів, щоб мирно і

люб'язно розійшлась віра і свобода, бо коли християнин буде воздавать

нехристиянському кесареві кесарево — платить податок, сповнять закон, то кесар,

принявши віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він тоді, будучи першим,

повинен бути всім слугою, і тоді б не було кесаря, а був би єдин цар — Господь

Ісус Христос.

39. І хоча Апостол сказав: “Всяка власть од Бога”, а не єсть воно те, щоб

кожний, що захватив власть, був сам од Бога. Уряд і порядок і правленіе повинні

бути на землі: так Бог постановив, і єсть то власть, і власть та од Бога, але

урядник і правитель повинні підлягать закону і сонмищу, бо і Христос повеліває

судиться перед сонмищем, і так як урядник і правитель — перші, то вони повинні

бути слугами, і недостоїть їм робить те, що задумається, а те, що постановлене,

і недостоїть їм величаться та помпою очі одводити, а достоїть їм жити просто і

працювати для общества пильно, бо власть їх од Бога, а самі вони грішні люди і

самі послідніші, бо всім слуги.

40. А сьому ще гірша неправда: буцім установлено од Бога, щоб одні пановали і

багатились, а другі були у неволі і нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали

щире євангеліє: пани повинні свободити своїх невольників і зробиться їм братами,

а багаті повинні наділяти нищих, і нищі стали б также багаті; як би була на

світі любов християнська в сердцях, то так було б: бо хто любить кого, той хоче,

щоб тому було так же хороше, як йому.

41. І ті, що так казали і тепер кажуть і переверчують Христово слово, ті оддають

одвіт в день судний. Вони скажуть судді: “Господи! Не в твоє ми ім'я

пророчествовахом”, а суддя скаже їм: “Не вім вас”.

42. Таким викладом зіпсували царі, пани та вчені свободу християнську.

43. Благодать дана всім язикам, а спершу коліну Яфетову, бо Симово через жидів

отвергнуло Христа. І перейшла благодать до племен грецького, романського,

німецького, слав'янського.

44. І Греки прийнявши благодать, покаляли її, бо вони прийняли нову віру і не

зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили при собі і

імператорство, і панство, і пиху царськую, і неволю, і покарав їх Господь; чахло

грецьке царство тисячу років, зчахло зовсім і попало до Турків.

45. Романське племено — Влохи, Французи, Гішпани — прийняло благодать, і стали

народи увіходить у силу і у нову жизнь, і просвіщенність, і благословив їх

Господь, бо лучче вони прийняли св. віру, ніж Греки, одначе не зовсім зовлеклись

ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили і королей і панство і

вимислили голову християнства — папу —, і той папа видумав, що він має власть

над усім світом християнським, ніхто не повинен судити його, а що він здумає, те

буде гарно.

46. І племено німецьке — народи німецькі, прийняли благодать і стали увіходить у

пущу силу і жизнь нову і просвіщенність, і благословив його Господь, бо вони ще

лучче прийняли віру ніж Греки і Романці, і з'явивсь у них Лютер, которий почав

учити, що повинно християнам жити так, як жили до того часу, коли поприймали і

попереверчували ученіє Христово царі і пани, і щоб не було неподсудимого голови

над Церквою християнською — пани, єсть бо єдян глава всім — Христос. Але і Німці

не зовлеклися ветхого чоловіка, бо зоставили у себе і королів і панів, і ще

гірше дозволили замість папи і епископів орудувать Церквою Христовою королям і

панам.

47. І сталась послідняя лесть гірша першої, бо не тільки у німців королі, але й

у других землях взяли верх над всім і, щоб удержати народ у ярмі, поробили

ідолів, одвертали людей од Христа і казали кланятися ідолам і битися за них.

Бо то все рівно, що ідоли: хоча французи були хрещені, одначе менш шанували

Христа, ніж честь національну, але такого ідола їм зроблено, а Англичане

кланялись золоту і мамоні, а другі народи так же своїм ідолам, і посилали їх

королі і пани на заріз за шматок землі, за табак, за чай, за вино, — і табак, і

чай, і вино стали у них богами, бо речено: “Іде же сокровище ваше, там серце

ваше”. Серце християнина з Іисусом Христом, а серце ідолопоклонникове з своїм

ідолом. І стало, як каже апостол, їх богом чрево.

