Чорнобильська Мадонна (скорочено) [Іван Драч] (fb2) читать постранично, страница - 2

     І де сосни, дощами спалені, Лізуть в очі лихою іржею — У якійсь несусвітній окалині Денно й нощно блукають душею. Тут і побачили з вертоліта щось дивне:

     — А це що таке, я тебе питаю?

     — Видно, з космосу щось занесло.

     — Целофан — як скафандр, метляється скраю...

     І лунають різні думки про те, звідки це взялося. Хто висловлювався за те, що то «пришельці із космосу», хто міркував, може, з НАТО? І от спустилися на землю і регочуть. Виявилося, що ті дві загадкові істоти — баба та її корова, дбайливо обгорнуті целофаном.

     А що вже корова — та теж в целофані,

     Як диво космічне, суне в тумані,

     Лиш роки пробились з накидки таки...

     І очі в накидці — якраз там, де очі,

     І отвір, щоб пастись, старій поторочі!

     А взута корова в старі кирзаки...

     Стали питатьу баби, чого це вона корову у чоботи взула.

     — А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! — В синових чоботах взута корова — Нехай же пасеться і буде здорова,

     І бабі ще дасть до відра молока, Така запашна і молочна така.

     І на питання, чому це вона з усіма не поїхала, баба відповідає, що залишилася «синам на зло!».

     Вічна материнська елегія

     «Проходила по полю — Зелене зеленіє... Назустріч Учні Сина: Возрадуйся, Маріє!

     П. Тичина «Скорбна мати»

     Назустріч матері й справді їхали «Учні Сина» — солдати того самого генерала, взяли вони матір та у кабіну, щоб урятувати. Син докоряє матері

     за те, що вона тікає з міста, адже він хотів врятувати її, дати їй спокій коло внуків. Та хіба це для неї — таке життя, коли живеш і дожидаєш смерті?

     Сказала йому гордо:

     — Я — невмируща мати!

     Солдати дивилися, як плаче генерал, бо мати знов пішла тут и,

     Де бусол і криниця, Де кіт її й корова, І де усе, що сниться Без слова, лихослова.

     Не може поїхати стара з сином, бо вона мати і не в змозі зрадити, зрадити саму землю — матір усіх людей, хоч діти прирекли її на загибель.

     Все плакало на сонці, Не хтіло помирати. І квітку прямо в стронцій Поцілувала Мати.

     Запитання без відповіді

     Всі криниці в целофанових капшуках,

     Всі колодязі затушковані

     Питали одне—однісіньке:

     Де знайти кілометри целофану

     На рукотворне київське море

     Чи бодай на Десну зачаровану,

     З якої Київ п'є воду?!

     Соловей—розбійник

     Як багатьох матерів на світі, цю матір звали Марія. Так звали й ту велику Матір — Марія. «Та зродила Христа, ця — антихриста!»

     Такі гіркі слова почула вона про свого сина, що вигадав колись оту станцію. Не тямлячи себе, побігла вона додому, лишаючи заслони і кордони. Там впала, знесилена, і наснився її сон про старшого сина.

     Він все це вигадав. Станцію й атом. В ночі аж світилась його голова, Не був він на кучері завжди багатим — Багатим він був на нелюдські дива.

     Мати згадує, як він, дорослий і сильний, приїжджав до неї г о рибу (тому на корові його кирзаки), як говорив:

     — Зробимо, мамо, тут станцію чисту, Місто зведем, де полин ба буркун.—

     Свистів, як проклятий. І, мабуть, по свисту Сусіди прозвали: — Маріїн свистун.

     Друга частина глави розповідає про те, яку спорожнілій Прип'яті тьохкає соловей. Це якесь божевілля: серед мертвої тиші раптом оцей соловей, такий настирний, такий недоречний, але разом із тим вічний,— як багато років, століть, співає, розриваючи страшну тишу.

     Альфа, бета з гаммою — невидимі промені, І він теж невидимий — Лисий Соловей, Ще в походах Ігоря його крила стомлені, Дивляться ж безоднями молодих очей.

     Мати і «христопродавці»

     ...Тепер на зміну нехай і поодинокого мародерства звичайного прийшло вишукане, інтелектуальне: шукають предмети старовини, найчастіше — ікони...

     А. Михайленко «Корені і пам'ять Зони...»

     Одинокій матері було не по собі, «душу закутувало сльотою», і вона вирішила: змию голову дощовою водою, як колись, може, тоді полегшає. Та вода напувала землю, годувала яблуні і груші у садку — змиє лихо. Отак і зробила: «І голову змила, і вмилась, а потім лягла чистенька, аж наче вся засвітилась». їй снився дивний сон, неначе вона молода, легка, так і летить. От тільки у розпущених косах чогось сивини багато. Але що це? її доганяють сини і виривають коси. Вона тікає відчайдушно і... прокидається від гуркоту мотоцикла під вікном. Хтось увійшов до хати.

     Щось сунуло вже до хати, Ліхтарем п шмагонуло, Матір Божу стало здіймати, Скриню стару одчинило,