Полювання на Сетавра [Станіслав Лем] (fb2) читать постранично

Станіслав Лем Полювання на Сетавра

Він вийшов з капітанату злий, як сто чортів. І саме з ним мусило це трапитись! Арматор не доставив аміаку — просто не доставив і квит. У капітанаті нічого на знали. Щоправда, була радіограма: «Запізнення 72 години — договірну неустойку переводжу на ваш рахунок — Енстранд». І ні слова більше. Від комерційного радника він також вийшов ні з чим. У порту ставало дедалі тісніше, і договірні неустойки вже не задовольняли капітанат. «Платня за стоянку платнею за стоянку, але найліпше, коли навігатор буде ласкавий взяти старт і вийти на орбіту. Двигуни можна застопорити, ніякої витрати палива, перечекаєте ці три доби та й повернетесь. Яка вам різниця?» Три доби крутитися навколо Місяця лише через те, що підвів арматор! Піркс просто не знав, що на це відповісти, але вчасно згадав про колективний договір. Як тільки він заговорив про норми перебування в космічному просторі, встановлені професійною спілкою, — вони відступили. «Справді, тепер не Рік Спокійного Сонця. На дози опромінювання треба зважати». А значить, слід було б маневрувати, ховатися від Сонця за Місяць, окупати ці хованки роботою двигунів… Хто заплатить за це? Арматор, певна річ, ні, — то чи не капітанат? Чи здають собі справу панове з того, скільки коштують десять хвилин повного ходу при реакторі в сімдесят мільйонів кіловат?! Кінець кінцем він дістав дозвіл на стоянку, але тільки на 72 години плюс 4 години на перевантаження цього проклятого товару — і ні хвилини більше! Можна було подумати, що вони роблять йому ласку. Начебто він у чомусь завинив. Прибув сюди з точністю до хвилини, хоч і летів не просто з Марса, а те, що арматор…

Через усе це він забув, де знаходиться, і, виходячи так грюкнув дверима, що підскочив аж під стелю. Він оглянувся, збентежений, на всі боки, але навколо нікого не було. Місяць взагалі здавався порожнім. Нещодавно кілометрів за двісті на північ, між Гіпатією та Торічеллі, розпочалися великі роботи. Інженери й техніки, від яких місяць тому аж рябило в очах, уже виїхали на будівництво. Грандіозний проект ООН Місяць-ІІ приваблював дедалі більше людей із Землі. «Цього разу принаймні не буде клопоту з готелем», — подумав він, спускаючись ескалатором в останній ярус «підземного» міста. Світильники яріли холодним денним блиском. Кожен другий був погашений. Заощаджують! Штовхнувши скляні двері, він увійшов до невеликого холу. Номери були, аякже. Скільки хто хотів. Він залишив свою валізку, вірніше несесер, у швейцарській і пішов, не знаючи гаразд куди; ресторан готелю був порожній, наче не працював, але за буфетом сиділа руда дівчина й читала книжку. А може, спала над нею? Сигарета, що лежала на мармуровому прилавку, перетворилась на довгий валок попелу… Піркс сів, перевів годинника на місцевий час, і відразу стало пізно: десята вечора. А на борту щойно, хвилини дві тому, був полудень. Цей постійний коловорот з раптовими стрибками часу був такий самий нестерпний, як і спочатку, коли він тільки навчався літати. Він їв обід, що став вечерею, запивав мінеральною водою, що була, мабуть, тепліша за юшку… Офіціант, сонний і смутний, як справжній сновида, помилився при розрахунку не на свою користь, що було вже тривожним симптомом. Піркс порадив йому провести відпустку на Землі, вийшов якомога тихіше, щоб не порушити сну буфетниці, і, взявши від портьє ключа, поїхав у свій номер. Він не відразу глянув на жетон і зчудувався, коли побачив номер — 173. У цій самій кімнаті він уже мешкав колись, перед тим як уперше летів на «ту сторону». Але, відчинивши двері, переконався, що це зовсім інша кімната або ж її ґрунтовно переробили. Ні, він, напевне, помилився, та була більша. Піркс повернув усі вимикачі — з нього досить було темряви — заглянув до шафи, висунув шухляду письмового столу, але навіть не став розпаковувати валізи — лише жбурнув піжаму на ліжко, а зубну щітку та тюбик пасти поклав на умивальник. Вимив руки — вода тут була така пекельно холодна, що дивно, як вона не замерзала, — і ввімкнув радіо. Саме передавали вечірній випуск місячних вістей. Він майже не слухав, розмірковуючи, чи варто слати депешу арматорові. Зрозуміло, його коштом. А втім, це нічого не дасть. Романтична доба космонавтики давно минула, тепер ти просто візник і залежиш від тих, хто вантажить тобі товар на воза! Фрахт, страхування, платня за стоянку…

Радіо мимрило щось невиразне. Хвилинку — що він там?… «…ймовірно, залишок потоку Леонідів, — заповнив кімнату м’який баритон диктора. — Лиш один житловий будинок пошкоджено прямим попаданням, і він утратив герметичність. За щасливим збігом обставин усі його мешканці були на роботі. Решта метеоритів не завдала великої шкоди, крім одного, що пробив запобіжний щит складів. За повідомленням нашого кореспондента, шість універсальних автоматів, призначених для роботи на території будівництва, цілком знищено. Пошкоджено також високовольтну лінію та перервано телефонний зв’язок.