— Як ти вгадав? — схвильовано вигукнула вона.
— Я просто взяв найнеймовірніший колір,— холодно
відповів він.
— І справді, волосся було чорне! А шкіра дуже біла!
Вигляд у нього був незвичайний! І одяг якийсь чудер
нацький. Він прилетів з неба і так приязно розмовляв зі
мною.
8
— Прилетів з неба? Ну, це вже дурницяі
— Він прилетів у блискучій металевій оболонці,— при
гадувала вона, заплющивши очі.— Мені снилося, що в
чистому небі заблищало щось кругле, наче монета, яку
підкинули вгору. Воно ставало чимраз більшим і нарешті
впало. Це був довгастий сріблястий предмет — такого я
ще ніколи не бачила. В ньому розчинилися двері, і ви
йшов цей високий чоловік.
— Якби ти більше уваги приділяла своїй роботі, то
дурні сни не лізли б тобі в голову.
— Для мене це був цікавий сон,— зауважила жінка,
лягаючи в крісло.— Я й не підозрювала, що в мене така
багата уява. Подумати тільки: чорне волосся, сині очі й
біла шкіра! Який дивний чоловік і водночас — гарний!
— Це свідчить, що в тебе на думці гарні чоловіки.
— Який ти недобрий! Я ж його не вигадала. Він не
сподівано виник переді мною — ніби наяву. Подивився
на мене й сказав: «Я прилетів у своєму кораблі з третьої
планети. Мене звуть Натаніел Йорк...»
— Яке дурне ім’я! Хіба воно схоже на людське? — за
перечив чоловік.
— Я згодна, що ім’я дурне. Але ж це сон. Так-от, він
сказав: «Ми перші здійснили міжпланетний політ. Нас
двоє в кораблі — я і мій товариш Берт».
— Ще одне дурне ім’я.
— Далі він сказав: «Ми прибули з міста, що лежить
на З е м л і — це назва планети». Він саме так і назвав:
З е м л я . Взагалі розмовляв він якоюсь чужою мовою.
Проте я розуміла його. Мабуть, за допомогою телепатії.
К повернувся до дверей. Але дружина зупинила його:
— Ілле, ти коли-небудь думав про те, чи є люди на
третій планеті?
— Н а третій планеті від Сонця життя, неможливе,—
терпляче пояснив чоловік.— Наші вчені встановили, що
там в атмосфері забагато кисню.
— От цікаво було б, коли б там жили люди! І щоб
вони прилетіли до нас у космічному кораблі!
— Слухай, Ілло, ти ж знаєш, як я не люблю, коли ба
зікають про те, чого нема на світі. Давай-но працювати.
Пий д о мене, дівча любе,
І, п’ючи, поглянь у вічі...
Сонце стояло на вечірньому прузі, коли Ілла заспівала
цю дивну пісню. Вона саме готувала надворі вечерю.
9
Тихо шурхотів дощ, спадаючи водограєм з колон, а ж ін
ка знову й знову бездумно наспівувала незнайомі слова
невідомої пісні.
— Що це за пісня? — роздратовано вигукнув чоловік,
виходячи з своєї кімнати і підсідаючи до вогняного
столу.
— Н е знаю,— ж інка аж застигла від здивування і ми
моволі затулила рукою рот. З а пустельним обрієм сідало
сонце. Надходив вечір, і будинок закривався сам собою,
наче велетенська квітка, що згасає разом із сонцем. М іж
колонами повівав вітерець, на вогняному столі кипіла
срібна лава. Вітерець ворушив червонясте волосся Ілли,
щось тихо муркотів їй на вухо. Ж інка мовчки втупилася
своїми золотавими вологими очима в неозорі простори
жовтого морського дна — ніби нам агалася щось збагнути.
Пий до мене, дівча любе,
І, п'ючи, поглянь у В І Ч І . . . —
тихо, спокійно й поволі заспівала вона.
А бо кинь цілунок в чару,
Хай уп’юся я сильн іш е!1
Вона проспівала пісню до кінця* заплющивши очі, ле
генько помахуючи в такт рукою.
Пісня була дуж е гарна.
— Вперше її чую. Ти що, сама її склала? — запитав
чоловік, дивлячись просто в очі дружині.
— Ні... Так. Ой, ні!.. С казати правду, я й сама не
знаю,— затинаючись, пояснювала вона.— Я навіть не
розумію слів: це якась чужа мова.
— Яка мова?
— Не знаю
Последние комментарии
3 часов 5 минут назад
3 часов 25 минут назад
3 часов 51 минут назад
3 часов 54 минут назад
13 часов 25 минут назад
13 часов 29 минут назад