Чорнобильська Мадонна (скорочено) [Іван Драч] (fb2) читать постранично

www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури

ІВАН ДРАЧ

ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА

     Пролог

     Прологові передують два епіграфи: з поеми Т. Шевченка «Марія» та з української народної думи «Бідна вдова і три сини». Таким чином епіграфи налаштовують на контраст між високим розумінням матері, оспіваним й освяченим у віках, і гіркою думою про нещасну долю матері, зрадженої синами. Саме поєднання цих думок і відображає зміст і суть поеми.

     Тяжко пишу, зболено розмірковую, Словами гіркими наповнюю аркуш...

     Поет відчуває, як нелегко буде йому

     ...намалювати її таку.

     Як малювали на задану тему богове мистецтво,

     Протягом тисячоліть — від Рубльова до Леонардо да Вінчі,

     Від Вишгородської мадонни і до Сікстинської,

     Від Марії Оранти і до Атомної Японки...

     Нелегко, бо довжелезний ряд митців, які крізь століття возвеличували образ Матері Всесвіту — Мадонни. І все ж поет відчуває, що є щось, чого ніхто ще не сказав, але воно мусить бути сказане людству. Це сильніше за нього, це ніби вона, його героїня, сама водить пензлем митця:

     Ти намагався її змалювати — Вона вмочила тебе в сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі ти подужаєш? Розпачу вистачить? Віри достане? А без надії? А проституйованою лахміття достатку?..

     Проходячи через сумніви, через вагання і острах, поет відчуває свою відповідальність перед людьми, і тому лягають зболені рядки на папір.

     Я заздрю всім...

     Я заздрю всім, у кого є слова. Немає в мене слів. Розстріляні до слова; мовчання тяжко душу залива. Ословленість — дурна і випадкова.

     Чутливий до слова, поет розуміє, що для його задуму необхідні слова особливі, щирі, не випадкові, не заїжджені. Ось звідки оця «німота» — від бажання уникнути штампу, нещирості, зайвої пишномовності:

     Я випалив до чорноти жури Свою прокляту, одчайдушну душу І жестами, німий, заговорив... Хай жестами. Але сказати мушу.

     З канадської листівки

     «Мадонна атомного віку» Василя Курилика, 1971

     «Це прийде безжалісно до жінки з дитиною, до матері з немовлятами саме в той день...»

     Лiричний герой прозою розповідає про те, як він уявляє собі наслідки атомного зараження на картині, що зображує мирний Квебек, якого насправді не торкалися таке зараження: атомні вибухи сприяють зростанню рослин, але діти, що ще не родилися, пізніше народяться вже скаліченими, бо вражені радіацією. А мати страждає від ядерного тепла, і раптом її волосся усе випадає.

     «З іншою голодною дитиною, що благає її про їжу, вона може бути не без іроній названа Мадонною Атомного Віку».

     Солдатська мадонна

     Розповідь солдата з будівельного батальйону

     Солдати, яких відправили ліквідувати наслідки аварії на ЧАЕС, ріжуть поруділі дерева і ховають їх на глибині двох метрів під шаром піску, а думка одна: швидше б закінчити та тікати звідси, додому.

     Та щоранку ми бачимо,

     Як вночі тут хтось босий ступа,

     На пісочку неторканому

     Якась боса жіноча стопа,

     Наче б хто по душі моїй

     Так таємно—непрошено ходить...

     Та й не по—людські це якось, адже тут ніхто не може залишатися надовго, солдатів сюди привозять лише на деякий час. А тут хтось пюпри все залишився. Хто? Чому?

     Ось що каже генерал: — Матір я взяв із села. А вона мені з Києва Третій раз уже боса втекла. Хоч би взулась та взута Тікала сюди, у цей світ, А то босий,однаковий, Дуже босий вже слід.

     Генерал замовк, але його слова, пронизані страшною виною, ще звучали у кожного в серці. І всі відчували однаково.

     Йшли невидимі ноги І вервечку, чітку і легку, своїх босих слідів Пропечатували перед нами, Перед юними й сивими, Адурними справіку синами... А ми німо дивилися — От проява непевна яка! Може, мати ішла в саркофаг До Валерія Ходемчука?

     Як з моторошшя сну

     Як з моторошшя сну, Душа моя встає, Як тяжко їй Вставати і німіти, Питаю душу я: «Душе моя. Ви є?» Вона мовчить і є — Лиш годі зрозуміти.

 Мовчить душа з душі. Мовчить, мов цілий світ, Загорнутий в лихі В словесні целофани... Пучками голими З душі здираю лід... Як ранить пучки ті... Як душу тяжко ранить...

     Варіація на банальний київський сюжет, або ж Баба в целофані — наша мати

     Аж три епіграфи передують цій главі. Перший з них такий: «Корова — в багатьох старовинних і архаїчних релігіях символ плодючості, достатку і благоденства» (Міфи народів світу). Два інших взяті з «Вибуху» С. Йо-венко та В. Яворівського «Марія з полином у кінці