Случайная свобода искусства [Алексей Валериевич Босенко] (pdf) читать постранично

Академия искусств
Украины
ИНСТИТУТ ПРОБЛЕМ
СОВРЕМЕННОГО
ИСКУССТВА

Алексей Босенко

СЛУЧАЙНАЯ
СВОБОДА
ИСКУССТВА

Киев
Химджест
2009

ББК 87.3(4)
УДК 101.2
Б 85

БОСЕНКО А. В. Случайная свобода искусства / Инст. проблем совр. искусства Акад. искусств Украины. — К.: Химджест, 2009. — 584 с.

Б 85

ISBN …-…-…-…-…
Монография «Случайная свобода искусства» представляет собой самодвижущееся развитие текста, хотя и звучит, антифоном перекликаясь с предыдущими произведениями автора и отзываясь им.
Это тот редкий случай, когда не новые, а старые идеи и образы, проступая в запамятовавшем настоящем времени, всплывают к поверхности. Это не припоминание, но ожидание того, что нежданно-негаданно случайной свободой выпадет как «счастливый случай». Книга посвящена потерям и утратам
— этим сказано всё. Почти все. И «почти» очень даже считается. Обращена не ко всем желающим,
а только тем, кто вовсе видеть не желает современность, иными словами — ни для кого. Она вся
«иными словами», хотя не иносказательно, а несомненно и буквально. Книга эта — «странное стечение обстоятельств», и просто созерцает течение времени в его случайных проявлениях, как потерянное. Навсегда.

ББК 87.3(4)
Утверждено к печати Ученым советом
Института проблем современного искусства Академии искусств Украины
15 октября 2009 г., протокол № 5
Рецензенты:
доктор философских наук Н. Н. КИСЕЛЁВ
(Институт философии НАН Украины им. Г. С. Сковороды)
доктор философских наук Б. В. НОВИКОВ
(НТУУ «Киевский политехнический институт»)
Ответственный за выпуск — кандидат архитектуры А. А. Пучков

ISBN …-…-…-…-…

© А. В. Босенко, 2009
© ИПСИ АИУ, 2009

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Монографія кандидата філософських наук Олексія Босенка, провідного наукового співробітника лабораторії естетики та культурології Інституту проблем сучасного мистецтва
Академії мистецтв України є результатом копіткої багаторічної праці у галузі трансцендентальної естетики.
У цій праці продовжено розробку оригінальних ідей,
розпочату у попередніх виданнях автора «Реквием по нерожденной красоте» (1992), «О другом: Симуляция пространств культуры» (1996) та «Время страстей человеческих: Напрасная книга» (2005), які набули широкого розголосу не тільки на вітчизняних філософських теренах, а й за
межами України. Вони позначені загальноінтелектуальним
та культурологічним знанням, що ставить їх у ряд концептуально-авторських розробок у галузі сучасної світової філософської думки. Сам автор вважає, що пропонована книга — «позаочі, поза зором, і через це вона навмисно не контемпорарна».
Стверджується, що слід більш сміливо впроваджувати у
сучасний науковий обіг нові і застарілі слова, навіть із прамови, де вони мають зовсім інше значення, тим паче, що
більшість проблем сучасного мистецтва і філософування
перевищують можливість мови як такої. Цьому сприяє сама
природа живої мови, яка росте, наче рослина, не лише своєю
«верхівкою», але й усім організмом, власним існуванням.
На мою думку, наукова проблема чи художній твір самі, «на свій розсуд» здійснюють вибір і мови, і автора, який
постає як щасливий або нещасний випадок для втілення волі
провидіння. Митець — тільки засіб, тому й твір прагне позбутися його (митця) як чогось зайвого, але творець і сам

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

5

забуває про себе, у самозабутті прислухаючись лише до логіки дії. Власне, через
те О. Босенко змушений експериментувати, небезпечно користуючись руйнівною силою самої мови. Зірвані з місць штампи, стереотипи випадають з гнізд, але
вони не перевертні, а тануть у єдиному русі, у становленні, яке в творчості автора відіграє роль універсального інструмента. Але хибно вбачати в цьому якусь
відмикачку, якою ламають амбарні запори істини. Тут категорія «становлення»
не виокремлює себе від іманентного руху, де дух і матерія, простір і час, суб’єкт
і об’єкт, буття і ніщо — вся різноманітність барв — розчиняються в єдиному, де
зовнішнє й внутрішнє мають значення, але не мають онтичного статусу. Єдине
стає абсолютним і одиноким, самотнім, і як «самість» приречене до нескінченного сходження до витоків і джерел.
Мабуть, у класичній традиції це викликало б великий сумнів, хоча попри все
філософію «сумнівом» та «дивовижністю» не залякаєш — вона з цього починається; але Інститут, який презентує книгу, є передовсім науково-дослідним
з проблем сучасного мистецтва, тому незважаючи на суперечність деяких ідей
О. Босенка, яких можна не поділяти, визнає не тільки «право на помилку» але
і «право ризику». Естетика так само є «небезпечною», як і мистецтво. Граючи
в улюблену гру автора, до того ж на його полі, зауважу, що тут природа «випадкової свободи» не тільки відповідає, але й вступає в діалог-суперечку як з провокативними запитаннями митця, так і з читачем.
Мало хто наважується в сучасній філософській літературі плекати ідею Абсолютної Краси та її антагонізму з