Замах на бродягу [Жорж Сіменон] (fb2) читать постранично

- Замах на бродягу (а.с. Комісар Мегре) 1.58 Мб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Жорж Сіменон

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Жорж Сіменон ЗАМАХ НА БРОДЯГУ Романи та повісті


©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література



Художник Г. В. Нечипоренко


ЗАМАХ НА БРОДЯГУ Роман




1

Коли, проминувши набережну Орфевр, вони повернули до моста Марі, Мегре на якусь мить сповільнив крок, так, що інспектор Ляпуент навіть не помітив цього. Звичайно він не міг здогадатися, що ці кілька секунд комісар заздрісно думав саме про нього і про той уже далекий час, коли йому також було двадцять п'ять.

Комісар зітхнув, відчувши на душі якийсь невиразний смуток, геть недоречний цього погожого ранку. Авжеж, багато що змінилося відтоді в Парижі, але чи не стояв такий самий погожий ранок, чи не так само пахло це свіже повітря, чи не так само по-святковому світило сонце, коли новоспечений інспектор карного розшуку Мегре з ранку до ночі чалапав гомінкими вулицями цього невсипучого міста. Тоді він служив у відділі охорони вуличного порядку.

Було двадцять п'яте березня, але стояв перший по-справжньому весняний день. Вночі по небу з гуркотом; прокотилася гроза; вона немов змила набридлу вже хмарну завісу і зарядила повітря свіжістю. Вперше цього року; Мегре залишив пальто в кабінеті управління і тепер часі од часу щулився від подиху прохолодного вітерця, який раз у раз задирав поли його розстебнутого піджака.

Він так поринув думкою у минуле, що, сам того не усвідомлюючи, поступово змінив ходу і пішов далі тим неквапливим, але й не надто повільним кроком, що колись був звичайний для нього.

Дивлячись на комісара, важко було визначити, хто це: роззява, що не проминає жодної події на вулиці, чи заклопотана чимось людина, котра зосереджено прямує до своєї мети.

Він ішов, склавши руки за спиною, і пожадливо вбирав поглядом ті незчисленні вуличні сценки, на які ще вчора не звернув би уваги. Останнім часом комісар не часто дозволяв собі розкіш ходити пішки. Але сьогодні маршрут був надто короткий, щоб брати, як звичайно, котрусь із машин, що чорними рядами вишикувалися на подвір'ї управління.

На площі перед собором Паризької богоматері, оточений ледачою зграєю розгодованих голубів, самотньо жовтів великий автобус із Кельна… Цього року, як завжди, туристський сезон у Парижі відкривали німці.

Комісар та інспектор мовчки проминули міст і спустилися залізними сходами на острів Сен-Луї. В одному із вікон, немов на картині, одягнута в строге, як уніформа, плаття, з мереживним чепчиком на голові, стояла молоденька покоївка, схожа на статистку із старої п'єси. Трохи далі хлопець-м'ясник, теж в уніформі, тягнув вулицею візок із м'ясом. З будинку навпроти вигулькнув одягнутий в уніформу поштар…

А над ними, на чистому блакитному тлі, ніжно зеленіли свіжі смарагдові бруньки. Цього ранку вони вперше побачили світ.

— А повінь і досі триває, — порушив мовчанку Ляпуент.

Справді, вода в Сені й досі стояла високо. За останній місяць не було жодного дня, коли б не йшов дощ. Майже щовечора по телевізору показували затоплені міста й села, де вода вирувала на вулицях. Жовті води Сени несли звідкілясь всілякі уламки, старі ящики, гілля дерев.

Обидва спокійним кроком перейшли набережну Бурбонів і піднялися на міст Марі. Незважаючи на повінь, у порту Селестен не припинялось життя. Над великою брудно-сірою баржею «Пуату» з трикутною емблемою «Компані женераль» на носі із скреготом кружляв потужний кран, раз по раз занурюючи свій ківш у жовтий пісок. Трохи ближче, майже під самим мостом, виднілася інша чистіша, навіть чепурна самохідна баржа, над кормою якої мляво колихався строкатий бельгійський прапорець. На палубі, коло сніжно-білої рубки, висіла колиска, в якій лежала сповита дитина. Поряд стояв велетенський на зріст білявий чоловік і пильно дивився в бік набережної, неначе на щось чекаючи.

На чорному борту баржі золотими літерами було написано «Зварте Зваан». Ні Мегре, ні Ляпуент не розуміли, що означала ця фламандська назва.

Вони вже зійшли на набережну і почали спускатися до порту, коли їх перегнала машина. Із неї, клацнувши дверцями, вийшло троє чоловіків у темних плащах. Мегре глянув на годинника — було за дві хвилини десята.

— Поглянь! Прибули водночас…

Ці троє теж були з Палацу правосуддя, але з другої, соліднішої його половини, одведеної для судочинства. Помічник генерального прокурора Паррен, судовий слідчий Дансіже та старий секретар, — Мегре ніколи не міг пригадати його прізвища, хоча зустрічався з ним принаймні всоте.

Перехожі, заклопотані своїми справами, діти, що гралися на тротуарі, і не здогадувалися, що на їхніх очах відбувається виїзд прокуратури на місце злочину. Такого сонячного ранку навіть