Чорнобильська Мадонна (скорочено) [Іван Драч] (fb2) читать постранично, страница - 2

- Чорнобильська Мадонна (скорочено) (а.с. Скорочені твори ЗНО з української літератури) 44 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Іван Драч

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

століття».


     І де сосни, дощами спалені, Лізуть в очі лихою іржею — У якійсь несусвітній окалині Денно й нощно блукають душею. Тут і побачили з вертоліта щось дивне:


     — А це що таке, я тебе питаю?


     — Видно, з космосу щось занесло.


     — Целофан — як скафандр, метляється скраю...


     І лунають різні думки про те, звідки це взялося. Хто висловлювався за те, що то «пришельці із космосу», хто міркував, може, з НАТО? І от спустилися на землю і регочуть. Виявилося, що ті дві загадкові істоти — баба та її корова, дбайливо обгорнуті целофаном.


     А що вже корова — та теж в целофані,


     Як диво космічне, суне в тумані,


     Лиш роки пробились з накидки таки...


     І очі в накидці — якраз там, де очі,


     І отвір, щоб пастись, старій поторочі!


     А взута корова в старі кирзаки...


     Стали питатьу баби, чого це вона корову у чоботи взула.


     — А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! — В синових чоботах взута корова — Нехай же пасеться і буде здорова,


     І бабі ще дасть до відра молока, Така запашна і молочна така.


     І на питання, чому це вона з усіма не поїхала, баба відповідає, що залишилася «синам на зло!».



     Вічна материнська елегія



     «Проходила по полю — Зелене зеленіє... Назустріч Учні Сина: Возрадуйся, Маріє!


     П. Тичина «Скорбна мати»


     Назустріч матері й справді їхали «Учні Сина» — солдати того самого генерала, взяли вони матір та у кабіну, щоб урятувати. Син докоряє матері


     за те, що вона тікає з міста, адже він хотів врятувати її, дати їй спокій коло внуків. Та хіба це для неї — таке життя, коли живеш і дожидаєш смерті?


     Сказала йому гордо:


     — Я — невмируща мати!


     Солдати дивилися, як плаче генерал, бо мати знов пішла тут и,


     Де бусол і криниця, Де кіт її й корова, І де усе, що сниться Без слова, лихослова.


     Не може поїхати стара з сином, бо вона мати і не в змозі зрадити, зрадити саму землю — матір усіх людей, хоч діти прирекли її на загибель.


     Все плакало на сонці, Не хтіло помирати. І квітку прямо в стронцій Поцілувала Мати.


     Запитання без відповіді


     Всі криниці в целофанових капшуках,


     Всі колодязі затушковані


     Питали одне—однісіньке:


     Де знайти кілометри целофану


     На рукотворне київське море


     Чи бодай на Десну зачаровану,


     З якої Київ п'є воду?!



     Соловей—розбійник



     Як багатьох матерів на світі, цю матір звали Марія. Так звали й ту велику Матір — Марія. «Та зродила Христа, ця — антихриста!»


     Такі гіркі слова почула вона про свого сина, що вигадав колись оту станцію. Не тямлячи себе, побігла вона додому, лишаючи заслони і кордони. Там впала, знесилена, і наснився її сон про старшого сина.


     Він все це вигадав. Станцію й атом. В ночі аж світилась його голова, Не був він на кучері завжди багатим — Багатим він був на нелюдські дива.


     Мати згадує, як він, дорослий і сильний, приїжджав до неї г о рибу (тому на корові його кирзаки), як говорив:


     — Зробимо, мамо, тут станцію чисту, Місто зведем, де полин ба буркун.—


     Свистів, як проклятий. І, мабуть, по свисту Сусіди прозвали: — Маріїн свистун.


     Друга частина глави розповідає про те, яку спорожнілій Прип'яті тьохкає соловей. Це якесь божевілля: серед мертвої тиші раптом оцей соловей, такий настирний, такий недоречний, але разом із тим вічний,— як багато років, століть, співає, розриваючи страшну тишу.


     Альфа, бета з гаммою — невидимі промені, І він теж невидимий — Лисий Соловей, Ще в походах Ігоря його крила стомлені, Дивляться ж безоднями молодих очей.



     Мати і «христопродавці»



     ...Тепер на зміну нехай і поодинокого мародерства звичайного прийшло вишукане, інтелектуальне: шукають предмети старовини, найчастіше — ікони...


     А. Михайленко «Корені і пам'ять Зони...»


     Одинокій матері було не по собі, «душу закутувало сльотою», і вона вирішила: змию голову дощовою водою, як колись, може, тоді полегшає. Та вода напувала землю, годувала яблуні і груші у садку — змиє лихо. Отак і зробила: «І голову змила, і вмилась, а потім лягла чистенька, аж наче вся засвітилась». їй снився дивний сон, неначе вона молода, легка, так і летить. От тільки у розпущених косах чогось сивини багато. Але що це? її доганяють сини і виривають коси. Вона тікає відчайдушно і... прокидається від гуркоту мотоцикла під вікном. Хтось увійшов до хати.


     Щось сунуло вже до хати, Ліхтарем п шмагонуло, Матір Божу стало здіймати, Скриню стару одчинило,