48. І вимислили одщепенці нового бога, сильнішою над усіх боженят, а той бог

називався по французьки егоізм, або інтерес.

49. І філозофи почали кричати, що то кепство — віровати в Сина Божого, що немає

ні пекла, ні раю, і щоб усі поклонялись егоїзім або інтересові.

50. А до всього того довели королі та пани; і завершилася міра їх плюгавства;

праведний Господь послав свій меч обоюдоострий на рід прелюбодійний;

збунтовались Французи і сказали: “Не хочем, щоб були в нас королі та пани, а

хочем бути рівні, вільні”.

51. Але тому не можна було статися, бо тільки там свобода, гді Дух Христов, а

Дух Божий уже перед тим вигнали з Францевщини королі та маркизи, та філозофи.

52. І Французи короля свого забили, панів прогнали, а самі почалися різати і

дорізались до того, що пішли у гіршую неволю.

53. Бо на їх Господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без Христової

віри.

54. І з тої пори племена романське і німецьке турбуються і королів і панство

вернули, і про свободу кричать і немає в їх свободи, бо нема свободи без віри.

55. А племено слав'янське, то найменший брат у сем'ї Яфетової.

56. Трапляється, що менший брат любить дужче отця, одначе получає долю меншу

проти старших братів, а потім, як брати старші своє потратять, а менший збереже

своє, то і старіших виручає.

57. Племено слав'янське ще до принятія віри не иміло ані царей, ані панів і всі

були рівні, і не було у них ідолів, і кланялись слав'яни одному Богу

Вседержителю, ще його й не знаючи.

58. Як уже просвітились старіші брати Греки, Романці, Німці, тоді Господь і до

менших братів Слав'ян послав двох братів Констянтина і Мефодія, і духом святим

покрив їх Господь, і переложили вони на слав'янську мову святое письмо і

одправовать службу Божую постановили на тій же мові, якою всі говорили посполу,

а сего не було ні в Романців, ні в Німців, бо там по латинськи службу

одправляли, так що Романці мало, а Німці овсі не второпали, що їм читано було.

59. І скоро Слав'яни приймовали віру Христову так, як ні один народ не

приймовав.

60. Але було два лиха у Слав'ян: одно — незгода між собою, а друге те, що вони,

як менші брати, усе переймали од старших, чи до діла, чи не до діла, не бачучи

того, що у їх своє було лучче, ніж братівське.

61. І поприймали Слав'яни од Німців королів і князів, і бояр, і панів, а преж

того королі були в іх вибрані урядники і не чванились перед народом, а обідали з

самим простим чоловіком зарівно, і самі землю орали, а то вже у їх стала пиха, і

помпа, і гвардія і двор.

62. І панів у Слав'ян не було, а були старшини, хто старіший літами і до того

розумніший, того на раді слухають, а то вже стали пани, а у їх невольники.

63. І покарав Господь Слав'янське племено гірше, ніж другії племена; бо сам

Господь сказав: “Кому дано більше, з того більше і зищеться”. І попадали

Слав'яни в неволю до чужих: Чехи і Полабці до Німців, Серби і Болгари до Греків

і до Турок, Москаль до Татар.

64. І здавалось: от згине і племено слав'янське, бо ті Слав'яни, що жили около

Лаби і Помор'я балтицького, ті пропали, так, що і сліду їх не осталось.

65. Але не до кінця прогнівився Господь на племено слав'янське, бо Господь

постановив так, щоб над сим племенем збулось писаніє: камень, його же не брегоша

зиждущії, той бисть во главу угла.

66. По многих літах стало в Слав'янщині три неподлеглих царства: Польща, Литва і

Московщина.

67. Польша була з Поляків, і кричали Поляки: “У нас свобода і рівність!” Але

поробили панство, і одурів народ польський, бо простий люд попав у неволю, саму

гіршу, яка денебудь була на світі, і пани без жадного закону вішали і вбивали

своїх невольників.

