Чорнобильська Мадонна (скорочено) (fb2)

- Чорнобильська Мадонна (скорочено) (а.с. Скорочені твори ЗНО з української літератури ) 44 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Іван Драч

Настройки текста:




www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури


ІВАН ДРАЧ



ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА



     Пролог



     Прологові передують два епіграфи: з поеми Т. Шевченка «Марія» та з української народної думи «Бідна вдова і три сини». Таким чином епіграфи налаштовують на контраст між високим розумінням матері, оспіваним й освяченим у віках, і гіркою думою про нещасну долю матері, зрадженої синами. Саме поєднання цих думок і відображає зміст і суть поеми.


     Тяжко пишу, зболено розмірковую, Словами гіркими наповнюю аркуш...


     Поет відчуває, як нелегко буде йому


     ...намалювати її таку.


     Як малювали на задану тему богове мистецтво,


     Протягом тисячоліть — від Рубльова до Леонардо да Вінчі,


     Від Вишгородської мадонни і до Сікстинської,


     Від Марії Оранти і до Атомної Японки...


     Нелегко, бо довжелезний ряд митців, які крізь століття возвеличували образ Матері Всесвіту — Мадонни. І все ж поет відчуває, що є щось, чого ніхто ще не сказав, але воно мусить бути сказане людству. Це сильніше за нього, це ніби вона, його героїня, сама водить пензлем митця:


     Ти намагався її змалювати — Вона вмочила тебе в сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі ти подужаєш? Розпачу вистачить? Віри достане? А без надії? А проституйованою лахміття достатку?..


     Проходячи через сумніви, через вагання і острах, поет відчуває свою відповідальність перед людьми, і тому лягають зболені рядки на папір.



     Я заздрю всім...



     Я заздрю всім, у кого є слова. Немає в мене слів. Розстріляні до слова; мовчання тяжко душу залива. Ословленість — дурна і випадкова.


     Чутливий до слова, поет розуміє, що для його задуму необхідні слова особливі, щирі, не випадкові, не заїжджені. Ось звідки оця «німота» — від бажання уникнути штампу, нещирості, зайвої пишномовності:


     Я випалив до чорноти жури Свою прокляту, одчайдушну душу І жестами, німий, заговорив... Хай жестами. Але сказати мушу.



     З канадської листівки



     «Мадонна атомного віку» Василя Курилика, 1971


     «Це прийде безжалісно до жінки з дитиною, до матері з немовлятами саме в той день...»


     Лiричний герой прозою розповідає про те, як він уявляє собі наслідки атомного зараження на картині, що зображує мирний Квебек, якого насправді не торкалися таке зараження: атомні вибухи сприяють зростанню рослин, але діти, що ще не родилися, пізніше народяться вже скаліченими, бо вражені радіацією. А мати страждає від ядерного тепла, і раптом її волосся усе випадає.


     «З іншою голодною дитиною, що благає її про їжу, вона може бути не без іроній названа Мадонною Атомного Віку».



     Солдатська мадонна



     Розповідь солдата з будівельного батальйону


     Солдати, яких відправили ліквідувати наслідки аварії на ЧАЕС, ріжуть поруділі дерева і ховають їх на глибині двох метрів під шаром піску, а думка одна: швидше б закінчити та тікати звідси, додому.


     Та щоранку ми бачимо,


     Як вночі тут хтось босий ступа,


     На пісочку неторканому


     Якась боса жіноча стопа,


     Наче б хто по душі моїй


     Так таємно—непрошено ходить...


     Та й не по—людські це якось, адже тут ніхто не може залишатися надовго, солдатів сюди привозять лише на деякий час. А тут хтось пюпри все залишився. Хто? Чому?


     Ось що каже генерал: — Матір я взяв із села. А вона мені з Києва Третій раз уже боса втекла. Хоч би взулась та взута Тікала сюди, у цей світ, А то босий,однаковий, Дуже босий вже слід.


     Генерал замовк, але його слова, пронизані страшною виною, ще звучали у кожного в серці. І всі відчували однаково.


     Йшли невидимі ноги І вервечку, чітку і легку, своїх босих слідів Пропечатували перед нами, Перед юними й сивими, Адурними справіку синами... А ми німо дивилися — От проява непевна яка! Може, мати ішла в саркофаг До Валерія Ходемчука?



     Як з моторошшя сну



     Як з моторошшя сну, Душа моя встає, Як тяжко їй Вставати і німіти, Питаю душу я: «Душе моя. Ви є?» Вона мовчить і є — Лиш годі зрозуміти.

 Мовчить душа з душі. Мовчить, мов цілий світ, Загорнутий в лихі В словесні целофани... Пучками голими З душі здираю лід... Як ранить пучки ті... Як душу тяжко ранить...


     Варіація на банальний київський сюжет, або ж Баба в целофані — наша мати


     Аж три епіграфи передують цій главі. Перший з них такий: «Корова — в багатьох старовинних і архаїчних релігіях символ плодючості, достатку і благоденства» (Міфи народів світу). Два інших взяті з «Вибуху» С. Йо-венко та В. Яворівського «Марія з полином у кінці століття».


     І де сосни, дощами спалені, Лізуть в очі лихою іржею — У якійсь несусвітній окалині Денно й нощно блукають душею. Тут і побачили з вертоліта щось дивне:


     — А це що таке, я тебе питаю?


     — Видно, з космосу щось занесло.


     — Целофан — як скафандр, метляється скраю...


     І лунають різні думки про те, звідки це взялося. Хто висловлювався за




«Призрачные миры» - интернет-магазин современной литературы в жанре любовного романа, фэнтези, мистики