П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню [Террі Гудкайнд] (fb2) читать постранично

Террі Гудкайнд П'ЯТЕ ПРАВИЛО ЧАРІВНИКА, або ДУХ ВОГНЮ

^©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклад з російської

КНИГА 1

Будь обережний, коли день зустрічається з ніччю. Побоюйся перехресть, де ховаються вони. Вони таяться в язиках багаття і легко переміщуються в іскрах. Побоюйся тіней серед каменів, під різними предметами, в норах, печерах і шахтах. Остерігайся тріщин, вузлів і водної гладі — ці чарівні істоти ковзають по краях, там де щось зустрічається з чимось.

Деякі з них володіють моторошною красою, що леденить душу. Інші вельми вигадливі. Вони часто намагаються привернути до себе увагу. Намагайся не тривожити їх, оскільки вони, як з'ясувалося, здатні принести велике зло, і надзвичайно небезпечні. Вони мисливці, які не знають втоми, викрадачі магії, бездушні і без почуттів.

Запам'ятай гарненько мої слова: бійся шимів і в разі гострої необхідності на голій землі тричі намалюй піском, сіллю і кров'ю Чорну Благодать.

Уривок з щоденника Коло (переклад з древнєд'харіанської).

1

— Цікаво, що сполошило курей? — Ліниво вимовив Річард.

Келен лише міцніше притулилася до його плеча.

— Може, це твій дід на них лається. — Оскільки відповіді не послідувало, вона підняла голову й зазирнула йому в обличчя, освітлене тьмяним світлом вогнища. Річард дивився на двері. — А може, вони незадоволені тим, що ми з тобою не давали їм спати майже всю ніч.

Річард, посміхнувшись, поцілував її в лоб. Курячий переполох за дверима вщух. Напевно це сільські дітлахи, що брали участь в усіх тривалих весільних урочистостях, прогнали курей з їх улюблених сідал на низенькій стінці, що оточувала будинок духів.

До тихого притулку долинали віддалений сміх, голоси і спів. Запах просочених бальзамом полін, які завжди горіли тут у вогнищі, змішувався з ароматом пристрасті і солодкувато-пряним запахом смаженого перцю і цибулі. Келен мовчки милувалася відблисками вогню в сірих очах чоловіка, потім знову влаштувалася позручніше у нього під пахвою, слухаючи приглушений гул барабанів і дзенькіт бубна.

Барабанна дріб то злітала вгору, то стихала, майстерно виготовлені бубни творили чарівну мелодію, що пронизувала порожнечу будинку духів, запрошуючи духів предків взяти участь у торжестві.

Річард потягнувся, дістав з завбачливо залишеного для них Зеддом підноса шматок коржа.

— Ще теплий. Хочеш?

— Вам так швидко набридла ваша нова дружина, лорд Рал? — Келен посміхнулася, почувши його задоволений сміх.

— Ми ж і справді одружені, так? Це не сон? — Їй подобалося слухати, як він сміється. Скільки разів благала вона добрих духів, щоб Річард знову став веселим. Щоб вони обидва заново навчилися сміятися.

— Сон, що втілився в життя, — пробурмотіла вона.

Келен відвернула увагу Річарда від коржа, пригорнувшись до нього в довгому поцілунку. Дихання його почастішало, він міцно стиснув її в обіймах. Вона пробігла пальцями по вологих від поту широких плечах і заплуталася в густому волоссі Річарда, не відриваючись від його губ.

Саме тут, в будинку духів Племені Тіни, одного разу вночі (з тих пір, здавалося, минула ціла життя) Келен вперше усвідомила, наскільки безнадійно вона закохана в нього. Тоді вона змушена була тримати в таємниці свою заборонену пристрасть. Саме в той давній приїзд, після битв і боїв, їх з Річардом взяли в плем'я. У наступний приїзд Річард, знову ж в будинку духів, скоївши перед цим неможливе — він знайшов спосіб нейтралізувати магію сповідниці, — попросив Келен стати його дружиною. І ось тепер вони нарешті провели свою першу шлюбну ніч у будинку духів Племені Тіни.

Хоча одружилися вони по любові, і тільки по любові, їхній шлюб означав формальне об'єднання Серединних Земель і Д'хари. Побажай вони скоїти весільний обряд у будь-якому з великих міст Серединних Земель, церемонія, без сумніву, перетворилася би на грандіозне торжество, якому не було б рівних. Келен знала на власному досвіді, що таке пишні урочистості. А люди Племені Тіни розуміли щирість їх з Річардом почуттів і ті прості причини, з яких вони бажали стати чоловіком і дружиною. І вона віддала перевагу веселому весіллю серед людей, люблячих їх усім серцем, перед пишною і холодною церемонією.

Для Племені Тіни, що жило суворим життям серед степів, таке свято було рідкісною можливістю повеселитися, поїсти, потанцювати та розважитися бесідою. Келен не знала випадку, щоб когось, крім них, брали в Плем'я Тіни, а значить, їх весілля було єдиним у своєму роді. Келен підозрювала, що весілля ця увійде в перекази племені. Коли-небудь все, що тут зараз відбувається, стануть зображати танцюристи, одягнені в шати з трави і гілок, з лицями, розфарбованими чорною і