68. Московщина була з Москалів, і була у їх велика Річ Посполита Новгородська,

вільна і рівна, хоч не без панства, і пропав Новгород за те, що і там завелось

панство, і цар московський взяв верх над усіми москалями, а той цар узяв верх,

кланяючись татарам, і ноги ціловав ханові татарському бусурману, щоб допоміг

йому держати в неволі неключимій народ московський християнський.

69. І одурів народ московський і попав в ідолопоклонство, бо царя своєго нарік

богом, і усе, що цар скаже, те уважав за добре, так, що цар Іван в Новгороді

душив та топив десятку тисяч народу, а літописці, розказуючи те, звали його

христолюбивим.

70. А в Литві були Литвяки, та ще до Литви належала Україна.

71. І поєдналась Україна з Польщею, як сестра з сестрою, як єдиний люд

слав'янський до другого люду слав'янського, нерозділимо і незмісимо, на образ

іпостаси Божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються всі народи

слав'янські поміж собою.

72. І не любила Україна ні царя, ні пана, а скомпонувала собі козацтво, єсть то

істеє брацтво, куди кожний пристаючи, був братом других — чи був він преж того

паном, чи невольником, аби християнини, і були козаки між собою всі рівні, і

старшини вибирались на раді і повинні були слуговати всім по слову Христовому, і

жадної помпи панської і титула не було між козаками.

73. І постановили вони чистоту християнську держати, тим старий літописець

говорить об козаках: “Татьби же і блуд неможе іменуються у них”.

74. І постановило козацтво віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з

неволі. Тим то гетьман Свирговський ходив обороняти Волощину, і не взяли козаки

миси з червонцями, як їм давали за услуги, не взяли тим, що кров проливали за

віру та за ближніх і служили Богу, а не ідолу золотому.

А Сагайдашний ходив Кафу руйновати і визволив кільканадцять тисяч невольників з

вічної підземної темниці.

75. І багато лицарів таке робили, що не записано і в книгах мира сього, а

записано на небі, бо за їх були перед Богом молитви тих, котрих вони визволили з

неволі.

76. І день одо дня росло, умножалося козацтво, і незабаром були б на Вкраїні усі

козаки, усі вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана,

опріч Бога єдиного, і дивлячись на Україну, так бк зробилось і в Польщі, а там і

у других слав'янських краях.

77. Бо не хотіла Україна іти услід язиків, а держалась закону Божого, і всякий

чужестранець, заїхавши в Україну, дивовався, що ні в одній стороні на світі так

щиро не моляться Богу, ніде муж не любив так своєї жони, а діти своїх родителей;

а коли пани та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб

Українці-христяни повірили, буцім справді усе так і єсть, що папа скаже, — тоді

на Україні з'явилися братства так, як були у перших християн, і всі записуючись

у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се до того, щоб

бачили люди, що в Україні істинная віра, і що там не було ідолів, тим там і

єресі жадної не з'явилося.

78. Але панство побачило, що козацтво росте, і всі люди стануть скоро козаками,

єсть то вільними, заказали зараз своїм крепакам, щоб не ходили в козаки, і

хотіли забить народ простий, як скотину, так щоб у йому не було ні чувствія, ні

розуму, і почали пани обдирати крепаків, оддали їх жидам на такую муку, що

подобную творили тільки над першими християнинами, драли з їх з живих шкури,

варили в котлах дітей, давали матерям собак грудьми годувати.

79. І хотіли пани зробить із народа дерево, або камінь, і стали їх не пускать

навіть в церков хрестить дітей і вінчатися, і причащатися, і мертвих ховати, а

се для того, щоб народ простий утеряв навіть і стать чоловічу.

80. І козацтво стали мучить і нівечить, бо таке рівне братство християнське

стояло панам на перешкоді.

81. Але не так зробилось, як думали пани, бо козацтво піднялось, а за їм увесь

простий народ; вибили і прогнали панів, і стала Украіна земля козацька вільна,

бо всі були рівні, але не надовго.

82.І хотіла Україна знову жити з Польщею по-братерськи нерозділимо і незмісимо,

але Польща жадною мірою не хотіла одректись свого панства.

