На далеких берегах [Імран Ашум-огли Касумов] (fb2) читать постранично

- На далеких берегах (пер. Микола Сидоренко) (и.с. Бібліотека пригод та наукової фантастики) 1.25 Мб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Імран Ашум-огли Касумов - Гасан Мехті-огли Сеїдбейлі

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

І. Касумов, Г. Сеїдбейлі НА ДАЛЕКИХ БЕРЕГАХ Повість


©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література



Художнє оформлення О. Л. ГУБОВА

Переклад М. СИДОРЕНКА

Переклад здійснено за виданням: И. Касумов, Г. Сеидбейли. На дальних берегах. Повесть. Издательство ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардия», 1954.


Пам'яті славного сина азербайджанського народу Мехті Гусейн-заде присвячується ця книга.

Автори.



РОЗДІЛ ПЕРШИЙ


Одного зимового дня в неділю вулицями Трієста плентався дідусь з пом'ятим відром і квачем у руках, його давно не голене обличчя було чорне чи то від бруду, чи від загару й мало флегматичний вираз. Чалапаючи в подертих черевиках по сніговій сльоті, старий звернув на вулицю Святого Якоба в робітничому кварталі і, облюбувавши один з мурів, зупинився перед ним; опустив квач у відро, обмазав клеєм вологе каміння й наліпив на ньому оголошення, в якому італійською і німецькою мовами сповіщалося мешканців Трієста про те, що за спіймання партизана під кличкою Михайло встановлюється грошова винагорода в сто тисяч німецьких марок.

Біля оголошення зібрався натовп, залунали здивовані вигуки:

— Сто тисяч! Ого!..

— Так, чималенько…

— Ну й молодець же цей Михайло!

— Сто тисяч на вулиці не валяються. Мабуть, він залив їм за шкуру сала.

— Бач, як розщедрились!

Старий окинув усіх байдужим поглядом і рушив далі. Оголошення з'явилися на кожній вулиці; вони були на оградах, на стовбурах дерев, на стінах міських будинків і на ґратчастих огорожах скверів, на вітринах спустілих магазинів і на вікнах поодиноких трамваїв, у порту і навіть серед руїн стародавнього амфітеатру.

Трієстинці читали оголошення і намагались уявити зовнішність таємничого Михайла. Хто він? Звідки? Який із себе? Прикмети, вказані в оголошеннях, були скупі й непевні: «вищий ніж середнього зросту, смаглявий, широкоплечий, припухлі повіки, чорні очі, підборіддя з невеликою ямкою…»

Подекуди оголошення висіли поряд з німецькими воєнними зведеннями, в яких повідомлялося про наступ гітлерівців на Східному фронті, перелічувались захоплені ними міста. А оголошення красномовно свідчило про фальшивість благополуччя, розрекламованого в німецьких зведеннях.

Перед афішним стендом зупинилося двоє прохожих: невисокий чоловік із стомленим обличчям і худий, сутулуватий дідусь. Старий перебіг очима оголошення й посміхнувся:

— М-м… Як ви думаєте, коли націсти… гм… мають такі успіхи на Східному фронті, то чого ж їх лякає жменька партизанів? Ба навіть один цей Михайло?

Чоловік знизав плечима й у тон співбесідникові зауважив:

— Справді, люди вже не знають, чому й вірити: чи їхнім зведенням, чи оголошенням… А от по радіо я чув, що росіяни громлять німців…

Дідусь сторожко озирнувся й прошепотів своєму співбесідникові:

— Чому вірити, кажете?.. Та ось у містечку Сюзанна, де минулого тижня зупинялася на відпочинок дивізія СС, був висаджений у повітря націстський кінотеатр. Кажуть, годин вісім підряд вивозили трупи гітлерівців… Хай-но хтось не повірить цьому…

— Робота Михайла! — чи то з радістю, чи з острахом вигукнув чоловік і знову звів погляд на оголошення. — Та хіба ж знайдеш його за цими прикметами!

— А вам дуже кортить знайти його? — насторожено спитав дідусь.

Чоловік посміхнувся:

— Дуже. — І вже зовсім пошепки додав: — Мені хочеться потиснути йому руку.

До одного з оголошень підійшов чепуристий німецький офіцер з шкіряною сумкою, перекинутою через плече.

Відгорнувши полу шинелі, він вийняв з бокової кишені записну книжку і заходився неквапливо списувати з оголошення прикмети партизана.

— Хочете заробити сто тисяч, пане обер-лейтенант? — пролунав позад нього насмішкуватий голос.

— А чому б і не заробити, лейтенанте, — спокійно, не повертаючи голови, відповів обер-лейтенант. Він закрив книжку, сховав її в кишеню і тільки після цього обернувся до худого, цибатого, як журавель, офіцера, що підійшов до нього.

Той пробубонів здивовано:

— Пробачте, пане обер-лейтенант, як ви дізналися про мій чин?

Обер-лейтенант самовдоволено посміхнувся.

— Тут, — він окинув поглядом вулицю, — треба вміти бачити й спиною. Врахуйте це!

Подив не зійшов з обличчя лейтенанта: він не догадувався, що обер-лейтенант помітив відображення його погонів на лискучому чорному мармурі тумби з оголошенням. Розгублено промимривши «хайль Гітлер», цибатий німець подався геть.

Обер-лейтенант поглянув йому вслід з посмішкою.

Це був плечистий, вищий ніж середнього зросту, кремезний чолов'яга років двадцяти п'яти. Смагляве обличчя, ледь припухлі повіки над чорними очима,