83. Тоді Україна пристала до Московщини і поєдналась з нею, як єдиний люд

слав'янський з слав'янським нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі Божої

нерозділимої і незмісимої, як колись поєднаються усі народи слав'янські між

собою.

84. Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своїй простоті

не пізнала, що таке було цар московський, а цар московський усе рівно було, що

ідол і мучитель.

85. І одбилась Україна од Московщини, і не знала бідна, куди прихилити голову.

86. Бо вона любила і Поляків і Москалів, як братів своїх, і не хотіла з ними

розбрататися; вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись, як один народ

слав'янський з другим народом слав'янським, а ті два — з третім, і було б три

Речі Посполиті в однім союзі, нерозділимо і незмісимо по образу Тройці Божої,

нерозділимої і незмісимої, як колись поєднаються між собою усі народи

слав'янські.

87. Але сего не второпали ні Ляхи, ні Москалі. І бачуть ляцькі пани і

московський цар, що нічого не зроблять з Україною, і сказали поміж собою: “Не

буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпро її

розполовинив: лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік польським

панам на поталу”.

88. І билась Україна літ п'ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за

свободу, яка тільки єсть в історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке

тільки можна найти в історії.

89. І вибилась з сил Україна; і вигнали Ляхи козацтво з правого боку Дніпрового

і запановали пани над бідним остатком вольного народу.

90. А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало у неключиму

неволю московському цареві, а потім петербургському імператорові, бо останній

цар московський і первий імператор петербургський положив сотні тисяч в канавах

і на костях їх збудував собі столицю.

91. А німка цариця Катерина, курва всесвітна, безбожниця, убійниця мужа свого,

востаннє доконала козацтво і волю, бо, одобравши тих, котрі були в Україні

старшинами, наділила їх панством і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і

поробила одних панами, а других невольниками.

92. І пропала Україна. Але так здається.

93. Не пропала вона; бо вона знати не хотіла ні царя, ні пана, а хоч і був цар,

та чужий, і хоч були пани, та чужі, і хоч з української крови були ті вирідки,

одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не

називали українцями, а істий Українець хоч будь він простого, хоч панського роду

тепер, повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам'ятовати одного

Бога Іисуса Христа, царя і пана над небом і землею.

Так воно було прежде, так і тепер зосталось.

94. І Слав'янщина хоч терпіла і терпить неволю, то не сама її сотворила, бо і

цар, і панство не слав'янським духом сотворено, а німецьким, або татарським. І

тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не Слав'янин, а Німець, тим і

урядники його Німці; оттого і пани хоч єсть в Росії, та вони швидко

перевертуються або в Німця, або в Француза, а істий Слав'янин не любить ні царя,

ні пана, а любить і пам'ятає одного Бога Іисуса Христа, царя над небом і землею.

Так воно було прежде, так і тепер зосталось.

95. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

96. Бо голос її, голос, що звав всю Слав'янщину на свободу і братство розійшовся

по світу слав'янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 мая

постановили Поляки, щоб не було панів, а всі були б рівні в Речі Посполитій а

того хотіла Україна ще за 120 літ до того.

97. І не допустили Польщу до того і розірвали Польщу, як прежде Україну.

98. І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.

99. Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котора не пам’ятуєть зла і

любить сестру свою, так як би нічого не було між ними.

100. І голос України одозвався в Московщині, коли після смери царя Олександра

хотіли прогнати царя і панство і установити Річ Посполитую, і Слав'ян поєднати,

по образу іпостасей божественних нерозділимо і незмісимо; а сього Україна ще за

двісті років до того хотіла.

101. І не допустив до того деспот, одні положили живот свій на шибениці, других

закатували в копальнях, третіх послали на заріз Черкесові.

102. І панує деспот кат над трьома народами Слав'янськими, править через Німців,

псує, калічить, нівечить добру натуру слав'янську і нічого не робить.

103. Бо голос України не затих.

І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх Слав'ян,

і почують крик її, і встане Слав'янщина, і не позостанеться ні царя, ні

царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні

превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в

Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні

у Болгар.

104. І Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі Слав'янськім.

Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде

намальована Україна: “От камень, него же не берегоша зиждущиї, той бисть во

главу угла”.